Анотація до роботи:

Демченко О.Л. Державне регулювання в системі управління вищими навчальними закладами в умовах модернізації освіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація містить науково обґрунтовані положення, висновки і пропозиції щодо вдосконалення управління сферою вищої освіти на державному та регіональному рівнях і в системі менеджменту в навчальному закладі. Доведена необхідність реалізації стратегічного підходу в діяльності ВНЗ з виділенням і детальною розробкою фінансової стратегії навчального закладу. Проаналізовано сучасний стан розвитку системи вищої освіти, на підставі чого зроблено висновок про невідповідність кількісних і якісних параметрів задоволення потреб в освітніх послугах. На цій підставі запропоновано внести зміни в інституційне забезпечення процесів оцінки якості освіти шляхом формування Національної акредитаційної агенції. Запропоновано Концепцію розвитку вищих навчальних закладів, механізм державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів, який полягає в стимулюванні орієнтації вищих навчальних закладів відповідно до умов та потреб регіональної економіки та їх прямої участі у вирішенні соціально-економічних проблем регіону.

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання вдосконалення державного регулювання в системі управління вищими навчальними закладами в умовах модернізації освіти шляхом визначення напрямів і механізмів його вдосконалення. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Управління освітньою діяльністю вищих навчальних закладів є сукупністю планів і заходів закладів вищої освіти та органів управління освітою, метою яких є всебічний розвиток вищих навчальних закладів, задоволення освітнього попиту з боку населення, контроль якості освітніх послуг, координація роботи структурних підрозділів вищих навчальних закладів під час навчального процесу, ефективне надання освітніх послуг їх споживачам.

2. Дослідженням встановлено, що система управління діяльністю вищих навчальних закладів складається з органів публічної влади, закладів вищої освіти та заходів, реалізація яких спрямована на впорядкування діяльності вищих навчальних закладів з метою задоволення інтересів держави та суспільства, розвитку інтелектуального потенціалу громадян. Вона включає управління органами державної влади на загальнодержавному та регіональному рівні, громадські організації, систему менеджменту у вищому навчальному закладі.

3. Аналіз розвитку вищої освіти в Україні показав, що сучасний стан цієї сфери характеризується активними процесами модернізації, у ході яких вносяться зміни як в організаційно-функціональну структуру системи освіти, так і в зміст та технології процесу навчання. Суперечності і проблеми всередині системи освіти призвели до занепаду ефективної підготовки кадрів. Система управління вищими навчальними закладами України припинила повною мірою відповідати потребам суспільства, що нестримно змінюється. Розрив системних зв'язків гуманітарної, природничонаукової, техніко-технологічної складових вищої освіти зумовлює багато в чому неадекватний вимогам сучасного економічного розвитку рівень кваліфікації кадрового потенціалу.

4. З метою розвитку діяльності вищих навчальних закладів запропоновано фінансову стратегію діяльності вищих навчальних закладів як однієї з основних у системі стратегічного управління системою вищої освіти. Запропонована фінансова стратегія надасть можливість оптимізувати бюджетне фінансування вищих навчальних закладів, визначити в подальшому основні напрями розвитку системи вищої освіти, встановити пріоритети щодо розвитку вже створених навчально-освітніх комплексів у різних регіонах держави, надати належну державну підтримку вищим навчальним закладам, які готують необхідних фахівців для економіки держави.

5. Дослідженням встановлено, що існує велика кількість вищих навчальних закладів на території країни, спостерігається невиправдане дроблення спеціальностей, що негативно позначається на професійній підготовці фахівців різного профілю. Спостерігається постійне й необґрунтоване зростання випуску фахівців, які не забезпечені відповідним місцем роботи, випуск фахівців не супроводжується необхідним підвищенням якості їх підготовки. Рівень навчання й виховання, науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах не повною мірою відповідає основним цілям і призначенню системи вищої, освоєнню досягнень світової науки та техніки.

6. Розвиток діяльності закладів вищої освіти в сучасних умовах стримується через недосконалість і нераціональність структури фінансового забезпечення. Низьким залишається рівень фінансування освітньої галузі. Нинішнє недосконале законодавство в галузі освіти фактично не враховує реальної соціально-економічної ситуації. Через брак належного бюджетного фінансування більшість вищих навчальних закладів не здатні без допомоги держави підтримувати та розвивати матеріально-технічну базу навчально-виховного процесу, поповнювати бібліотечні фонди літературою, лабораторії необхідним обладнанням.

7. Основними факторами, які гальмують розвиток діяльності вищих навчальних закладів в Україні, є такі: надлишкова й недостатньо збалансована з потребами суспільства та ринку праці кількість напрямів (76) і спеціальностей (584), за якими готують фахівців з вищою освітою; не зменшується розрив між освітянами та роботодавцями, між сферою освіти й ринком праці; сектор вищої освіти не бере на себе роль лідера у проведенні передових наукових досліджень у закладах освіти, які є основою елітної університетської підготовки; неадекватно до потреб суспільства у фахівцях з вищою освітою діє така поширена ланка освіти, як технікуми, коледжі і вищі професійно-технічні училища, які на початку незалежності України штучно було віднесені до системи вищої освіти; рівень автономії вищих навчальних закладів значно нижчий від середньоєвропейського, зокрема, у питаннях фінансової самостійності.

