У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове розв’язання наукового завдання щодо вдосконалення теоретичних, методичних та організаційних засад функціонування соціальних фондів, що здійснюють соціальний захист населення. Це дало змогу сформулювати низку висновків теоретичного, методичного та науково-практичного характеру, що відображають розв’язання основних завдань відповідно до поставленої мети. 1. На основі вивчення багатьох вітчизняних і зарубіжних джерел науковій інформації в роботі здійснений аналіз існуючих понять «соціальна політика» і «соціальний захист» і дається їх визначення як системи соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, направлених на скорочення нерівності в розподілі доходів, на підтримку найбільш вразливих верств населення, реалізацію основних соціальних гарантій. Проведене дослідження дозволило констатувати, що соціальний захист – багатопланове поняття, що відноситься до категорій як соціально-трудових, так і розподільних відносин. 2. Розкрито співвідношення між поняттями «соціальний захист населення» і «соціальне забезпечення». Визначені сучасні тенденції їх розвитку. Підкреслюється, що соціальний захист є особливою формою соціального забезпечення в умовах ринкової трансформації економіки. В умовах подолання економічної кризи, при обмежених ресурсах держави, забезпечити максимально можливе задоволення потреб суспільства може система загальнообов’язкового державного соціального страхування, що базується на соціальних фондах. 3. Визначена структура і зміст механізму соціального захисту населення, організаційно-правовими формами якого є: соціальне страхування, соціальна допомога, надання соціальних послуг окремим категоріям громадян. Національна система соціального захисту повинна базуватися на законодавчо встановлених соціальних гарантіях і стандартах, механізмі їх реалізації для зменшення міри соціальних ризиків. На основі аналітико-теоретичного аналізу уточнена класифікація основних форм соціального захисту населення, її методологічних принципів. 4. Доведено, що система соціального захисту населення в Україні перебуває на стадії становлення і розвитку, продовжуються пошуки оптимальної структури, основних функцій, пріоритетних напрямів діяльності на різних рівнях. 5. Доведено, що на сучасному етапі трансформації суспільства найбільшої важливості набуває розмежування джерел фінансування пенсійного забезпечення, перегляд і вдосконалення чинного законодавства для впорядкування системи надання пільг окремим категоріям громадян в пенсійному забезпеченні. 6. Для попередження дії негативних чинників у сфері зайнятості і безробіття в Україні, що ослабляють економічну і соціальну захищеність працездатного населення і його окремих категорій, необхідна реалізація наступних заходів: розробка ефективного механізму стимулювання створення нових робочих місць, зокрема для неконкурентоспроможних категорій громадян (інвалідів, жінок з дітьми, молоді до 28 років та ін.); проведення системи розрахунків середньорічної чисельності економічно активного населення, зокрема в працездатному віці, і чисельності населення, зайнятого у всіх сферах економічної діяльності, за адміністративно-територіальними одиницями України; проводити щорічний статистичний облік всіх об'єктів, що будуються і вводяться, і робочих місць; прискорити стандартизацію суміжних, інтегрованих, комплексних професій для збільшення самостійної зайнятості безробітних; встановити чіткий зв'язок між ринком освітніх послуг і ринком праці, через введення державного замовлення на підготовку фахівців необхідного профілю в учбових закладах різного рівня акредитації. 7. Обґрунтовано необхідність подальшого реформування пенсійної системи в Україні. Для введення накопичувальної пенсійної системи необхідно ліквідувати недоліки діючої солідарної пенсійної системи: невідповідність реальних пенсій науково обґрунтованим соціальним стандартам і нормативам; «зрівнялівка» при призначенні пенсій, згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; значний розрив в розмірах пенсій, призначених по різних пенсійних законах. Для вирішення вказаних проблем пропонується змінити величину оцінки одного року страхового стажу, вживаного при розрахунку пенсії, від 1 до 2% для осіб учасників тільки солідарної системи, і від 0,8 до 1,6% - для учасників і солідарної і накопичувальної системи. 8. Обґрунтовано необхідність подальшого розвитку і вдосконалення діючої системи соціального страхування на основі підвищення ефективності функціонування соціальних фондів шляхом: комплексного реформування системи адміністрування фондів; створення єдиної персоніфікованої системи збору і обліку страхових внесків і застрахованих осіб; впровадження єдиного соціального внеску; зниження навантаження на фонд оплати праці за рахунок поетапного забезпечення паритетної участі роботодавців і найманих робітників в оплаті страхових внесків; вдосконалення механізму тристороннього управління фондами на паритетних основах представниками держави, роботодавців і застрахованих осіб; усунення існуючих недоліків у чинному законодавстві у сфері загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування; підвищення інформованості населення і суспільства про поточний стан системи соціального страхування, доходів і витрат соціальних фондів для більшої прозорості діяльності фондів, фінансового контролю, регулювання, попередження зловживань і корупції. 9. Доведена необхідність подальшого вдосконалення системи надання соціальної допомоги і пільг шляхом: створення єдиного Соціального Кодексу України - документа, регулюючого надання пільг громадянам країни; формування автоматизованого державного реєстру пільговиків за соціальною ознакою; створення механізму дієвого контролю за проходженням бюджетних коштів і ефективністю їх використання; поступового перекладу соціальних пільг в категорію адресних грошових і інших виплат у контексті прагнення України до загально-європейських соціальних стандартів. |
