У дисертації наведені теоретичні положення та напрями вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад та практичних рекомендацій стосовно вдосконалення державного регулювання сталого розвитку регіону. Отримані результати дослідження підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, які мають наукове й практичне значення. 1. Одним з нових підходів у державному управлінні регіонами та здійсненні відповідної економічної політики визначено орієнтування на сталий та безпечний розвиток. Подібна ситуація обумовлює необхідність пошуку шляхів ефективного державного регулювання сталого та безпечного розвитку регіонів. Вирішення цієї проблеми полягає в науково обґрунтованому підході до реалізації схеми стійкого розвитку регіонів та удосконаленні заходів державного управління, заснованих на комплексній оцінці наявного потенціалу та спрямованих на відродження вітчизняної економіки в новому техніко-технологічному та організаційному вигляді. Це дозволить виявити пропорційність, відповідність між множинністю елементів та сторін сталого розвитку. Такий розвиток передбачає прискорене оновлення та відтворення всіх складових елементів регіонів України, які повинні забезпечити потреби внутрішнього й зовнішнього ринків у продукції з найменшими сукупними витратами. 2. За результатами проведених досліджень запропоновано трактувати сталий розвиток регіону як соціально, економічно й екологічно збалансований розвиток суб’єкта держави, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища на основі раціонального використання ресурсів, відтворення і реструктуризації підприємств, удосконалення інфраструктури, поліпшення умов життя, збереження та збагачення біологічного різноманіття й культурної спадщини. Виявлено, що проблеми сталості досліджуються стосовно економічних суб’єктів. Однак потреби практики обумовили необхідність поширення цього поняття на такі складні системи, якими є також регіональні фінансово-економічні системи. Виходячи з цього, пропонуємо державне регулювання сталого розвитку регіону розглядати як діяльність суб’єктів регулювання щодо реалізації стратегії збалансованого соціально-економічного та екобезпечного розвитку відповідного регіону, що здійснюється шляхом застосування складної системи заходів та інструментів, які спрямовані на одночасне досягнення підвищення рівня життя населення, поліпшення раціонального використання регіонального потенціалу, регулювання природокористування та охорони довкілля. 3. Визначено, що економічна безпека регіону безпосередньо пов’язана з його фінансово-економічною стійкістю, служить базою економічного благополуччя регіону. Виявлено, що необхідний ретельний аналіз та контроль за потенційними загрозами для прийняття ефективних управлінських рішень щодо забезпечення динамічного відтворювального процесу. Різноманітність видів загроз фінансової безпеки обумовлює доцільність їхньої класифікації за різними ознаками. На нашу думку, варто доповнити існуючу в літературі класифікацію загроз такими ознаками, як реальність загроз, рівень небезпек, характер впливу. В основу уточненої та доповненої класифікації загроз фінансової безпеки запропоновано покласти не тільки розподіл їх за групами залежно від різних ознак, але й підпорядкованість цих груп за їхньою значимістю для розвитку економіки. Використання запропонованої класифікації дозволить здійснювати ранжування загроз, що має величезне практичне значення для органів управління з позиції виявлення та знешкодження причин найбільш шкідливих загроз. 4. Виявлено, що на сьогодні розвиток регіонів України характеризується значними відмінностями в рівнях їх соціально-економічного розвитку, неузгодженістю низки законодавчих та нормативно-правових актів з містобудівним законодавством, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною стратегією. Основними причинами, що перешкоджають забезпеченню збалансованого сталого розвитку регіонів, є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність науково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії її сталого розвитку, ефективного реформування економіки та її державного регулювання, недосконалість законодавчого і нормативного забезпечення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового, інформаційно-комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних засад діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб щодо формування повноцінного життєвого середовища. 