Дисертаційне дослідження, виконане на основі аналізу теоретичних напрацювань у галузі державного управління, норм чинного законодавства, розв'язує важливе наукове завдання – обґрунтування концептуальних засад державного регулювання розвитку інфраструктури аграрного ринку, вдосконалення механізмів державного управління АПК України. Наукове та практичне значення мають такі положення та результати: 1. Ідентифіковано та конкретизовано понятійно-категоральний апарат дослідження інфраструктури аграрного ринку, запропоновано нові критерії класифікації її елементів, що дозволяє підвищити дієвість застосування механізму державного регулювання її розвитку. 2. Узагальнено теоретичні розробки українських та зарубіжних вчених щодо функціонування механізмів державного регулювання інфраструктури аграрного ринку і на цій основі вдосконалено методологічні засади вивчення її розвитку як цілісної системи і як елемента загальнонаціонального господарства. 3. Уточнено дефініції основних категорій у сфері державного управління економікою. Поняття "державне регулювання" економіки та окремих її галузей представлене як система державних заходів, спрямованих на забезпечення нормального процесу суспільного відтворення, і є однією з функцій державного управління народно-господарським комплексом. Доведено, що за допомогою старих кейнсіанських методів не можна вивести аграрну економіку з тривалої кризи. Необхідно опрацювати стратегію технологічної політики держави стосовно галузі, стрижнем якої є управління інноваційними процесами, поширення нововведень в інститути ринкової інфраструктури. 4. Оцінено сучасний стан розвитку в Україні та узагальнено світовий досвід роботи об'єктів інфраструктури аграрного ринку, на основі якого з'ясовано, що формування ринкової інфраструктури в АПК України відбувається повільними темпами. Йдеться про створення та забезпечення умов для ефективного функціонування достатньої кількості товарних бірж, оптових ринків, аграрних палат, агроторгових домів, магазинів, аукціонних торгів племінною та продуктивною худобою, системи цінового моніторингу, торгово-кредитних компаній та інших елементів інфраструктури аграрного ринку. Таким чином, у розвитку аграрного ринку пройдено лише перший етап – організаційне становлення інфраструктури. Надалі потрібне її кількісне та якісне наповнення товаропотоками сільськогосподарської продукції. 5. На основі передового вітчизняного та зарубіжного досвіду функціонування об'єктів інфраструктури аграрного ринку як цілісної системи розроблено концептуальну модель інфраструктури аграрного ринку, в основу якої закладено принципи оптимального співвідношення елементів інфраструктури та пропорційного і збалансованого розвитку двох протилежних за метою діяльності напрямів – комерційне посередництво та обслуговуюча кооперація, що повинно стати внутрішнім джерелом для саморозвитку цієї системи. 6. Досліджено систему вітчизняного законодавства стосовно об'єктів інфраструктури аграрного ринку, на основі якого вдосконалено алгоритм групових дій сільгосптоваровиробників щодо створення та функціонування сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, запропоновано рекомендації щодо внесення певних змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ (зокрема до коду організаційно-правової форми господарювання). Вирішення зазначених питань дозволить усунути суттєві труднощі для реєстрації обслуговуючих кооперативів у податкових органах та функціонування їх як безприбуткових організацій. 7. Сформульовано рекомендації щодо вдосконалення біржового законодавства та рекомендації з впровадження у біржову практику сучасних схем організації біржових торгів, зокрема з використанням подвійних складських свідоцтв, закладних свідоцтв (варрантів) та ф'ючерсних контактів. Це сприятиме поліпшенню державного контролю за обслуговуванням процесу купівлі-продажу сільськогосподарської продукції товарними біржами та дотримуванням ними принципів біржової торгівлі. 8. Узагальнено та проаналізовано методи і механізми впливу держави на кредитування сільгосптоваровиробників через фінансово-кредитну інфраструктуру. Розв'язати проблему кредитного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників у ринкових умовах можна тільки на системній основі. Окремі заходи (навіть найдієвіші) вирішують, як правило, локальні завдання і лише на короткий період, не долаючи проблему в цілому. При цьому обов'язковою умовою при формуванні системи кредитного обслуговування аграрного сектора АПК має бути створення під патронатом держави галузевого банку як координаційного, методичного і фінансово-кредитного центру галузі, для контролю за оборотом та цільовим використання землі і повноцінного кредитування сільгосптоваровиробників, а саме – Національного Земельного банку. Також необхідно усунути перешкоди для створення кооперативних банків шляхом удосконалення кооперативного законодавства. Для здешевлення комерційних кредитів необхідно розвивати механізм часткової компенсації державою процентних ставок за використання кредиту для сільгосптоваровиробників. 9. На підставі виявлених тенденцій та обґрунтованих перспективних напрямах подальшого формування інфраструктури аграрного ринку розроблено єдиний комплексний механізм державного регулювання інфраструктури аграрного ринку з урахуванням розробленої концептуальної моделі, на основі організаційно-управлінських, економічних та правових форм, методів, інструментів та важелів державного регулювання. 10. Спираючись на розроблений комплексний механізм, запропоновано практичні рекомендації для органів державної влади, зокрема: усунути існуючі перешкоди для розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації шляхом внесення змін до вищезгаданих нормативно-правових актів; позбавити акредитації на обслуговування процесу купівлі-продажу сільськогосподарської продукції більшість товарних бірж України, які не дотримуються принципів біржової торгівлі та використовують "напівпрозорі" схеми торгівлі (підстав для цього більш ніж достатньо), і створити національну систему аграрних бірж на основі моноцентричної моделі з уніфікованими правилами торгівлі та єдиною інформаційною системою; створити єдиний державний інформаційно-консультаційний центр до якого включити вже створені центри цінового моніторингу, а також аграрний сайт на основі передових інформаційних технологій. На подальших етапах можлива часткова або повна приватизація цього центру; використовувати через системи Державного резерву, регіонального контракту та ДАК "Хліб України" найдійовіші механізми державного регулювання – грошові та товарні інтервенції – для стабільності ринку сільгосппродукції та контролю над ціноутворенням. | 