У дисертаційній роботі на теоретичному рівні досліджено актуальне наукове завдання - теоретичні й практичні основи державного управління охороною здоров’я в країнах Східної Європи та Україні. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають змогу зробити такі висновки й запропонувати рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення. Аналіз зарубіжних та вітчизняних літературних джерел свідчить про швидке становлення державного управління в галузі охорони здоров’я та зумовлену цим гостру потребу у вивченні і творчому використанні кращих його зразків в Україні. Проте узагальнюючі дослідження з цієї проблеми відсутні.
2. З огляду на ступінь розробки проблеми пріоритетними напрямами досліджень з державного управління охороною здоров’я в українському науковому середовищі слід вважати: виявлення особливостей при створенні й функціонуванні державного апарату управління охороною здоров’я; вдосконалення нормативно-правової бази, що регламентує діяльність галузі; гармонізація національного законодавства України у галузі охорони здоров’я з правовими стандартами Ради Європи та Європейського Союзу; державне управління приватним сектором охорони здоров’я; місце і роль громадських організацій в управлінні охороною здоров’я тощо. 3. Провідними тенденціями розвитку державного управління охороною здоров’я в країнах Східної Європи є: підвищення вартості медичних послуг з одночасним зниженням державного фінансування соціальної сфери; розширення системи двоступеневого рівня надання медичної допомоги: сімейний лікар – лікарня-госпіталь; пріоритетний розвиток первинної медико-санітарної допомоги; посилення конкуренції між лікувально-профілактичними закладами різних форм власності; розширення самостійності лікувальних закладів та підвищення відповідальності надавачів медичної. 3. Серед основних стратегій реформування системи державного управління охороною здоров’я зарубіжні автори виділяють: зосередження уваги на системі забезпечення індивідуальної медичної допомоги; поліпшення здоров’я населення на основі вдосконалення механізмів фінансування галузі; співпраця різних рівнів державної влади та розвиток партнерства приватного й державного секторів для впровадження державної політики, спрямованої на підтримку громадського здоров’я та формування здорового способу життя. 4. Підвищення потреб у фінансуванні діяльності закладів охорони здоров’я у країнах Східної Європи привело до закріплення таких основних принципів реформування галузі: приведення рівня надання медичної допомоги та її якості у відповідність з потребами населення; розширення самостійності лікувальних установ та підвищення відповідальності надавачів медичної допомоги; поліпшення взаємодії між різними лікувальними установами; дотримання рівноваги між державним та приватним неприбутковим секторами в системі охорони здоров’я. 5. До основних факторів, які найбільше впливають на стан здоров’я населення та охорону здоров’я в цілому, зарубіжні автори відносять: регулюючу роль держави; демографічні показники; швидкий розвиток медичних технологій; зміну соціального та політичного клімату в Європі; державну політику стосовно роботодавців та надавачів медичних послуг, спрямовану на підвищення якості медичної допомоги, медичної та економічної ефективності при зменшенні видатків на охорону здоров’я і збереженні загальної доступності медичної допомоги; відносини з населенням стосовно охорони здоров’я (HP – health promotion), профілактичну та превентивну роботу (HP – health protection); соціальну рівність. Результати дисертаційного дослідження дають підставу рекомендувати: державним органам влади України прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування” та внести зміни до “Основ законодавства України про охорону здоров’я”, “Про права пацієнтів”, “Про зміну статусу лікувально-профілактичних закладів”, а також продовжити розробку нормативно-правової бази, спрямованої на створення дієвого механізму державного управління та захисту населення, особливо незахищених його верств, від фінансових та інших ризиків на випадок захворювання, інвалідизації чи смерті, забезпечення рівного доступу населення до медичної допомоги тощо; регіональним органам управління охороною здоров’я, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування передбачити залучення до розробки регіональних програм розвитку охорони здоров’я всі причетні органи, запровадити в практичну діяльність стратегічне та програмно-цільове планування розвитку охорони здоров’я. Перспективними видаються подальші дослідження державного управління приватним сектором охорони здоров’я, місця і ролі громадських організацій в управлінні охороною здоров’я, принципів регіональної політики Європейського Союзу в галузі охорони здоров’я, стратегічного планування як дієвого механізму виходу з кризи національних систем охорони здоров’я країн Центральної та Східної Європи тощо. |