У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання державного регулювання процесів реструктуризації в реальному секторі економіки шляхом визначення теоретичних підходів, масштабів її проведення, тенденцій, закономірностей та принципів державного регулювання процесів реструктуризації. Отримані в досліджені результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки та внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Проведений аналіз наукових праць з проблем державного регулювання процесів реструктуризації свідчить, що обрані методологічні підходи забезпечують комплексний аналіз процесів реструктуризації в реальному секторі економіки. Напрацьовано значний теоретичний матеріал стосовно основ державного регулювання процесів реструктуризації. Дослідження підтверджує, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, ця тема розглядалась фрагментарно, нескоординовано. Теоретичні та концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим аспектам цієї проблеми. Це визначає необхідність проведення системного наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів державного регулювання процесів реструктуризації в реальному секторі економіки. 2. Під реструктуризацією у реальному секторі економіки слід розуміти комплекс заходів, спрямованих на зміну структури активів і витрат підприємств для підвищення їх ефективності та ліквідацію боргів згідно з чинним законодавством. На відміну від існуючих поглядів більшості науковців щодо узгодження поняття реструктуризації з процедурами ліквідації, пропонуємо метою реструктуризації в реальному секторі економіки вважати підвищення ефективності і конкурентоспроможності великих підприємств з використанням потенціалу малого підприємництва (як найбільш прогресивної форми господарювання) за рахунок виділення неефективних ланок через формування навколишнього економічного середовища (вільного ринку) і створення на їх основі різноманітних малих підприємств. 3. Вибір стратегії структурних перетворень залежить від взаємозв’язку різних факторів макро-, мезо- та мікросфери, а також від завдань, що необхідно вирішити в процесі перетворень. Структурно-організаційні перетворення інституціонального типу пов’язані зі зміною структури господарської системи в її інституціональному вигляді (відносини власності, співвідношення великих, середніх і малих підприємств тощо). Перетворення мають бути комплексними, що передбачає здійснення як інституціональних, так і структурних змін. Багатоваріантність виникнення нових структур у надрах трансформаційної економіки вимагає об’єднання внутрішньосистемних перетворень (реорганізація) із загальносистемними (реструктуризація). Усе це має відбуватися при безпосередньому регулятивному впливі держави як гаранта таких перетворень. 4. Визначено проблеми структурних перетворень великих підприємств, що неефективно працюють, до яких віднесено: неефективність системи державного макрорегулювання виробництва, а також системи управління великими підприємствами, низький рівень відповідальності власників (керівників) підприємств за наслідки прийнятих рішень, невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств, незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, великі витрати на утримання об’єктів соціальної інфраструктури і житлово-комунального господарства, відсутність ефективного механізму виконання рішень судів у частині стягнень на майно підприємств-боржників. 5. У рамках запропонованого поняття реструктуризації можуть бути реалізовані три основних варіанти реструктуризації: налагодження і розвиток взаємодії великих підприємств, що неефективно працюють, з новоствореними малими підприємствами; велике підприємство підлягає більш-менш істотній перебудові (санації); велике підприємство, що неефективно працює (фактично банкрут), підлягає глибокій реструктуризації. 6. Основними цілями розвитку реального сектора економіки визначено такі: підвищення конкурентоспроможності продукції і технічного рівня виробництва, забезпечення виходу інноваційної продукції і високих технологій на зовнішній ринок, заміщення імпортної продукції і перехід націй основі інноваційно активного промислового виробництва на стадію стабільного зростання. Зміна середовища функціонування підприємств, яка була основним напрямом структурної реформи і державної підтримки підприємств, має проводитися одночасно зі стимулюванням внутрішніх перетворень на великих підприємствах, що неефективно працюють. Водночас процес реструктуризації підприємств не може здійснюватися тільки на рівні самих підприємств, необхідне регулювання впливу державних структур управління з метою створення макроекономічних умов для ефективної реалізації процесів реструктуризації у виробничій сфері. Підвищення ефективності державного регулювання структурних перетворень у реальному секторі економіки може бути досягнуто на основі комплексної реалізації основних напрямів регулятивних дій, які включають: формування мети, механізмів прийняття рішень, правового і ресурсного забезпечення, а також методів реалізації і контролю, що мають бути легітимними і ґрунтуватися на середньо- і довгострокових прогнозах. 7. Реструктуризація великих підприємств має здійснюватися з позиції багаторівневого підходу, тобто на всіх рівнях управління: державному, галузевому, регіональному і на рівні підприємств. На регіональному рівні регулювання структурних перетворень здійснюється через узгодження переліку та проектів підприємств, які підлягають реструктуризації. На галузевому рівні визначається галузева пріоритетність реструктуризації підприємств. На державному розробляються методологічні основи і диференційовані методичні підходи до регулювання реструктуризації великих неефективних підприємств різних форм власності і галузевої належності. 