У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми державного управління приватизацією в умовах трансформації відносин власності. Отримані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета й завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки. 1. Системний аналіз наукових праць, законодавчих актів за темою дисертації показав, що проблема державного управління приватизаційними процесами в Україні, як і державна політика у сфері приватизації, до цього часу ще не була предметом комплексного дослідження. В роботі опрацьовано значний теоретичний матеріал з питань управління приватизацією. Дослідження підтверджує, що, незважаючи на велику кількість наукових праць, ця проблема розглядалася в них фрагментарно, а теоретичні й концептуальні розробки науковців присвячені лише окремим її аспектам. Це зумовлює необхідність проведення наукового аналізу змісту, особливостей та механізмів системи державного управління процесами приватизації. 2. Доведено, що роздержавлення й приватизація як інструменти трансформації відносин власності та регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності на сьогодні відіграють ключову роль у формуванні нових механізмів державного управління життєдіяльністю суспільства. Сутність роздержавлення з погляду теорії державного управління полягає в тому, що воно є одним з напрямів державної політики щодо реформування як відносин власності, так і всієї системи організації управління національною економікою, господарювання, регулювання і розподілу. Метою, кінцевим результатом роздержавлення є перехід від адміністративно-планового ведення господарства до ринкового. Цей процес пов’язаний із системними трансформаційними змінами. Саме системозмінюючим характером перетворень роздержавлення як напрям державної політики відрізняється від приватизації, яка за своєю суттю є лише інструментом такої політики, механізмом цих перетворень. Приватизація забезпечує вивільнення власності з тотального володіння, користування й розпорядження держави у всеосяжних масштабах і є інструментом реалізації волі держави щодо розпоряджання цією власністю. Для країн з одержавленою економікою роздержавлення й приватизація є єдино можливими механізмами швидкого, революційного переходу від однієї системи до іншої. 3. Дослідження історичного досвіду й тенденцій щодо трансформації відносин власності в Україні засвідчило необхідність удосконалення методологічної бази приватизації, що випливає з потреби у зміщенні акцентів політики держави в бік управління об’єктами державної власності та регулювання діяльності недержавних суб’єктів господарювання й зумовлене сучасним станом розвитку економіки. Це вимагає запровадження нової парадигми приватизації як державно-управлінської діяльності щодо об’єктів державної власності, що базується на засадах прозорості прийняття рішень про продаж цих об’єктів, наукової обґрунтованості вибраних методів продажу та розрахунків економічної доцільності його здійснення. Виходячи з цієї парадигми приватизацію необхідно розглядати: як управлінський процес, спрямований на підвищення ефективності економіки країни, як інструмент державної політики, що дає змогу оптимізувати економічну структуру держави та сприяти розвитку конкурентного економічного середовища і фондового ринку. 4. Як управлінсько-економічний феномен процес формування і розвитку державного управління приватизацією включає чотири умовно визначені й обґрунтовані нами періоди трансформації відносин власності в Україні протягом 1988-2004 рр. Кожен період визначається: соціально-економічними умовами, рівнем розвитку теорії і практики державного управління, цілями та завданнями роздержавлення. 1988-1990 рр. – передприватизаційний період. Він характеризувався стагнацією соціалістичної економіки, а також прийняттям економічних рішень за допомогою централізованого планування виробництва й розподілу. Рішення уряду про приватизацію державних виробничо-господарських об’єктів були фрагментарно-ситуативними. Разом з тим розпочалося формування ринкової інфраструктури, що слугувало інституціональним підгрунтям для подальшої приватизації. 1991-2000 рр. – приватизація як соціально-економічний проект макроекономічного трансформування і політичний проект подолання стереотипів, зміни переконань і звичок щодо ринку та формування світогляду приватного власника. Цьому періоду були притаманні спонтанність і напівлегальність через відсутність чітких законодавчих норм та обмежень; ознаки так званої “технічної” приватизації, що пояснювалося необхідністю врахування балансу інтересів для досягнення соціального компромісу; позаекономічний характер рішень щодо способів приватизації, в основу яких була покладена політична воля. Загалом цей період приватизації характеризується утворенням “критичної маси” приватних підприємств, інтенсивним формуванням нових ринкових інститутуцій. Їх якість на цій стадії значно поступається кількості 2000-2004 рр. – період індивідуальної приватизації за грошові кошти. На цьому етапі приватизації вирішувалися питання наповнення Державного бюджету й закладалися основи для соціально-економічного зростання шляхом залучення на підприємства промислових інвесторів, які брали на себе зобов’язання щодо її розвитку відповідно до умов договорів купівлі-продажу. Суттєво поглибилися процеси ринкової трансформації. Завершення періоду пов’язане зі стабілізацією системи нових прав власності (майнових, управлінських відносин), а також якісних і кількісних параметрів економічних механізмів та інституціональних структур, які мають забезпечити реалізацію нових прав власності. З кінця 2004 р. розпочався період соціально-економічної приватизації, для якого характерні: прийняття рішень на основі грунтовних фінансово-економічних розрахунків виходячи з індивідуальних особливостей, коопераційних, технологічних та міжгалузевих зв’язків підприємств, що приватизуються; врахування соціальної значущості об’єктів приватизації; відкритість та прозорість для суспільства; сприяння розвитку фондового ринку шляхом продажу акцій, що належать державі, на організованих ринках цінних паперів; оптимізація структури державної власності у виробничій сфері; інноваційно-інвестиційна спрямованість процесу приватизації. Запропонована періодизація дала змогу виявити принципові зміни розвитку державного управління приватизацією в кожному з досліджуваних періодів, визначити їх специфічні риси, скласти цілісне уявлення про розвиток системи державного управління приватизацією, розглянувши її найважливіші тенденції й суперечності. 