У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі удосконалення державного регулювання інноваційної сфери в Україні, зокрема виявлення і систематизації методів та інструментів регулювання інноваційними процесами з урахуванням особливостей сучасного розвитку національної економіки. 1. Характеристику основних тенденції розвитку інноваційної діяльності в умовах становлення постіндустріальної економіки необхідно здійснювати з використанням системного підходу – за рівнями (глобальний, регіональний або міждержавний, національний, галузевий, підприємницький тощо) та за видами (відповідно до еволюції технологічних укладів). 2. Практично усі країни за останні 10–15 років накопичили значний досвід організації інноваційного процесу та інноваційної діяльності. Одним з характерних проявів даного процесу є формування регіональних і локальних інноваційних мереж, що базується на поширенні та узгодженні спільних економічних, фінансових, соціальних й екологічних інтересів регіонів або сусідніх держав. Яскравим прикладом є Західна Європа, де науково-технічна кооперація є багатоярусною. 3. Важливим є визначення основних форм, методів та інструментів державного регулювання інноваційною діяльністю, відмінності їх застосування у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою. Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, можна визначити й групування за рівнями впливу держави на інноваційну діяльність, а саме: глобальний, міждержавний, національний, регіональний, галузевий і особистий. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати у єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності. 4. На відміну від розвинених країн, країни з перехідною економікою мають обмежені можливості щодо повномасштабного використання сучасних форм і методів державного регулювання, зокрема забезпечення інноваційної діяльності усіма видами ресурсів. В умовах переходу до ринку політика державного регулювання має бути підпорядкована завданням збереження накопиченого інноваційного потенціалу та його мобілізації для здійснення структурної перебудови. Застосовуючи прямі і непрямі методи і засоби державного регулювання, уряд може здійснювати вплив на численні “точки” інноваційного процесу, уповільнювати або прискорювати його темпи, підвищувати його ефективність. 5. В контексті загальних євроінтеграційних процесів подолання роздрібненості науково-технічного потенціалу європейських країн і поглиблення співробітництва в даній області на якісно нових засадах відмічають посилення стимулюючих форм, зокрема політичну і правову підтримку, надання фінансових гарантій і страхування ризиків, захист національних виробників, інтереси яких можуть постраждати в результаті діяльності міждержавних утворень. 6. Як методи державного регулювання в інноваційній сфері пройшли апробацію методи стимулювання інновацій, зокрема спеціальні цільові фонди, організація сприяння інноваціям, державні гарантії, кредитування та фінансування на пільгових умовах, прискорена амортизація та пільгове оподаткування прибутку. Сучасний інформаційно-фінансовий підхід пов’язаний з вивченням впливу інформаційних складових на процес відтворення та впливу інформаційно-фінансових чинників на взаємовідносини суб’єктів інноваційної діяльності. Засоби інформатизації дозволяють радикально змінити усю систему управління, форми й методи державного регулювання інноваційної сфери і, відповідно – його механізм. 7. Фінансове забезпечення інноваційної сфери має складну структуру, елементами якої є: сукупність джерел фінансування; форми фінансування інновацій; методи та інструменти акумуляції грошових надходжень і їхнього вкладення в інвестиційні проекти і цільові програми; методи та інструменти контролю за інвестиціями у інноваційні процеси, включаючи оцінку ефективності їх використання тощо. Також мають бути враховані й рівні регулювання: підприємницький, регіональний чи галузевий, національний, міждержавний і глобальний. 8. Ключовим елементом інноваційної політики держави є визначення інноваційних пріоритетів. У довгостроковому плані – це регулювання відтворювальних процесів на макро- і мікроекономічному рівнях. Вихідними передумовами застосування пріоритетів як метод активізації інноваційної діяльності є нерівномірність дослідницької і технологічної, інвестиційної активності українських суб’єктів підприємництва в часі і просторі, градація потреб, дефіцит ресурсів. 9. Особливістю сучасного етапу трансформаційних процесів в Україні є невиконання державою конструктивної ролі каталізатора структурних змін в економіці, каталізатора інноваційних процесів та формування нових інноваційних пріоритетів. Вдосконалення інноваційної політики може здійснюватися через вдосконалення її складових, реалізацію відповідних функцій: правове регулювання; координація інноваційної діяльності; синхронізація інноваційної діяльності за елементами інноваційного циклу; організація інституційного забезпечення інноваційної діяльності; організація, планування і контроль ресурсного забезпечення інноваційної діяльності; стимулювання інноваційної активності суб’єктів підприємницької діяльності; аналіз і облік об’єктів інноваційної діяльності за усіма елементами життєвого циклу інновацій; регулювання соціальної та екологічної спрямованості інноваційної діяльності; регулювання регіональних аспектів інноваційної діяльності; регулювання інноваційної діяльності у зовнішньоекономічній діяльності тощо. | 