У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення механізмів державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК України шляхом визначення теоретичних підходів та розробки практичних рекомендацій. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Виходячи з економічного змісту поняття якості продукції конкретизовано сутність цього процесу. В організаційному плані держава виступає гарантом якості, корисності та захищає права обох учасників угоди на ринку в процесі купівлі-продажу продукції, коли відбувається соціальне та суспільне визнання якості. У методичному плані замість виявлення дефектів продукції у виробництві ставиться завдання їх упередження. Механізм комплексного управління якістю орієнтує усю систему державного управління на досягнення заданого рівня якості продукції. При цьому комплексне управління доповнює статистичні інструменти контролю якості, що використовувалися раніше, методами метрології, збору інформації про якість, мотивації якості, стандартизації, сертифікації та багатьма іншими. 2. Механізм державного управління якістю продукції переробних підприємств АПК в дисертації досліджується як спосіб дій суб’єкта управління, який ґрунтується на базових функціях і принципах, забезпечуючи за допомогою сукупності норм, правил, процедур, вимог ефективне функціонування системи державного управління якістю для досягнення визначеної мети. Концептуальні підходи до державного управління якістю продукції мають конкретну практичну спрямованість, суть якої полягає в тому, щоб, застосовуючи той чи інший варіант політики, сприяти підвищенню конкурентоздатності та поліпшенню якості продукції. Аспектами державного управління якістю продукції слід вважати економічний, технічний, кваліметричний, правовий, інформаційний, організаційний. 3. Державне управління якістю забезпечується за допомогою стандартизації. Стандартизація як практична управлінська діяльність полягає у встановленні в нормативних документах, стандартах правил, норм і вимог, що забезпечують оптимальне вирішення завдань у сферах суспільного виробництва і життя. Окреме місце в стандартизації та методології державного управління якістю займають стандарти ІSО серії 9000 – організаційно–методична основа забезпечення якості. Запровадження стандартів ІSО серії 9000 сприяло підвищенню ефективності державного управління якістю. У 1998 р. стандарти ІSО серії 9000 діяли більш ніж у 90 країнах світу, у більшості з яких вони прийняті як національні. 4. Правове забезпечення державного управління якістю харчових продуктів та продовольчої сировини полягає у використанні засобів і форм юридичного впливу на органи й об’єкти управління всіх стадій життєвого циклу продукції з метою забезпечення її високої якості. Необхідність правового забезпечення державного управління якістю обумовлена соціальним змістом державного управління в цілому і управління якістю зокрема, де право виступає невід’ємною частиною соціального управління, оскільки закріплює владні повноваження на різних рівнях державного управління якістю. На сьогодні питання перегляду великої кількості чинних в Україні державних стандартів колишнього СРСР та застосування замість них міжнародних залишається одним з найактуальніших в умовах приєднання України до СОТ. 5. Аналіз сучасного стану державного управління якістю продукції переробних підприємств свідчить, що в Україні застосовуються наступні засоби політики забезпечення якості: створення ефективної системи якості; ретельне документування процесів виробництва для доказу невинності виробника продукції у разі можливих порушень її якості не з вини виробника; відмовлення від недобросовісної реклами (що будить у споживача невиправдані очікування); виключення двозначного тлумачення технічних характеристик продукції з інструкції її експлуатації; проведення іспитів з метою оцінки проекту і дослідного зразка (чи моделі) для перевірки безпеки та реєстрації результатів іспитів; впровадження статистичних методів приймального контролю продукції; проведення аналізу інструкцій, а також попередження споживача про правила підтримки продукції в робочому стані; установлення процедур виявлення і повернення продукції, що має характеристики, які не відповідають установленим вимогам; проведення дослідження продукції, в якій передбачається наявність характеристик, що не відповідають вимогам безпеки. 