Результатом дисертаційного дослідження є вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування та розроблення науково-практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання розвитку автомобілебудування в Україні. На основі отриманих результатів дослідження запропоновано наступні висновки. 1. Автомобільна промисловість – це провідна галузь машинобудування, що суттєво впливає на вирішення економічних, соціальних, екологічних і науково-технічних проблем у будь-якій індустріально розвиненій країні. Розвиток автомобільної промисловості є активною державною політикою багатьох країн, націленою на збільшення та підтримку темпів економічного зростання власної економіки і рівня зайнятості населення. Об'єктивний аналіз зовнішніх чинників, що впливають на автомобільну промисловість, а також теоретичних основ державного регулювання економіки необхідний для ухвалення адекватних рішень щодо розвитку галузі автомобілебудування. Виходячи з цієї позиції, соціально-економічний аспект розвитку автомобілебудування стає основним мірилом ефективності державної політики у галузі автомобілебудування. Роботи сучасних вітчизняних та зарубіжних учених та наявні проблеми розвитку галузі автомобілебудування свідчать про актуальність завдань дисертаційного дослідження та підтверджують необхідність розробки методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення державного регулювання автомобілебудівної галузі в Україні. 2. Запропоновано визначення поняття державне регулювання розвитку автомобілебудування як цілеспрямованого впливу держави в якості суб’єкта управління на суспільні відносини в сфері організації та функціонування автомобілебудування, сутність якого полягає в забезпеченні ефективної діяльності автомобілебудівних підприємств і стимулюванні їх розвитку. Автомобілебудування доцільно розглядати як самостійний об’єкт державного регулювання, що являє собою підгалузь машинобудування, до складу якої входять підприємства з виробництва автомобілів, спеціальної автомобільної техніки сільськогосподарського призначення, автобусів, причепів, автонавантажувачів, мото- і велотехніки, а також супутніх комплектуючих виробів і запасних частин до них, що здійснюють систематичну науково-дослідну, виробничу, господарську діяльність у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію та забезпечення продукцією суспільних й особистих потреб. 3. Систематизовано функції державного регулювання у галузі автомобілебудування за найбільш типовою класифікацією: загальні, спеціальні, допоміжні. До загальних функцій віднесено такі, що притаманні процесу державного регулювання економікою, а саме: прогнозування і моделювання, планування, координацію, контроль, інформаційне забезпечення, комунікаційну. Як спеціальні функції розглядалися ті, що відображають особливості регулюючого впливу конкретного суб’єкта регулювання саме на автомобілебудівну сферу, зокрема: охорона навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомобільного транспорту, безпечне функціонування сучасного національного автомобіля, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності автомобілебудівних підприємств та ін. Допоміжні функції призначені для обслуговування процесу регулювання (діловодство, секретаріат, архівна діяльність тощо). Вдосконалено і запропоновано класифікацію принципів державного регулювання у сфері автомобілебудування за наступними класифікаційними ознаками: за метою (принципи державного регулювання автомобілебудуванням в цілому і ті, що притаманні окремим складовим даної сфери), за функціональним призначенням (універсальні, структурно-організаційні, структурно-функціональні). 4. Виходячи з аналізу стану галузі автомобілебудування, виявлено її основні особливості та проблемні питання, а саме: високий ступінь залежності від зовнішніх факторів соціально-економічного характеру; вплив екологічного фактора; значний рівень конкуренції на ринку; недосконала нормативно-правова база, що стримує розвиток автомобілебудування та регулює її діяльність; податковий тиск; постійне зростання витрат, що обумовлене інфляцією та непропорційними доходами підприємств; проблеми й наслідки вступу до СОТ для національного автовиробника. Запропоновано формування адаптивної системи державного регулювання з метою реалізації адаптивності галузі автомобілебудування до впливу факторів зовнішнього середовища, основними принципами побудови якої такі: зворотного зв’язку; адаптуючої підсистеми – адаптера; автоматичного регулювання; відкритості. Стосовно системи державного регулювання під адаптером як пристроєм управління адаптацією запропоновано розглядати комплекс моделей й алгоритмів із засобами їх програмної реалізації на апаратній базі автоматизованої системи державного регулювання. Розроблена схема функціонування адаптера системи державного регулювання розвитку галузі автомобілебудування із виділенням у кожному блоці суб’єктів на різних рівнях управління та визначенням їх функцій. Відповідно до впливу факторів зовнішнього середовища на функціонування автомобілебудівної галузі запропоновано заходи, спрямовані на механізм державного регулювання. Для більш ефективного регулювання в рамках наявного апарату доцільно створити координаційну групу, функції якої включатимуть розробку комплексної програми соціально-економічного розвитку. Крім того, необхідно застосовувати оцінку вірогідності при розробці системи форм та методів державного регулювання розвитку автомобілебудівної галузі. Іншим заходом може бути забезпечення системи взаємодії економічних та адміністративних методів державного регулювання та єдиного контролю за ходом реалізації механізму державного регулювання. 5. Обґрунтовано, що зміни системи державного регулювання розвитку автомобілебудування повинні спочатку моделюватися, а лише потім реалізовуватися. Відповідно до цього, систематизовано послідовність основних етапів внесення змін з удосконалення системи державного регулювання в завданнях реструктуризації, що складається з наступних елементів: опис чинної системи державного регулювання; вибір критеріїв оцінки; виконання процесу реструктуризації системи державного регулювання; оцінювання результатів; виявлення покращень; внесення змін у систему державного регулювання. 6. Відповідно до Концепції розвитку автомобільної промисловості та регулювання ринку автомобілів на період до 2015 року та з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України “Про схвалення Концепції проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року” запропоновано розробку та концептуальні засади Антикризової програми розвитку автомобілебудування до 2015 року. У роботі обґрунтовано необхідність прийняття та реалізації програми, визначено головну мету та основні її завдання. Запропоновано певні заходи щодо реалізації даних завдань, які передбачають: внесення змін до чинного законодавства щодо залучення інвестицій, збільшення обсягів продаж, вдосконалення технічної політики; освоєння виробництва нових моделей; взаємодію науково-технічних організацій та підприємств автомобілебудування; реалізацію єдиної технічної політики; проведення системної роботи з поліпшення умов доступу продукції вітчизняного автомобілебудування на зовнішні ринки. Фінансування запропонованих заходів може бути здійснено за рахунок бюджетних коштів чи позабюджетних коштів та кредитів банків. 7. Обґрунтовано доцільність прийняття Закону України “Про автомобілебудування”, що обумовлено відсутністю у системі законодавства відповідного документа та необхідністю регулювання розвитку автомобілебудування на законодавчому рівні. Прийняття цього закону забезпечить: ефективне державне управління розвитком галузі автомобілебудування, врегулювання суперечностей між Україною та ЄС щодо вітчизняного законодавства у сфері автомобілебудування; створення умов для стабілізації та розвитку автомобілебудування, стимулювання національного автовиробника, захист автомобільного ринку, залучення іноземних і внутрішніх інвесторів у цю галузь економіки; затвердження найбільш перспективних інвестиційних програм щодо автомобілебудівних підприємств; створення значної кількості робочих місць, які забезпечують функціонування та розвиток автомобілебудування України; прискорення економічного та соціального розвитку держави. |
