У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання соціального розвитку регіону шляхом визначення його теоретичних засад, аналізу соціального розвитку регіону на основі методики оцінки соціального стану регіону. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення. 1. У теорії державного регулювання соціального розвитку регіону відсутній єдиний підхід щодо організації суспільства. Так, з одного боку, визначається залежність економіки від певних форм соціальних явищ, а з іншого – соціальний порядок визначається як функція від економічного. Тому в сучасній теорії домінують два напрями дослідження суспільного устрою – «економічний» і «соціальний». Особливості перебігу сучасних процесів реформування економіки України характеризуються з позиції переважання «економічного» над «соціальним», з чого випливає відсутність пріоритетів розвитку соціальної сфери. 2. Поняття соціальної сфери слід розглядати як динамічну частину всієї економічної системи, яка формується під впливом різних економічних, політичних, інституційних та інших чинників. У цій частині споживаються надані державою соціальні блага і соціальні послуги та відтворюється людський капітал. При цьому участь держави необхідна з метою ліквідації негативних наслідків економічної активності. Визначено, що на сучасному етапі держава недостатньо виконує такі функції, як регулювання і прогнозування. На регіональному рівні це призводить до неефективного використання ресурсів, стагнації виробництва, деградації і скорочення кількості населення, погіршення екологічної обстановки. 3. Для створення адекватного механізму забезпечення соціальної сфери запропоновано виділення депресивних регіонів із загального списку територіальних утворень, яке враховує поділ сукупності чинників депресивності регіону на п'ять груп: економічні; соціальні; демографічні; природно-географічні; екологічні. Міра дії кожного чинника, який впливає на розвиток економіки регіону і формування найважливіших потреб населення, визначається за конкретною системою критеріїв. 4. З метою дослідження масштабів і тенденцій поляризації було використано методику оцінки соціального стану регіону за допомогою єдиних для регіону показників, які характеризують соціальну сферу: рівня життя населення, соціальної забезпеченості, демографічної ситуації, стану трудових ресурсів. Зіставлення цих показників за допомогою методів і прийомів статистичного аналізу, а також логічного узагальнення окремих фактів і результатів досліджень дало змогу виділити чотири типи регіонів: «лідери», «високорозвинуті», «розвинені», «проблемні». Така методика сприятиме підвищенню ефективності управління соціальним розвитком регіону та поетапному досягненню позитивних змін у територіальних пропорціях. 5. На сучасному етапі відсутня єдина правова і методологічна основа соціального розвитку. Поняття соціальних стандартів і норм іноді фігурують у законодавстві. Тому запропонований Закон України «Про державні мінімальні соціальні стандарти» повинен передбачати класифікацію соціальних норм і стандартів, яка відображає масштаби та глибину процесу нормування і стандартизації соціальних витрат, ураховує рівень бюджетної системи, її фінансове забезпечення. 6. Визначено, що реалізація довгострокових завдань соціального розвитку регіонів передбачає комплексне використання методів і форм регулювання. Існуючі форми державного регулювання не враховують сучасних вимог щодо інтеграції, концентрації, кооперації виробництва. Це призводить до повільного розвитку соціальної сфери регіонів. Тому така запропонована форма державного регулювання, як соціальне програмування, надасть можливість сконцентрувати необхідні ресурси на рівні регіону, забезпечити послідовність і точність виконання необхідних заходів. 7. Для ефективного управління в соціальній сфері необхідно запровадити систему фінансування соціальних видатків бюджету, яка зводиться до чотирьох змістовних модулів: регіональна диференціація обсягів та якості споживання; регіональна диференціація обсягів та якості пропонованих соціальних послуг; витрати, пов'язані з ліквідацією деформації в системі попиту і пропозиції благ; матеріальні обмеження, пов'язані з реальними фінансовими можливостями місцевого бюджету. Суть модуляції процесу планування полягає в необхідності тісної прив'язки параметрів попиту (доходи населення) і пропозиції (якість та обсяг послуг) до науково обґрунтованих соціальних стандартів і норм. 8. Визначення основ соціальної безпеки базується на соціальній відповідальності, яка має місце не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави, що за своєю економічною поведінкою відповідальна за забезпечення економічної і соціальної безпеки перед кожним окремим громадянином, бізнесом і суспільством у цілому. Соціальна відповідальність держави виражається у створенні системи соціальних гарантій, що включає розробку державних мінімальних соціальних стандартів, гарантії соціальної допомоги соціально вразливим групам населення, гарантії в галузі охорони, умов і оплати праці, екологічної безпеки та правового захисту, гарантії невтручання в духовну сферу. 9. Виходячи з результатів дослідження, запропоновано такі практичні рекомендації: - Міністерству соціальної політики України – вжити заходів щодо розробки системи соціальних гарантій на основі державних мінімальних соціальних стандартів; - Верховній Раді України – вдосконалити існуюче законодавство в соціальній сфері шляхом розробки та прийняття Закону України «Про державні мінімальні соціальні стандарти»; - обласним державним адміністраціям – упровадити методику оцінки соціального стану адміністративно-територіальних одиниць регіону на основі єдиної системи показників соціальної сфери (рівень життя населення, соціальна забезпеченість, демографічна ситуація, стан трудових ресурсів) для підвищення ефективності використання бюджетних коштів регіону на соціальний розвиток. | 