8. Як ефективний інструмент реалізації основних елементів механізму державного регулювання може використовуватися нормативний підхід, за якого набір і рівень норм та нормативів з регулювання реструктуризації встановлюється залежно від форм і об’єктів власності. При цьому паралельно з розробкою і законодавчим оформленням елементів механізму державного регулювання реструктуризації виробництва необхідно здійснити формування і наповнення реєстрів і кадастрів підприємств, які підлягають реструктуризації, з урахуванням їх галузевої належності і виробничо-технологічної специфіки; підготовку проекту закону про розмежування державної власності, прав державної власності і реструктуризації державних підприємств; ревізію діяльності керівників державних підприємств, довірчих керуючих і представників держави в підприємствах за участю держави, а також результатів діяльності очолюваних ними виробничих структур; “інвентаризації” стану справ підприємств з державною участю, що мають ознаки неспроможності зовнішнього управління і конкурсного виробництва та інших відносин, пов’язаних з необхідністю їх фінансового й економічного оздоровлення; аналіз пільг суб’єктів господарювання. 9. Здійснюючи державну політику, необхідно проводити цілеспрямовану роботу зі створення умов для підвищення конкурентоспроможності продукції і технічного рівня виробництва, забезпечення виходу продукції та високих технологій на внутрішній і зовнішній ринки, заміщення імпортної продукції і перехід на цій основі промислового виробництва на стадію зростання. Реалізацію цих напрямів державної політики варто здійснювати в рамках технологічних пріоритетів у складі державних цільових програм “промислової спрямованості”. Для реалізації напрямів розвитку виробництва в середньостроковому періоді пропонується сконцентрувати бюджетні кошти, призначені для фінансування реструктуризації інноваційного відновлення промисловості, у рамках укрупненої комплексної державної цільової програми “Підвищення конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників”. 10. З метою реформування й реструктуризації реального сектора економіки передбачається: створення за допомогою власних джерел підприємств ризикового капіталу, а також фондів взаємної гарантії; субсидування процентних ставок; сприяння співробітництву між підприємцями шляхом розвитку кооперації. Елементи організаційного механізму реструктуризації окремих підприємств складаються з таких етапів: збереження підприємств як єдиної великої фірми зі збереженням (і домінуванням) профілю основного виробництва, часткове збереження або повна зміна профілю основного виробництва; припинення функціонування, поділ на самостійні незалежні підприємства. 11. Схема регулювання реструктуризації великих підприємств з використанням потенціалу малих підприємств складається з послідовно визначених етапів. На першому етапі приймаються рішення про реструктуризацію підприємства, на другому оцінюється існуючий економічний стан підприємства на основі повного аналізу його господарської діяльності для прийняття рішення про можливість його реструктуризації з виділенням малих підприємств і формування нової корпоративної структури. На третьому етапі на основі комплексного аналізу й оцінювання економічного становища підприємства приймається рішення про напрям і спосіб його реструктуризації. На четвертому етапі розробляється конкретний план реструктуризації підприємства з урахуванням вирішення проблем створення і функціонування малих підприємств у складі новоствореної господарської структури, на п’ятому – організаційна структура, яка забезпечує досягнення загальної стратегічної мети підприємства і реалізацію стратегії кожного підрозділу і малих підприємств. Шостий етап пов’язаний із забезпеченням фахівцями високої кваліфікації, сьомий - з підтримкою конкурентоспроможності і функціонування виділених структур в умовах вільного ринку, реалізацією стратегічних напрямів діяльності фірми в цілому і стратегії кожного малого підприємства. 12. Зміст і послідовність розроблених дисертантом процедур проведення реструктуризації великих підприємств, що неефективно працюють, можуть бути використані керівниками підприємств усіх форм власності, що потребують реструктуризації, керівниками малих підприємств, організацій, які сприяють її проведенню (консалтингових, інформаційних фірм тощо), а також працівниками органів державного, галузевого і регіонального рівнів управління, які регулюють структурні перетворення в реальному секторі економіки і сприяють розвитку малого підприємництва. За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, керівників підприємств, зокрема: розмежувати функції державного управління процесами реструктуризації з позиції багаторівневого підходу через розробку відповідних нормативних, інструктивних документів; запропонувати участь підприємств, що потребують реструктуризації, у “Проекті сприяння реструктуризації підприємства”; законодавчо врегулювати державне управління процесів реструктуризації підприємств різних галузей економіки; забезпечити цілеспрямовану державну політику з метою пошуку нових підходів і методів вирішення економічних проблем реструктуризації. |