5. Визначено, що показники для оцінки сталого розвитку регіону повинні характеризувати як структуру, рівень і темпи розвитку економіки, так і стан соціальної сфери суспільства та навколишнього середовища. На основі цього нами вдосконалено методичні підходи до оцінки рівня сталого розвитку регіону через дослідження окремих напрямів (соціальних, економічних, екологічних) розвитку регіону, що дає можливість визначати інтегральний рівень розвитку у відповідних сферах та класифікувати їх за характером проблемності (економічно, соціально та екологічно проблемні) на регіони середнього, високого рівня проблемності та регіони кризового стану з метою визначення цільових орієнтирів системи державного управління. Дана методика дозволяє виявити рівень розвитку кожного регіону, його потенційні можливості зростання і на основі цих даних сформувати для кожного типу території цільові орієнтири регіональної політики сталого розвитку. 6. Найважливішими елементами регулювання сталого розвитку є моніторинг та прогнозування факторів, що визначають загрози сталого розвитку. Пропонуємо моніторинг сталого соціально-економічного розвитку різних регіонів базувати на поєднанні двох підходів: територіально-диференційованого та прояву загальних тенденцій розвитку національної економіки на рівні регіону, використовуючи показники загроз сталого розвитку та кількісних параметрів граничних значень. Мета моніторингу – інформаційне забезпечення чіткого виконання функцій органів державного управління. Відповідно нами запропоновано перелік показників для моніторингу загроз сталого розвитку, що дозволяє здійснювати моніторинг рівня сталого розвитку та визначати ймовірність виникнення кризових ситуацій не тільки в цілому по економіці регіону, але й по окремих сферах. Також розширено існуючий перелік граничних значень сталого розвитку регіону за рахунок нових показників. Моніторинг факторів, що викликають загрози сталого розвитку, за допомогою наведених вище показників та кількісних параметрів граничних значень дозволить не тільки виявити ймовірність настання кризових ситуацій в економіці регіону, а й оцінити можливий збиток від цього. 7. Виявлено, що в Україні та її регіонах може бути відпрацьована та реалізована власна модель економічного розвитку, яка здатна врахувати національні, етнічні, культурні й географічні особливості регіонів. Пропонуємо модель сталого розвитку розглядати як комплексну процедуру державного управління у вигляді системи функціонально-орієнтовних блоків, що реалізуються в певній поетапності: 1) концептуально-аналітичний; 2) балансово-ресурсний; 3) виявлення пріоритетів сталого розвитку та самозабезпечення; 4) управління сталим розвитком регіону; 5) формування стратегії сталого розвитку. Запропонована модель сталого розвитку регіону з позиції розширеного відтворення дає можливість формування таких співвідношень та пропорцій між окремими елементами соціально-економічного комплексу, які б створювали умови для ефективного включення регіону в територіальне розселення праці та розширення регіональних проблем, що забезпечують поступове просування в соціальній сфері, забезпечення зростання рівня якості життя населення. 8. Нами розроблено структурно-логічну схему побудови механізму державного регулювання сталого розвитку регіону. Сутність цього механізму полягає в забезпеченні сталого розвитку регіону, органічному його вбудовуванні в звичайну роботу з визначення стратегії та прогнозування соціально-економічного розвитку регіону, організації виконання цієї стратегії, а також прийнятті рішення з господарських та фінансових питань. Ми пропонуємо в організаційну структуру державного управління сталим розвитком регіону включити спеціальні органи для роботи з проблем сталого розвитку – Раду сталого розвитку регіону та Управління сталого розвитку. Перевагою такої структури є можливість органічного включення проблем сталого розвитку до процедур соціально-економічного прогнозування та відповідальність за все організаційне й методичне забезпечення обліку проблем сталого розвитку в прогнозах та основних напрямах сталого розвитку регіону. 9. Виявлено, що досі не існує єдиного нормативного документа, який визначає основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку регіонів і на основі якого розробляють відповідні нормативно-правові акти та програми соціально-економічного розвитку населених пунктів, забезпечується скоординована діяльність органів центральної та регіональної влади з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівні. Визначено, що в сучасних умовах необхідне прийняття Концепції сталого розвитку регіонів, яка б визначала основні напрями державної політики щодо забезпечення сталого розвитку регіонів і на основі якої можливо готувати відповідні нормативно-правові акти і програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечувати скоординовану діяльність органів центральної та регіональної влади з розв'язання практичних завдань на державному, регіональному і місцевому рівнях. Визначено основні напрями та заходи державної політики щодо забезпечення сталого розвитку регіону, що можуть лягти в основну вищезгаданої Концепції. |