6. Організація робіт з визначення витрат на державне управління якістю повинна стати важливим елементом системи якості і забезпечити можливість прийняття економічно обґрунтованих рішень, бути основою ефективної роботи органів влади в умовах ринку. Основними напрямами державної політики щодо забезпечення якості продукції підприємств є: створення правового середовища із визначенням прав, обов’язків та відповідальності всіх державних органів, виробників та споживачів продукції; формування державних органів, які будуть здійснювати державне управління якістю; визначення засад взаємодії органів влади і суспільних організацій. 7. Інтеграція України до ЄС та світового економічного простору вимагає вирішення значних за обсягом завдань щодо подальшого удосконалення національного законодавства. Так, асоційоване членство в ЄС, зокрема режим вільної торгівлі, вимагає врахування в національному законодавстві України директив ЄС, що встановлюють вимоги до продукції, а також не менше, ніж 80 відсотків чинних європейських стандартів. Але до цього часу в Україні не існує цілісного підходу до регулювання якості продукції. До того ж, діючі нормативно-правові документи регламентують якість продукції, недотримуючись принципів забезпечення здоров’я людини, безпеки довкілля та держави. Наслідком є не зростання якості, а втручання держави в конкуренцію та обмеження підприємницької діяльності. Тому процедура сертифікації в нинішньому вигляді лише збільшує ціну продукції, що реалізується. 8. Нині українське законодавство не забезпечує системи впровадження прозорих механізмів, які б гарантували розробку та аналіз відповідних законодавчих актів. В державі не має комплексного та системного підходу до питань стандартів безпечності та якості харчових продуктів. Сучасний стан стосовно цих питань можна характеризувати як фрагментарний підхід. Незважаючи на те, що Україна ввела в дію декілька фундаментальних законів, організаційні і законодавчі основи, що дозволяють державі регулювати якість і безпеку харчових продуктів в Україні фактично уникли будь-яких суттєвих перетворень. Адміністративна реформа також не сприяла ефективним перетворенням в секторі продовольчих продуктів. Більше того в Україні існує стійка тенденція до розширення діапазону державних заходів контролю над підприємствами в агропромисловому секторі. 9. В Україні відсутній єдиний національний орган з питань безпечності харчових продуктів, що призводить до існування явних недоліків і протиріч, а також, як результат, до відсутності послідовної політики, яка має охоплювати: визначення походження продукції та методів виробництва; систем відстеження; вимог до маркування; стандартів сертифікації. Нове законодавство в цій сфері повинно враховувати важливість активного впровадження положень системи забезпечення якості та безпечності харчової продукції HACCP. Система HACCP забезпечить досягнення вищого рівня безпечності харчової продукції через вдосконалення процесів виробництва цієї продукції і таким чином сприятиме задоволенню економічних інтересів її виробників, а також інтересів суспільства стосовно захисту здоров’я споживачів. 10. У частині лабораторного забезпечення вирішення завдань державного регулювання безпеки продуктів харчування і продовольчої сировини доцільно створити, за прикладом Євросоюзу, арбітражні лабораторії з випробувань певних видів харчових продуктів та продовольчої сировини. Основне завдання таких лабораторій – бути своєрідним еталоном у певному виді випробувань, здійснювати розробку або адаптацію методик випробувань та виконувати функцію навчального центру. 11. Основними чинниками, що забезпечують безупинне поліпшення якості на переробних підприємствах при впровадженні стандартів ISO, є: встановлення чітких цілей поліпшення якості; стимулювання і мотивація поліпшення якості; упор на реалізацію таких концептуальних положень, як фірмова культура у сфері якості і стиль керівництва; навчання і підготовка персоналу підприємства у сфері якості; визнання успіхів і досягнень у сфері поліпшення якості. Державна політика впровадження стандартів якості на українських переробних підприємствах дозволить: мінімізувати ризик відмови покупця від продукції або її повернення; підвищити ефективність менеджменту якості за рахунок використання недвозначних процедур і раціонального розподілу повноважень і відповідальності у сфері якості. 12. Запропоновано такі практичні рекомендації органам державної влади щодо регулювання аграрного сектору економіки України в ринкових умовах: – Верховній Раді України прийняти законодавчі акти щодо захисту споживача та встановлення нормативів та стандартів якості продукції; – Кабінету Міністрів України створити умови для запровадження стандартів HACCP, ІSО на переробних підприємствах АПК; – місцевим органам управління розробити механізми реалізації напрямів державної політики щодо забезпечення якості продукції переробних підприємств. | 