Теоретичний аналіз та узагальнення практики функціонування господарюючих суб’єктів на ринках природних монополій в Україні дозволяє виділити наступні положення та висунути пропозиції щодо вдосконалення механізму їх державного регулювання. 1. Розвиток науково-технічного прогресу визначає необхідність враховувати у визначенні сутності "природна монополія" фактор часу, що дасть можливість уникнути юридичних неточностей в умовах виникнення будь-яких альтернативних технологій. Разом з тим, природна монополія – це ринкова ситуація, яка в умовах певного рівня технологічного розвитку характеризується повним пануванням єдиного господарюючого суб’єкта, який володіє безальтернативною владою внаслідок потужного ефекту масштабу (ефекту на різноманітності – у випадку багатопродуктового підприємства), унікальності продукції, що виробляється, та низької еластичності попиту на неї. 2. Одним із головних аспектів діяльності природно монопольних утворень в економіці є їх суперечливий характер, що зумовлює неоднозначне ставлення до них суспільства. Галузі природних монополій характеризуються наявністю нерозв’язаних проблем, які взаємопов’язані та взаємно обумовлюють одна одну: цінові зловживання на основі завищеної собівартості продукції (послуг) та використання практики цінової дискримінації споживачів, низька якість послуг, застарілі технології та високий рівень зносу основних виробничих фондів, відносно значний рівень заборгованості споживачів за отримані послуги. 3. Порівняльний аналіз світового досвіду економічного регулювання діяльності суб’єктів природних монополій засвідчив: по-перше, у світовій практиці відсутня єдина загальновизнана модель ринкової трансформації відповідних галузей економіки. Кожна країна знаходить власне рішення з урахуванням її історичного, культурного, економічного, соціального розвитку, географічного становища та розмірів; по-друге, формальне перенесення господарських форм, у тому числі й регулювання, з одного соціально-економічного середовища в інше, як правило, не забезпечує очікуваного результату. Це зумовлено різними й неповторними умовами функціонування систем. Запорукою успішного запозичення зарубіжного досвіду є його критичне переосмислення та адаптація до специфічних умов нового середовища і завдань економічної політики. 4. Чинна система державного регулювання, управління та контролю діяльності природних монополій в Україні характеризується низькою ефективністю, результатом чого стало домінування галузевих інтересів, і, як наслідок, можливість їх реалізації за рахунок суспільства. Є необхідність нагального вдосконалення законодавчої та методичної бази регулювання природних монополій у напрямку впровадження та реалізації ефективних механізмів контролю за їх діяльністю, розмежування регуляторних повноважень у сфері житлово-комунального господарства між місцевими представницькими та виконавчими органами влади; визначення єдиної методології класифікації витрат, зокрема їх переліку та структури; розроблення механізму, який перешкоджав би використанню цінової дискримінації. 5. У структурі більшості суб’єктів природних монополій знаходиться велика кількість допоміжних та неосновних виробництв, що впливають на капіталізацію основного підприємства, прибутковість його роботи й розрахунок собівартості робіт та послуг. Це забезпечує можливість природним монополістам опосередковано відтягувати на себе у вигляді капітальних інвестицій оборотні кошти й зменшувати базу оподаткування. Все це зумовлює необхідність реструктуризації галузей природних монополій відокремлення монопольної структури від конкурентної, лібералізацію потенційно конкурентних ринків, застосування системи франшизи. 6. Вибір оптимального напрямку реструктуризації природних монополій передбачає вирішення архіскладного комплексу питань, пов’язаних із ціновим регулюванням послуг природних монополістів, ліквідацією перехресного субсидування, усуненням безальтернативності умов договорів з постачальниками послуг, які є дискримінаційними або несприятливими для всіх категорій споживачів, розвитком змагальності в отриманні виключних прав на надання послуг в умовах природної монополії. Успішна реструктуризація обмежить можливості зловживання господарюючими суб’єктами ринковою владою та викривлення інформації про реальні витрати й прибутки тощо. 7. Ефективне реформування системи державного регулювання природних монополій передбачає розробку та впровадження цілеспрямованої і взаємопов’язаної з іншими напрямками економічного розвитку загальнодержавної та галузевої конкурентної політики. 8.Отримані в ході дослідження теоретичні результати стали підставою для формулювання практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності та дієвості механізму державного регулювання діяльності природних монополій в Україні. Зокрема пропонується: в Законі "Про ціни ти ціноутворення" визначити та зафіксувати єдині методологічні підходи до порядку формування тарифів на послуги суб’єктів природних монополій, встановити: цільові параметри окупності підприємства та їх врахування в тарифній політиці; чіткі переліки витрат, які дозволяється включати в собівартість при регулюванні цін і тарифів; порядок обрахунку тарифів та їх складових; метод регулювання, який можна застосувати в тому чи іншому випадку (крім випадків, коли застосування методу регулювання чітко визначено у відповідному нормативному акті, що затверджений Кабінетом Міністрів України); механізм відшкодування різниці між економічно обґрунтованими витратами та затвердженими тарифами з місцевого бюджету; механізм та джерела відшкодування непередбачених витрат у разі зміни тарифів при прийнятті рішень центральними органами виконавчої влади, які призводять до цих непередбачених витрат; строки відшкодування непередбачених витрат у разі зміни тарифів (на момент затвердження, у процесі застосування тарифів чи за результатами діяльності підприємства за певний період); забезпечити чітке розмежування функцій державного управління та функцій державного регулювання на транспорті та у сфері житлово-комунального господарства шляхом створення відповідних незалежних регуляторів; делегувати регуляторні функції у сфері телебачення та радіомовлення Національній комісії регулювання зв’язку, що сприятиме уникненню перевитрат бюджетних коштів на цілі регулювання; у нафтогазовому комплексі залучення інституційних інвесторів на умовах концесії та створення міжнародного консорціуму на основі спільних угод всіх зацікавлених сторін: основних постачальників ресурсів (Росії, Казахстану, Узбекистану), транзитера нафти й газу в Європу (Україна) та найбільших споживачів палива (країни Європи); забезпечити перехід від застосування методу регулювання цін на основі рівня рентабельності до методу цінового регулювання на основі цінових обмежувачів (коефіцієнта зміни цін). | 