5. Перелік і зміст функцій державного управління залежать від стану, структури й самокерованості управлінських суспільних процесів. Функції державного управління в системі приватизації – це специфічний за предметом, змістом і механізмом реалізації управлінський вплив держави, що забезпечує вихід об’єкта впливу з-під повного державного контролю. Таким чином, у процесі приватизації держава свідомо відмовляється від певних прав щодо об’єкта приватизації на користь недержавного суб’єкта. За змістом державне управління приватизацією являє собою діяльність з реалізації цих функцій. 6. Зарубіжний досвід може бути використаний в Україні за кількома окремими найбільш важливими напрямами: впровадження конкурентних механізмів у традиційні сектори державної опіки (соціальна сфера, галузі інфраструктури); підвищення гнучкості структури управління шляхом стимулювання участі в ухваленні рішень усіх зацікавлених сторін (державних міністерств і відомств, міжвідомчих органів, громадських організацій, бізнесу) при збереженні за державою функції встановлення загальних правил гри; підвищення адресності державних послуг на підставі виділення пріоритетних сфер впливу (груп населення; галузей, секторів, сегментів ринку); забезпечення послідовності у реалізації стратегічних завдань приватизації з акцентуванням особливої уваги на вирішенні соціальних і екологічних проблем у процесі продажу державного майна; залучення у процесі приватизації інвестицій, зокрема іноземних; формування ефективної системи управління об’єктами державної власності із зосередженням уваги на контролюванні діяльності природних монополій та підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави. 7. Система контролю за приватизацією в Україні постійно розвивається й забезпечує можливість нівелювання негативних наслідків приватизації та виконання зобов’язань покупців державного майна, а також суб’єктів управлінських і орендних відносин. Вони мають удосконалюватися шляхом законодавчого врегулювання взаємодії органів управління об’єктами державної власності та контролюючих органів загальнодержавного рівня, що забезпечить комплексний державно-управлінський вплив, адекватний потребам системи приватизації та економіки суспільства. 8. Приватизація сприяє структурній перебудові економіки. Потужні приватизаційні ін’єкції є свого роду каталізатором процесів ринкового розвитку і економічного зростання, запускають механізми інституціоналізації та функціонування ринку й самовідтворення капіталу в цілому та його прибутковості зокрема. Визначальну роль у підвищенні ефективності підприємств відіграють інвестиції, які залучаються в процесі приватизації, а також зобов’язання покупців, що визначаються концепціями розвитку підприємств та умовами договорів купівлі-продажу. Одне з основних місць у переліку цих зобов’язань належить соціальним питанням, оскільки соціальна складова трансформаційних перетворень безпосередньо корелює з приватизацією підприємств, особливо тих, що справляють вирішальний вплив на соціально-економічне становище міст, регіонів і країни в цілому. 9. Обґрунтовано, що підвищенню ефективності управління державною власністю сприяє формування системи управління державним сектором економіки, що, зокрема, передбачає: чітке розмежування функцій, визначення повноважень та посилення відповідальності державних органів у сфері управління майном; створення спеціалізованих господарських структур, що виконуватимуть функції управління об’єктами державної власності; впровадження механізму планування фінансових результатів діяльності господарських товариств із державною часткою та відповідної системи моніторингу результатів. 10. Сформульовано вимоги до оптимізації правових механізмів для забезпечення впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання, адекватного умовам розвитку відносин власності на ринкових засадах, які існують сьогодні, а саме введення в правовий обіг спеціального права держави (“золотої акції”), що дасть можливість: зберегти за державою можливість нівелювати негативні наслідки діяльності приватизованих підприємств, що потребують державного втручання (стратегічні, природні монополісти, прибуткові, містоутворюючі), стосовно коригування обсягів виробництва, соціальних аспектів, екологічної складової і для деяких, можливо, – коригування цінової політики відповідно до статусу підприємств; вивільнити адміністративний і фінансовий ресурс, який сьогодні витрачається на утримання численних представників держави в органах управління суб’єктів господарювання з державною часткою; підняти управління об’єктами державної власності на більш високий рівень. 11. Аналіз організаційно-інституціональних засад управління приватизацією в Україні свідчить про те, що формування та впровадження державної політики у сфері приватизації й управління об’єктами державної власності передбачають своєчасне виявлення, всебічне вивчення та якнайшвидше вирішення проблем, що постають перед органами державної влади під час виконання покладених на них повноважень і потребують постійного вдосконалення системи управління об’єктами державної власності та структури органів приватизації, їх ресурсного та кадрового забезпечення, дотримання принципів прозорості, забезпечення зворотного зв’язку й посилення державного контролю за здійсненням приватизації. Ринкові та державні механізми мають збалансовано впливати на економіку суспільства, і приватизація як один з механізмів цього впливу покликана виконувати певну функцію, базуючись на державно-управлінських та суспільно-політичних принципах законності, демократизму, соціальної спрямованості, об’єктивності та прозорості. 