На підставі проведених наукових досліджень у дисертаційній роботі виконано теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання щодо удосконалення державних механізмів економіко-правового регулювання природокористування за рахунок впровадження комплексного підходу, що ґрунтується на поєднанні інвестиційно-програмної та логістичної концепції державного управління природокористуванням. Основні теоретичні й практичні результати наукового дослідження зводяться до наступних положень: 1. Визначено, що однією з гостріших проблем сучасності є зростаюче залучення природних ресурсів в сферу діяльності людства. Ступінь поновлення та вичерпності ресурсів багато в чому залежить від характеру природокористування. Обґрунтовано необхідність розробки нового механізму державної екологічної політики і, відповідно, нової стратегії природокористування, що має сприяти досягненню стабілізованого розвитку економіки не тільки окремої держави, але й всіх держав світу. Провідними принципами при виробленні такої стратегії мають бути попереджальний підхід і розділення відповідальності. 2. Виявлено особливості економіко-екологічної політики держави в контексті раціонального управління природокористуванням, які полягають в тім, що серед різноманітних заходів, які відбуваються на державному рівні щодо охорони навколишнього середовища, провідна роль належить екологічному праву, виникнення і розвиток якого в Україні стало результатом об’єктивних вимог розвитку суспільства, закономірним підсумком еволюції відносин між суспільством і природою. Основою екологічно-правової системи держави є Конституція України. Система екологічного законодавства в Україні складається з таких елементів: конституційне регулювання екологічних правовідносин; регулювання правовідносин еколого-правовими нормами різних галузей законодавства; регулювання правовідносин нормами забезпечувальних галузей законодавства; еколого-правове регулювання; міжнародно-правове регулювання. 3. Дослідженням доведено, що першочерговим завданням в Україні є приведення національного законодавства у відповідність із чинними нормами міжнародного права і забезпечення того, щоб нові законодавчі акти нашої держави узгоджувалися з міжнародними вимогами. Серйозною вадою чинного на сьогодні природоохоронного законодавства є відсутність комплексності в регулюванні відносин щодо природного середовища як єдиної системи. Враховуючи, що взаємозв’язки між термінами і якістю прийнятих законів стосовно природних ресурсів, носять комплексний характер, парламент має виступати в ролі інституту розвитку і враховувати послідовне накопичення законодавчої інформації та поетапне прийняття законодавчих рішень. 4. Аналіз зарубіжного досвіду та міжнародних аспектів природокористування показав, що в багатьох країнах світу розроблені і діють національні програми природокористування, прийняті кодекси законів про охорону природи і її окремих складових. Загальні основи й мета політики збереження природного середовища надаються в основному законі про навколишнє природне середовище, на базі якого приймаються законодавчі акти, що регулюють окремі аспекти природокористування, спрямовані на певні регіони і галузі економіки, на відповідні компоненти навколишнього середовища. Позитивним досвідом зарубіжних країн є те, що в них крім спеціально уповноважених органів державного управління, у тому числі й галузевих, які несуть відповідальність за стан природного середовища, створені центральні органи державного управління з широкими повноваженнями. Вони відповідають за загальне керівництво в національному масштабі політикою в галузі навколишнього природного середовища, за координацію дій інших зацікавлених юридичних і фізичних осіб, установ і відомств, за участь у міжнародних програмах співробітництва. Глобальний характер природокористування обумовлює необхідність сумісних дій різних держав по рішенню екологічних проблем на основі міжнародного досвіду і характеру міжнародних економічних відносин. Серед методів і засобів цієї діяльності організаційно-правові, адміністративні та фінансово-економічні заходи. 5. Дослідження довело, що загострення екологічних проблем поставило перед державою задачу осмислення сучасних тенденцій еколого-економічного розвитку, розробки державної концепції охорони навколишнього природного середовища та створення відповідних державних структур. Істотне погіршення екологічної ситуації на всіх рівнях – глобальному, регіональному та локальному, викликає необхідність розвитку нового еколого-економічного мислення, заснованого на відповідній державній політиці, головним напрямком якої має стати розробка принципово нових методів оцінки виробничо-господарської діяльності. Доведена актуальність економічного аспекту проблем сучасного природокористування та необхідність адекватного відображення тих закономірностей і змін, які відбуваються під впливом науково-технічного прогресу між суспільним виробництвом і природою, що вимагає переходу від традиційного економічного аналізу та оцінки виробничо-господарської діяльності людини до інтегрального, еколого-економічного аналізу і еколого-економічної оцінки цієї діяльності. 6. Аналіз стану природокористування України та її регіонів показав, що сьогодні вкрай необхідні більш жорсткі вимоги до здійснення контролю за виконанням нормативних актів, держава повинна більш швидко реагувати на результати техногенного впливу на довкілля. В цілях зменшення використання земельних надр та раціонального природокористування необхідно впроваджувати активні заходи по оптимізації господарських зв’язків і відповідного економічного стимулювання такого господарювання, що в підсумку приведе до скорочення сукупних витрат ресурсів на виробництво продукції за рахунок їх раціонального використання. Визначені основні завдання держави, спрямовані на раціональне природокористування 7. Обґрунтовано необхідність удосконалення економіко-правових засад державного регулювання природокористування за рахунок впровадження інвестиційно-програмної концепції державного регулювання природокористування, спрямованої на раціональне і безпечне природокористування. Надана методологія розробки інвестиційної програми економічного природокористування, основу якої становить програмно-цільовий підхід. Удосконалення економіко-правових засад охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування слід здійснювати через впровадження фундаментальних засад оподаткування в системі природокористування, встановлення дієвих податкових взаємовідносин, впровадження наукового підходу до рішення задач державної податкової політики. 8. Запропоновано комплекс заходів, спрямованих на підвищення ефективності формування та використання джерел інвестування економічного природокористування, впровадження яких має відбуватися на трьох рівнях: державному, регіональному, на рівні окремої галузі або підприємства. На державному рівні пропонується: розробка механізму посилення економічної зацікавленості комерційних банків у кредитуванні проектів, пов’язаних з природокористуванням; виділення коштів на формування державних фондів підтримки природоохоронних заходів. На регіональному рівні: відшкодування відсоткових ставок за рахунок коштів місцевого бюджету за кредитами, які будуть залучені підприємствами для реалізації своїх інвестиційних проектів економічного природокористування; розробка програми цільового кредитування підприємств, що займаються природоохоронною діяльністю, раціональним природокористуванням тощо; пріоритетне спрямування коштів на фінансування прибуткових проектів з метою підвищення ефективності використання регіональних інвестиційних ресурсів. На рівні галузі або окремих підприємств необхідним є удосконалення амортизаційної політики шляхом застосування найбільш відповідних умовам діяльності підприємства методів амортизації. 9. Обґрунтовано необхідність включення до економічного механізму природокористування додаткового інструменту – концепції природничо-продуктового ланцюга, що сприятиме раціональному природокористуванню через обмеження масштабів використання природних ресурсів та лімітування норм залучення нових природних ресурсів в господарський обіг. Запропоновано логістичний підхід до управління системою природокористування, що спрямований на формування стратегії досягнення головної мети і визначення ефективності функціонування кожної ланки системи відповідно до обраної стратегії – раціонального природокористування. Розроблена методика формування логістичної стратегії раціонального природокористування, що спрямована на оптимальне задоволення потреб споживачів. |
