У сукупності одержані результати дослідження дозволили вирішити науково-прикладне завдання щодо вдосконалення теоретичного обґрунтування та методичного забезпечення функціонування організаційного механізму державного регулювання роботи залізничного транспорту в напрямку наближення галузі до ринкових умов та інтересів споживачів. На підставі поданих у дисертації матеріалів можна сформулювати такі положення та висновки. 1. Держава як власник залізничного транспорту постійно опікується проблемами підвищення ефективності його роботи. У документах, що ухвалюються в системі державного управління, найбільша увага приділяється реалізації інтересів галузі та забезпеченню її технічного розвитку. Захист інтересів споживачів здебільшого лише декларується, відсутні структурні формування, що виконують цю функцію. Тому актуальним сьогодні в Україні є вдосконалення механізму державного регулювання роботи залізничного транспорту з урахуванням тенденцій розвитку ринкових відносин, досвіду промислово розвинених країн, впливу держави на функціонування інших галузей економіки, специфіки залізничного транспорту. 2. Особливості залізничного транспорту як об’єкта державного регулювання пов’язані з державною власністю на рухоме і нерухоме майно галузі, побудовою базової ланки (залізниці) за принципом замкнутого циклу виробництва, характером товару – послуги, відображенням у роботі галузі інтересів держави, підприємств, споживачів, регіонів, підприємств-постачальників. Державна транспортна політика має враховувати особливості галузі, її роль в соціально-економічних перетвореннях, створювати рівні умови для суб’єктів відносин, обмежувати монополізм, розвивати конкуренцію, координувати роботу різних видів транспорту, ліцензувати окремі види діяльності. 3. Управління залізничним транспортом здійснюється на підставі загальних принципів державного регулювання економіки, для підвищення його ефективності в сучасних умовах доцільно додати до їх переліку принцип пріоритетності інтересів споживачів. Одним із головних критеріїв ефективності державного регулювання діяльності залізничного транспорту має стати зростання якості послуг. 4. Нормативно-правове регулювання роботи залізничного транспорту здійснюється за декількома напрямками: організація управління галуззю, координація зв’язків між підприємствами галузі і споживачами, конкурентами, органами державного управління і місцевого самоврядування. Головними шляхами його вдосконалення мають бути: науково обґрунтоване розмежування повноважень між органами управління галуззю та органами державної влади, які здійснюють регуляторну діяльність; сприяння застосуванню ринкових механізмів, розв’язанню існуючих протиріч між інтересами учасників перевізного процесу, більш широкому використанню функції мотивації по відношенню до підприємств галузі й окремих працівників. 5. Складовими елементами організаційного механізму державного регулювання роботи залізничного транспорту є структура (суб’єкт і об’єкт регулювання, відносини між ними), цілі, повноваження, принципи, форми і методи регулювання, кадрове та інформаційне забезпечення. Доцільно в якості об’єкта державного регулювання розглядати не тільки підприємства та установи галузі, а й процеси виробництва та надання послуги, гармонізації відносин з конкурентами, постачальниками енергії, устаткування тощо, що дозволить повніше враховувати інтереси всіх учасників відносин, передбачати і розв’язувати заздалегідь більшість суперечностей між ними. 6. Удосконалення механізму державного регулювання роботи залізничного транспорту, підвищення якості послуг і відкритості галузі передбачає доповнення існуючого переліку етапів процесу прийняття і реалізації державно-управлінських рішень заходами з вивчення потреб користувачів та оцінки ними якості послуг, виконавцями яких можуть стати структурні підрозділи Комітету із захисту прав споживачів або місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування та незалежні експерти. 7. Розв’язанню суперечностей між інтересами виробника та користувача послуг сприяє реалізація принципа пріоритетності інтересів споживача. На практиці це обумовлює необхідність виконання такої послідовності дій: – визначення важливості цього принципу на рівні держави – відображення його у відповідних законах та інших нормативно-правових актах; – внесення певних змін у галузеві документи; – організація вивчення інтересів та моніторинг якості послуг залізничного транспорту; – дослідження чинників, що впливають на якість корисного продукту кожного процесу; – відбір напрямків, методів та засобів впливу на чинники, обґрунтування кількості та якості необхідних ресурсів. Кожен з наведених етапів є комплексним, передбачає велику організаційну та інформаційну роботу. 8. Взаємодія органів державного управління та керівництва галуззю має базуватися на чіткому розподілі повноважень: – до переважної компетенції держави належать обмеження монополізму та розвиток конкуренції, ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту, координація роботи різних видів транспорту, захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування, додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи; – до виключно галузевих завдань належать забезпечення потреб суспільного виробництва і населення країни у перевезеннях (внутрішньому і міжнародному сполученнях) та надання інших транспортних послуг усім споживачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяльності тощо; – спільними залишаються завдання своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб національної оборони. 9. Виходячи з доцільності регулювання роботи галузі як сукупності процесів виробництва та надання послуг і взаємодії з суб’єктами ринкового середовища, у складі Державної адміністрації залізничного транспорту та апаратів управління залізницями мають бути створені структурні підрозділи, що здійснюють управління виробництвом та наданням послуг, а в апараті Міністерства транспорту та зв’язку України – регулювання відносин з конкурентами і постачальниками енергії та обладнання. 10. Процес надання послуг відбиває якість роботи з їх виробництва, всебічного забезпечення, рівень управління галуззю. Тому кожний структурний підрозділ підприємств залізничного транспорту має орієнтуватися не лише на якісне виконання своїх завдань, а й на забезпечення ефективного виробництва та надання послуг. У складі підрозділів доцільно визначити операторів і менеджерів цих процесів, а також показники якості кожного етапу роботи. Керувати цією роботою має відділ стратегічного управління, який доцільно створити у структурі Укрзалізниці. | 