Результати дослідження узагальнено в таких положеннях і висновках: 1. Починаючи з середини ХХ ст. не лише з’являється дихотомія “глобалізація – регіоналізація”, де закладено суперечливість шляхів подальшого розвитку зовнішніх зв’язків, руху інвестицій тощо, а нарощується потенціал двох історичних тенденцій, які багато в чому визначають панораму сучасного світового устрою: відцентрова (роз’єднувальна), що пов’язана з регіоналізацією та доцентрова (об’єднавча), що обумовлена глобалізацією. Це, зокрема, призводить до того, що регіони в окремих країнах стають “центрами зростання” у глобалізованому світі і потребують впливу механізмів державного регулювання. 2. Реальні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві, вимагають опрацювання нової моделі соціально-економічного розвитку держави, що має на меті: підтримку галузей економіки, які ґрунтуються на так званих “високих технологіях” та безпосередньо задовольняють потреби громадян; орієнтацію виробництва не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки; створення сприятливих умов для потужного розгортання малих та середніх підприємств; упровадження дієвих механізмів перманентної модернізації життя людей щодо надання якісних товарів та послуг у їх різноманітності. 3. Перехід до інноваційно-інвестиційної моделі соціально-економічного розвитку регіону вимагає впровадження дієвих заходів державної економічної та фіскальної політики. Проте, фіскальна політика, на відміну від монетарної, має низку суттєвих недоліків, головним серед яких можна вважати нерівномірність податкового тиску, обтяжливого для легального бізнесу. Це потребує впровадження механізмів вирівнювання умов оподаткування доходів і майна з одночасною легалізацією доходів та посиленням контролю щодо відповідності витрат доходам. 4. Реорганізація та модернізація механізмів державного управління регіонами розвивається у таких напрямках: від відносин підлеглості підприємств органам державної влади - до взаємин партнерства; від розробки планових завдань - до організації стимулюючих заходів щодо активізації діяльності у сфері виробництва товарів та послуг; від територіальної замкненості - до відкритості в усіх сферах господарської діяльності; від адміністративного втручання у діяльність підприємств стосовно номенклатури товарів і послуг - до регулювання виробництва економічними засобами і, можливо, координації окремих замовлень на їх постачання; від контролю за виконанням планових завдань підприємствами - до контролю за реальним функціонуванням економічних, ринкових. 5. Перехід до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку є складним процесом, який потребує вирішення органами державного управління певної множини важливих задач: створення ефективної законодавчої бази, сприятливих умов для захисту інтересів суб’єктів-новаторів, наукового обґрунтування в обранні пріоритетів стосовно фінансування інновацій та інвестицій, підвищення ефективності господарювання та якісного поліпшення економічного стану окремих підприємств і галузей регіону. Відмова в державній політиці від ситуативного формування чинників економічного зростання у зв’язку з упровадженням нової сучасної моделі розвитку вимагає раціоналізації підходів у спрямованості інвестиційних процесів: на основі створення відповідних стимулів та інфраструктури; задіяння заходів довгострокового інвестування; реалізації ефективної політики легалізації тіньових доходів населення та конверсії некримінальних тіньових капіталів; заохочення комерційних банків до надання кредитів під проекти, які передбачають інноваційну діяльність; опрацювання критеріїв відбору технологій та інноваційно-інвестиційних проектів за їхніми функціональними ознаками, тобто в залежності від впливу на соціально-економічний розвиток. 6. Стимулами, які застосовуються в регіональні політиці для залучення інвестицій в Україну, можуть бути: підтримка політичної стабільності; приведення правової системи до європейських стандартів, зокрема відносно захисту прав власності; зменшення інфляції до припустимого рівня; посилення ролі української валюти у розрахунках на внутрішньому ринку; створення дієвої системи антикризового моніторингу; реальне упровадження ринкових механізмів у соціально-економічній сфері; подолання бюрократизму та корупції у відносинах з іноземними інвесторами. 7. Ключовими аспектами державної регіональної політики є вирівнювання умов та якості життя в країні, стимулювання фінансової спроможності слаборозвинених територій, підтримка стабільності і передбачуваності взаємовідносин у питаннях розвитку та запровадження стандартів, які б гарантували громадянам однакову доступність до державних послуг незалежно від місця проживання. Це вимагає формування мінімальної ресурсної бази, яка включала б місцеві податки й збори та комунальну власність. Необхідно ввести обґрунтовані нормативи відрахувань від загальнодержавних податків на основі диференційованих коефіцієнтів, які враховували б особливості розвитку регіонів. 8. Результативною складовою інвестиційної політики, що сприяє загальному зростанню надходжень іноземних інвестицій, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, формуванню інноваційного клімату, збільшенню поставок високоякісних товарів і послуг на внутрішній ринок та створенню сучасної інноваційно-інвестиційної інфраструктури, можна вважати спеціальний режим інвестиційної діяльності. Він потребує, з одного боку, впровадження надійних ринкових механізмів державного контролю, а з іншого, – стабільності законодавчих та нормативних актів. |