У дисертації науково обґрунтовано зміну підходів до антимонопольного регулювання у зв’язку з підвищенням рівня усуспільнення виробництва, досліджено динаміку ринкових структур та особливості монополізму в трансформаційній економіці України. Проведене дисертаційне дослідження дає підстави зробити такі конкретні узагальнення та висновки. 1. Якісні зміни в організації та структурі бізнесу зумовлюють оновлення теорії монополії і механізму її впливу на розвиток виробництва та його ефективність. Масштаби суспільних втрат від діяльності монополії залежать від еластичності попиту, способів отримання монопольної ренти, рівня підтримки урядовими структурами та чиновниками, ступеня використання ресурсів. Переоцінка ролі монополії полягає у визнанні її ефективності та потенційної конкурентоспроможності. 2. Неоднозначність зв'язку ринкової структури, рівня монополізму та ринкової поведінки підприємств зумовлює суперечливість в оцінках впливу високої концентрації галузевого ринку на ефективність галузі, що зумовлює перенесення акценту в антимонопольному регулюванні на забезпечення організаційно-правових умов вільного доступу на висококонцентровані ринки. 3. Рівень концентрації у вітчизняній промисловості є досить високим, хоча в цілому економіка відстає від розвинутих економік, що не відповідає потребам забезпечення її конкурентоспроможності в умовах посилення міжнародної конкуренції. В останні роки реалізується тенденція до зниження частки монополізованих ринків, але в цілому на монополізованих ринках та ринках з ознаками домінування діють 30% підприємств. Третина монополізованих ринків представлена природною монополією, насамперед сферою житлово-комунальних послуг. 4. Ринкова структура конкретних галузей є неоднорідною і досить динамічною. Ступінь монополізації регіональних ринків є значно вищим, ніж в економіці загалом. Тенденція до зниження ступеня монополізації української економіки гальмується чинниками, що не пов’язані зі структурою ринків, насамперед нерівністю конкурентних умов, недосконалістю законодавства, втручанням владних структур, що зумовлює необхідність вдосконалення державного регулювання монопольних ринкових структур у трансформаційній економіці України. 5. Дієвість антимонопольного регулювання в трансформаційній економіці стримується дискусійністю підходів до природи бар’єрів вступу в галузь та їх впливу на рівень витрат, на розподіл ресурсів і добробут; відсутністю критеріїв оптимальних меж державного регулювання на висококонцентрованих ринках. У процесі регулювання має враховуватись підвищення необхідного рівня концентрації виробництва конкретних галузей; зміни в оцінці впливу концентрації на рівень монополізації, ефективність виробництва та конкурентоспроможність виробників. 6. З обмеження концентрації антимонопольна політика має переорієнтовуватись на стимулювання ефективності за рахунок оновлення технологій, посилення кооперації та конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Замість стримування утворення фінансово-промислових груп, антимонопольне регулювання має бути націлене на цінове регулювання їх функціонування, підпорядкування їх діяльності загальнонаціональним інтересам шляхом участі держави в управлінні ними та розвиток контрактної системи. Від захисту прав виробників акцент в регулюванні має зміститись на захист прав споживачів для збалансування інтересів виробників і споживачів. 7. Осучаснення антимонопольного регулювання передбачає врахування особливостей монопольного ціноутворення, динаміки економічних витрат та прибутку підприємств-монополістів. Цінове регулювання має спрямовуватись на посилення контролю за штучним завищенням чи заниженням цін, їх вертикальною фіксацією та упередженні цінових зловживань на домінуючих підприємствах. 8. Досягнення стабільності соціально-економічної системи, а також забезпечення економічного зростання країни, мають бути об’єктивними причинами підвищення дієвості механізму державного антимонопольного регулювання в межах вітчизняної економіки. При цьому ефективність даного механізму повинна забезпечуватися органічним поєднанням регуляторного, контролюючого і стимулюючого впливу з боку держави. 9. Найгострішими проблемами державного регулювання ціноутворення у сфері природної монополії на сьогоднішній день є: відсутність єдиної методологічної бази щодо порядку встановлення та регулювання тарифів; непрозорість формування тарифів, що суттєво ускладнює їх регулювання; неефективність існуючого способу регулювання через обмеженість верхньої межі ціни на соціально прийнятому рівні; відсутність обґрунтованих методик розрахунку вартості капіталу та норми прибутковості, що забезпечує самоокупність діяльності та можливість самофінансування підприємств; гіпертрофований вплив політичної складової на встановлення тарифів. 10. Основними напрямами тарифного цінового регулювання у сфері природної монополії повинні стати: ціноутворення на основі чітких принципів, що стимулюють оптимальне використання ресурсів та мінімізацію витрат; формування ефективного контролю за ціноутворенням; забезпечення повного відшкодування підприємствам обґрунтованих економічних витрат, що включають альтернативну вартість застосування залучених ними ресурсів; регулювання ціни на рівні, що гарантує отримання підприємствами нормального прибутку; перехід від простого підвищення тарифів до посилення цінової диверсифікації з врахуванням затрат на кожний конкретний вид послуг; подолання різнобою у розмірах фактичних платежів на аналогічні послуги за рахунок посилення регулювання на загальнодержавному рівні; розмежування функцій регулювання та управління; оптимальне поєднання загальнодержавного та місцевого цінового регулювання. | 