У дисертації наведені теоретико-наукові положення та напрями вирішення завдання державного регулювання системи пенсійного страхування в Україні. Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення надає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення. Дослідження сутності державного регулювання пенсійного страхування показало, що незважаючи на наявність низки нормативних соціально спрямованих актів, в жодному з них не надано чіткого визначення категорій «соціальна політика», «пенсійне страхування» і «пенсійне забезпечення». Вони в більшості випадків дублюються з визначеннями категорії «соціального страхування» або ж є короткими витягами з нього. Тому під терміном «соціальна політика» запропоновано розуміти розробку та впровадження системи форм та видів соціальних заходів, спрямованих на забезпечення соціальної безпеки держави для гарантії соціального захисту населення та їх реалізацію через дію механізмів державного регулювання в соціальній сфері.
2. Як елементи соціальної політики слід використовувати терміни “пенсійне страхування” та “пенсійне забезпечення”. На сьогодні під “пенсійним страхуванням” варто розуміти комплекс загальнодержавних заходів з розвитку системи соціального захисту на принципах солідарності, субсидування та накопичення коштів у державних фондах для гарантованих виплат у випадках часткової та повної втрати непрацездатності громадян. “Пенсійне забезпечення” варто розглядати як комплекс загальнодержавних заходів, направлених на формування за принципами обов’язкового та добровільного накопичення спеціальних пенсійних фондів, кошти яких спрямовуються на фінансове забезпечення учасників цих фондів у разі настання відповідних випадків. 3. При формуванні принципів пенсійного страхування необхідно враховувати соціальну спрямованість пенсійного законодавства та визначати засоби її реалізації. Перелік основних принципів пенсійного страхування, що існує в Україні, запропоновано доповнити принципами: подолання бідності; поступального зростання рівня пенсійного забезпечення; соціальної справедливості; рівності перед законом усіх верств населення, незалежно від статусу та посади. 4. За результатами вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду еволюції системи пенсійного страхування можна зробити висновок, що його розвиток пройшов такі етапи: етап стихійного зародження через виникнення кас взаємодопомоги, створення добровільних страхових організацій; етап становлення державного регулювання, якому характерне втручання держави у процеси пенсійного страхування, та зародження солідарної системи пенсійного страхування; перехідний етап, який характерний тільки для постсоціалістичних країн, що стали на шлях розвитку ринкових відносин; етап реформування пенсійної системи, який характеризується впровадженням багаторівневої системи пенсійного страхування та забезпечення, розподілом зобов’язань щодо пенсійного забезпечення населення між державою, працедавцями та робітниками. 5. Державне регулювання у сфері пенсійного страхування передбачає дію державного механізму, який повинен забезпечувати раціональне управління рухом грошових потоків та формуванням соціальних, економічних, фінансових і правових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів для забезпечення соціального захисту населення. Тому в дисертації визначено основні фактори, що визначають механізми державного регулювання процесів пенсійного страхування, а саме: соціальні, економічні, фінансові, юридичні та інформаційні. Наслідком дії механізму державного регулювання в галузі пенсійного страхування є досягнення такого рівня соціального захисту населення, за якого забезпечується соціальна безпека в країні. 6. Удосконалення законодавчого регулювання та організаційного управління в системі пенсійного страхування запропоновано проводити за двома напрямами: організаційно-управлінським і правовим. Розроблена в дисертації Концепція реалізації пенсійної реформи в Україні надасть можливість: завершити реформування солідарної системи пенсійного страхування; здійснити реальне впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та забезпечення; активізувати роботу в регіонах щодо недержавного пенсійного страхування; розмежувати кошти Пенсійного фонду України за видами пенсійних зобов’язань; досягти певного рівня децентралізації при нагромадженні та використанні коштів Пенсійного фонду в регіонах; досягти повної інформованості суспільства про сутність та необхідність пенсійної реформи; забезпечити прозорість інформації про перебіг пенсійної реформи; розробити оптимальну організаційно-управлінську структуру функціонування та нагляду в галузі пенсійного страхування та пенсійного забезпечення в Україні. 7. Для досягнення позитивного результату від впровадження пропонованої Концепції та оптимізації процесу пенсійного реформування і створення належних умов для державного регулювання в солідарній системі нарахування пенсій необхідно сконцентрувати увагу на виконанні завдань з наповнення бюджету Пенсійного фонду. З цією метою запропоновано ввести Єдиний соціальний внесок та зменшити навантаження на роботодавців як мінімум до 26%, що дозволить: вивести з тіні оплату праці з відповідними соціальними наслідками; вивести з тіні відповідні обсяги ВВП; підвищити продуктивність праці; акумулювати кошти пенсійних фондів; спростити нарахування соціальних платежів; зменшити обсяги звітності та скоротити час на її складання і подання. 8. На сьогодні правова база пенсійного страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних соціально-економічних та політичних чинників та розпорошеності чинних норм з врегулювання пенсійних відносин у різних за рівнем та значенням документах вона не дозволяє повною мірою захистити права громадян України на пенсійне забезпечення. Для упорядкування чинного законодавства у сфері пенсійного страхування необхідно на найвищому законодавчому рівні розробити та прийняти Кодекс законів про Пенсійне страхування, в якому однозначно вирішити питання пенсійних пільг і преференцій, що надасть можливість на практиці реалізувати принципи соціальної справедливості та рівності перед законом усіх верств населення. 9. Визначено, що реалізація Стратегії розвитку пенсійної системи та швидкий перебіг пенсійної реформи, впровадження накопичувальної системи пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення залежить від низки організаційно-управлінських заходів. Запропоновано для проведення роз’яснювальної роботи серед працездатного населення створити при державних органах місцевого самоврядування постійно діючі спеціалізовані державні координаційно-консультаційні центри, які будуть виконувати функції посередника між страхувальниками та адміністраторами фондів. Дані центри повинні виступати гарантами фінансової стабільності функціонування недержавних пенсійних фондів та контролювати їх діяльність. 10. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання системи пенсійного страхування в Україні: - Комітету соціальної політики та праці і Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Верховної Ради України опрацювати чинну законодавчу базу в пенсійній сфері та розробити Кодекс законів про пенсійне страхування; - Комітету з питань Бюджету переглянути ставки загальнообов’язкових платежів до соціальних фондів з метою їх оптимізації; - Пенсійному фонду України розробити механізми формування та функціонування регіональних гарантійних резервних фондів; - Кабінету Міністрів України: визначитися з концептуальними засадами активізації пенсійної реформи в Україні; - органам місцевого самоврядування розробити організаційно-управлінські механізми з регулювання та контролю за розвитком недержавних пенсійних фондів. | 