8. З метою вдосконалення інституційного забезпечення визначення якості вищої освіти запропоновано створення Національної акредитаційної агенції. Це має бути державна установа, що офіційно отримує фінансування, здійснює свою діяльність на замовлення закладів вищої освіти та організацій, які мають повноваження у сфері вищої освіти. Така агенція має займатися розробкою документів, що стосуються навчальних програм оцінювання та офіційного визнання якості докторських програм чи визначення акредитаційної моделі щодо бакалаврських програм для здобуття нових ступенів. Агенція спрямовуватиме діяльність на поліпшення якості системи вищої освіти в межах основних власних освітніх програм, тобто оцінювання, сертифікацію й акредитацію навчання, програм, професорсько-викладацького персоналу та установ, як на замовлення ВНЗ, так і на вимогу державних або регіональних органів управління освітою. Агенцію слід розглядати як інструмент, що дає можливість постійно покращувати національну систему освіти.

9. Удосконалено систему управління вищими навчальними закладами виділенням механізму координації діяльності вищих навчальних закладів. Запровадження цього механізму надасть можливість визначити головні напрями діяльності вищих навчальних закладів, адаптувати свою діяльність до умов соціально-економічного розвитку регіону, виходячи з тенденцій розвитку сфери вищої освіти, та виділяти основні потреби ринку праці у відповідних фахівцях у регіоні, в якому функціонує вищий навчальний заклад, та в державі в цілому.

10. З метою модернізації освіти запропоновано розробку Концепції розвитку вищих навчальних закладів. Така Концепція дасть змогу створити динамічну систему високоякісної освітньої, кваліфікаційної та наукової підготовки майбутніх фахівців, задовольнити потребу регіону в професійній підготовці спеціалістів; довести науковий потенціал держави до рівня найрозвиненіших країн світу; вдосконалити структуру вищих навчальних закладів для реалізації принципів демократичного самоврядування та орієнтованості на задоволення освітніх, духовних і культурних інтересів особистості.

11. Дослідженням визначено, що необхідно інтегрувати вищі навчальні заклади в систему державного управління регіонального розвитку. Це дасть змогу українській вищій школі швидше адаптуватися до ринкових умов господарювання. У зв'язку із цим запропоновано вдосконалити систему державного управління регіональним розвитком за допомогою механізму державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів, який полягає в регулюванні діяльності ВНЗ відповідно до умов та потреб регіональної економіки та прямої участі ВНЗ у вирішенні всіх нагальних проблем регіону. Такий механізм дасть можливість більш ефективно формувати державне замовлення на підготовку фахівців відповідно до потреб регіону та інтегрувати регіональну систему вищої освіти до регіонального ринку праці.

12. До напрямів подальшого дослідження вдосконалення механізмів державного регулювання в системі управління вищими навчальними закладами належать: розробка Міністерством освіти і науки України проекту Закону України “Про вищу освіту” відповідно до сучасних запитів інноваційного розвитку системи вищої освіти, затвердження на урядовому рівні концепцій та стратегій розвитку вищих навчальних закладів, забезпечення доступу вищим навчальним закладам до фінансових ресурсів держави, створення сприятливих і прозорих умов для проходження акредитації та ліцензування вищих навчальних закладів, автоматизованої системи моніторингу якості освітніх послуг, що надаються вищими навчальними закладами по всій державі, подальша розробка дієвих механізмів державного управління діяльністю вищих навчальних закладів, які б враховували поточні тенденції соціально-економічного розвитку регіону й держави та за допомогою яких можна було б оперативно реагувати на поточні потреби в підготовці фахівців.

Публікації автора:

1. Демченко О.Л. Управління якістю освіти в контексті Болонського процесу / О.Л. Демченко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2007. – № 4. –
   С. 58-61.

2. Демченко О.Л. Напрями вдосконалення управління вищою освітою / О.Л. Демченко // Збірник наукових праць ДонДУУ. Серія. Державне управління. – 2007. – №93. – Т.8. – С. 105–114.

3. Демченко О.Л. Діяльність вищих навчальних закладів в регіоні / О.Л. Демченко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 1. – С. 74-81.

4. Демченко О.Л. Особливості державного регулювання діяльності вищих навчальних закладів / О.Л. Демченко // Економіка та держава. – 2008. – № 7. –
   С. 91-93.

5. Демченко О.Л. Міжнародна співпраця вищих навчальних закладів України / О.Л. Демченко // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2008. – № 2. – С. 65-70.

6. Демченко О.Л. Теоретичні засади державного управління вищою освітою / О.Л. Демченко // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України : матеріали науково-практичної конференції. 27 листопада 2007 року. – Харків : Видав-во ХарРІ НАДУ : Магістр, 2008. – С. 70-71.

7. Демченко О.Л. Інструментарій державного регулювання діяльності ВНЗ / О.Л. Демченко // Materialy IV Midzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji «Nowoczesnych naukowych osigni - 2008». – Przemyl. : Nauka i studia., 2008. – Т. 7. Ekonomiczne nauki. Pastwowy zarzd. – S 77-78.

8. Демченко О.Л. Регулювання діяльності вищих навчальних закладів / О.Л. Демченко // Державне управління та місцеве самоврядування : Тези VII Міжнар. наук. конгресу, 27 – 28 березня 2008 р. – Х. : Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2008. – С. 276-277.

9. Демченко О.Л. Процес ліцензування та акредитації вищого навчального закладу / О.Л. Демченко // Наука і вища освіта : збірник тез доповідей 16-ї міжнародної наукової конференції молодих науковців, м. Запоріжжя, 17-18 квітня 2008 року / Класичний приватний університет : у 4 т. – Запоріжжя : КПУ, 2008. – Т.2. – С. 215.