Анотація до роботи:

Руднєв А.С. Державне регулювання енергоспоживання у рекреаційній зоні мегаполісу (на матеріалі Харківської області). – Рукопис.

Дисертація на пошук наукового ступеню кандидата економічних наук за спеціальністю 08.02.03. – організація управління, планування і регулювання економікою. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2004.

Дисертація присвячена вивченню державного регулювання енергоспоживання у рекреаційній зоні мегаполісу, причин, які визначають рівень та структуру ресурсоспоживання, та розробці підходів щодо їх удосконалення. У дисертації виокремлено функції рекреаційної зони, на які суттєво змінилися під час ринкових реформ в Україні. Аналіз методики моніторингу рекреаційної зони дозволив виділити суперечності у короткостроковому та довгостроковому періодах при здійсненні функцій планування. Також проаналізовано ефективність господарської діяльності Печенізької рекреаційної зони та наведено причини щодо низької частки непокупних поновлюваних енергоресурсів. Класифікація макроекономічних факторів енергоспоживання у рекреаційній зоні мегаполісу є основою для удосконалення механізму державного регулювання енергоспоживання, включаючи прямі та непрямі форми державної підтримки переходу до прогресивних енергоощадних технологій.

1. Удосконалення форм державного регулювання в рекреаційній зоні мегаполіса передбачає розширення фундаментальних і прикладних досліджень з використанням сучасних методик енергетичного аналізу. Це дозволить розширити наше уявлення про якісно інші підходи розвинутих держав, перш за все ЄС, щодо підвищення частки непокупних відновлюваних енергоресурсів у структурі енергетичного балансу основних галузей виробництва, які формуються з урахуванням досягнень біотехнологій, екологізації виробництва в комплексному поєднанні виробничо-технологічних і чисто рекреаційних функцій в енергетичному вимірі. У рамках ноосферного вчення В.І. Вернадського та енергетичного вчення С.А. Подолинського Україна має всі передумови перейти до раціонального енергоспоживання на перших етапах в рекреаційних зонах, а потім – і на іншій території. Реалізація наших пропозицій дозволить при обмежених бюджетних коштах підвищити оздоровчі функції рекреаційних зон мегаполіса, що позитивно позначиться на збереження й розвиток трудового потенціалу міського населення, а в остаточному підсумку – на підвищення соціальної ефективності ринкових реформ країни в цілому.

2. Проведене нами дослідження енергоємності сільськогосподарського виробництва Печенізького району Харківської області дозволяє зробити такі висновки. Ринкові перетворення суспільно-природної взаємодії на рівні окремої рекреаційної зони мегаполіса передбачають, насамперед, оцінку стану природоресурсного потенціалу, а також розробку концептуальних напрямків підвищення його ефективного використання. Особливість Печенізького району як рекреаційної зони мегаполіса визначається структурою й величиною його природоресурсного потенціалу, який має свою специфіку:

а) основними складниками є земельні, водні та рекреаційні ресурси;

б) основними видами природовикористання є сільськогосподарське й рекреаційне.

3. Тому основними напрямами державного регулювання енергоспоживання в цій рекреаційній зоні з позицій енергетичного вчення С. Подолинського повинні бути: збалансованість екологічних та економічних інтересів, що передбачає екологічну безпеку, раціональне використання природних ресурсів, покращення екологічного стану басейну Печенізького водосховища – центра рекреаційної зони. Землі Печенізької рекреаційної зони повинні використовуватися в основному для сінокосіння й випасання худоби; землі, розташовані на крутих схилах (із крутістю понад 15 градусів) доцільно використовувати для суцільного залісення. Використання земель рекреаційної зони повинно здійснюватися на основі пріоритетності вимог екологічної безпеки, обов’язковості дотримання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів у процесі сільськогосподарської діяльності, а також за умови регулювання водного режиму, збереження та відтворення родючості ґрунтів.

4. З метою зменшення витрат енергії на виробництво кормів у Печенізькому районі виникає необхідність і доцільність переведення частини орних земель, розташованих на малопродуктивних схилових землях, у ґрунтозахисних сівозмінах у культурні пасовиська. Виведення частини земель із сівозмін і переведення їх у культурні пасовиська дасть змогу зберегти їх від водної ерозії та підвищити родючість, екологічну чистоту довкілля, суттєво знизити витрати ресурсів і енергії на одиницю продукції.

5. Дослідження автора показало, що найбільш енергоощадними культурами в Печенізькому районі є зелена маса пасовиськ, багаторічних трав і сінаж, а найбільш енерговитратними культурами виявилися кормові коренеплоди, кукурудза на силос, сіно однорічних трав. У структурі енергетичних витрат на вирощування сільськогосподарських культур найбільшу питому вагу мають паливно-мастильні матеріали, добрива, утримання основних засобів. Енергія праці найбільшу питому вагу має при вирощуванні кормових коренеплодів, а найменшу – на пасовиськах. Витрати енергії на добрива й пестициди мають найбільшу питому вагу при вирощуванні кукурудзи на зерно, силос і зелений корм, а найменшу – багаторічних трав.