12. Розроблено концептуальні напрями стратегії приватизації на сучасному етапі державотворення, які мають: відображати стратегію держави, орієнтовану на розв’язання широкого кола соціально-економічних проблем суспільства; визначати цілі, пріоритети та завдання завершального етапу приватизації; окреслювати межі державного сектора, а також способи приватизації виходячи з того, що в міжнародній практиці поняття “приватизація” трактується не тільки як продаж державного майна, а і як послаблення державного адміністрування діяльності суб’єктів господарювання; враховувати необхідність підвищення ефективності управління та розпорядження державного майна, рівня управління державними корпоративними правами; забезпечувати можливість: коригування помилок, допущених під час приватизації в попередні роки, зокрема щодо ступеня прозорості та відкритості як прийняття рішень, так і самого процесу продажу державного майна, розвитку конкурентного середовища як передумови економічного зростання, підвищення ефективності залучення приватних коштів до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, через удосконалення організаційно-правових механізмів та методології приватизації; враховувати необхідність диверсифікації іноземного капіталу (щодо стратегічних підприємств, галузей та економіки в цілому) в обсягах, що стимулюватимуть розвиток державної економіки, ґрунтуючись на концептуальних засадах національної безпеки; сприяти зміщенню акцентів у бік комплексного, системного вирішення питань щодо підвищення конкурентоспроможності та ефективності базових галузей та економіки країни в цілому як основи підвищення суспільного добробуту. 13. Урахування основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб сучасного розвитку державної політики у сфері регулювання приватизаційних процесів та удосконалення управління державною власністю дасть змогу запропонувати для втілення в життя низку практичних заходів, які б сприяли залученню інвестицій в економіку та посилили інноваційну складову її розвитку: розвиток і гармонізація законодавчої та нормативної бази, зокрема шляхом прийняття нових і вдосконалення чинних законів України “Про управління об’єктами державної власності”, “Про акціонерні товариства”, “Про приватизацію державного майна”, “Про податок на додану вартість”, “Про Державну програму приватизації”, “Про Фонд державного майна України” та інших, які б, враховуючи поточні потреби, сприяли реалізації економічної стратегії держави; забезпечення відкритості та прозорості приватизації для суспільства й підвищення довіри покупців шляхом удосконалення процедур прийняття та реалізації державно-управлінських рішень щодо об’єктів державної власності; підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках шляхом забезпечення стабільності правового поля та недопущення різких коливань державної політики реформування відносин власності; оптимізація державних і ринкових механізмів регулювання діяльності суб’єктів господарювання з метою створення перешкод для застосування схем тіньової приватизації; запобігання монополізації товарних ринків під час приватизації підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави; сприяння розвитку економічного середовища шляхом підвищення фінансово-економічних показників діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності і сприяння конкуренції між ними; удосконалення управління об’єктами державної власності та збільшення обсягів надходження коштів до Державного бюджету на цій основі, зокрема: підвищення конкурентоспроможності підприємств, що належать до державного сектора економіки; посилення контролю за ефективністю використання орендованого державного майна; впровадження прозорих механізмів визначення частки прибутку, що спрямовується у фонд сплати дивідендів акціонерних товариств з державною часткою; удосконалення механізмів контролю за діяльністю суб’єктів господарювання з державною часткою (запобігання незаконному відчуженню пакетів акцій, переданих до статутних фондів холдингових компаній, вивільнення державного майна й активів від державного впливу тощо); контроль за належним утриманням, збереженням та використанням майна, що не увійшло до статутних фондів, але перебуває на балансі недержавних суб’єктів господарювання; покращання системи оцінки майна і майнових прав, підвищення її прозорості та об’єктивності, впровадження міжнародних стандартів оцінки під час розробки та прийняття національних стандартів оцінки майна; створення єдиної системи контролю за якістю оцінки майна, що здійснюється суб’єктами оціночної діяльності; запровадження системи екологічного аудиту та контролю як у перед-, так і в постприватизаційний період; досягнення оптимальної глибини продажу об’єктів, які перебувають у процесі приватизації; налагодження функціонування Єдиного державного реєстру державної та комунальної власності; цільове (для підтримки пріоритетних галузей, стратегічних виробництв, інноваційних та наукових програм) використання коштів, отриманих від приватизації державного майна, плати за оренду державного майна та дивідендів, нарахованих на акції держави в господарських товариствах; законодавче закріплення механізмів контролю та відповідальності за дотриманням державно-управлінських принципів у процесі прийняття та реалізації рішень стосовно відносин власності. Подальші дослідження в предметній галузі мають здійснюватися із застосуванням одержаних результатів і висновків щодо вдосконалення системи управління об’єктами державної власності. | 