6. Враховуючи цінну енергоощадну функцію зернобобових культур, необхідно розширювати площу з посіву в господарствах Печенізького району в сівозміні до 10-15%, що дозволить збільшити вихід білка з одиниці площі, збільшити накопичення органічних речовин у ґрунті й відповідно покращить її родючість. На підставі енергетичної оцінки різних типів годівлі молодняку великої рогатої худоби зроблено висновок, що найбільш ресурсоощадним і енергоощадним є сінажний тип годівлі, а найбільш ресурсо- й енерговитратним – силосний тип годівлі худоби. Найбільша кількість витрат енергії при вирощуванні й відгодівлі молодняку великої рогатої худоби припадає на корма, ПММ, амортизацію основних засобів.

7. У структурі енергетичних витрат на виробництво молока найбільшу питому вагу мають корма, ремонт стада, підстилка, ПММ, а найменшу – праця й електроенергія. Рівень виробництва молока в рекреаційній зоні доцільно мати не менше 20-25% в товарній продукції. Із підвищенням продуктивності тварин коефіцієнт енергетичної ефективності збільшуватиметься, однак не прямо пропорційно, бо зі зростанням продуктивності тварин зростуть і енерговитрати в абсолютному обсязі, але знижуються в розрахунку на одиницю продукції.

8. Подальше нарощування сільськогосподарського виробництва, орієнтоване тільки на збільшення витрат енергоресурсів, потребувало б величезного зростання матеріальних витрат, не завжди пропорційного приросту продукції. Збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва й тваринництва може і повинно супроводжуватися зниженням питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів за рахунок інтенсивних енергоощадних технологій обробітку культур, виробництва м’яса й молока, раціонального комплектування та організації роботи машинно-тракторного парку, більш повного використання непокупних джерел енергії, а в майбутньому – переходу до відновлюваних видів енергії.

9. Основними шляхами енергозбереження в досліджуваній зоні, на наш погляд, можуть бути:

по-перше, збільшення частки енергоощадних технологій, машин, обладнання, удосконалення існуючих технологій та обладнання, у тому числі збільшення частки вже освоєних енергоощадних технологій, удосконалення технічної бази транспортування й збереження енергоресурсів;

по-друге, впровадження нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії й палива: вітроенергетики, сонячної енергетики, гідроенергетики, нетрадиційного палива (біогазу ферм);

по-третє, удосконалення обліку й контролю за витратою енергоресурсів.

Теперішній стан з використанням відновлюваних непокупних енергетичних ресурсів у Печенізькому районі Харківської області характеризується погіршенням ресурсовикористання в цілому як у галузі рослинництва, так і тваринництва, що визначає балансування аграрного сектора на межі збитковості. Через це ситуація вимагає посилення державного регулювання й поглиблення наукових досліджень, спрямованих на визначення резервів і шляхів мінімізації енергоспоживання для підвищення цінової конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції насамперед на внутрішньому ринку – у зоні відпочинку населення мегаполіса.

Публікації автора:

1. Антоненко Л.А., Руднєв А.С. Державне регулювання інноваційної діяльності енергоспоживання рекреаційної зони м. Харкова // Проблеми економіки агропромислового комплексу і формування його кадрового потенціалу. Кол. монографія у двох томах. Т. 1 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Е. Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2000. – С. 306-400.

2. Руднев А.С. Государственное регулирование комплексного использования рекреационной зоны мегаполиса (на примере г. Харькова) // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Харків: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Українська інженерно-педагогічна академія, 2000. – С. 206-207.

3. Руднев А.С. Методика мониторинга рекреационной зоны мегаполиса // Вісник Східноукраїнського національного університету. Науковий журнал. Економічні науки. – 2001. – № 1(35). – С. 193-197.

4. Руднєв А.С. Структура продукції, що виробляється в рекреаційній зоні мегаполіса в контексті енергетичної теорії С.А. Подолинського // Учення Сергія Подолинського і цивілізаційна еколого-економічна перспектива: Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження С.А. Подолинського. – К.: КНЕУ, 2001. – С. 115-119.

5. Антоненко Л.А., Руднев А.С. Основные направления государственного регулирования хозяйственной деятельности рекреационной зоны мегаполиса // Проблеми ефективності функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання: Кол. монографія у двох томах. Т. 2 / За ред. П.Т. Саблука, В.Я. Амбросова, Г.Е. Мазнєва. – К.: ІАЕ, 2001. – С. 12-14.

6. Руднев А.С. Энергетическая эффективность хозяйственной деятельности в Печенежской рекреационной зоне г. Харькова // Социальная экономика. – 2003. - № 4. – С. 29-34.