Основним науковим здобутком дисертаційного дослідження є розробка моделі формування і прояву девіантної поведінки підлітків у промисловому регіоні в сучасних умовах, що обґрунтована уточненням змісту поняття «девіантна поведінка», визначенням домінуючих детермінант появи девіацій, з’ясуванням критеріїв класифікації девіантних проявів, виявленням характеру типових форм прояву деструктивних девіацій і факторів, що їх зумовлюють. Зважаючи на результати здійсненого нами дослідження, можна висунути ряд положень і дійти певних висновків, які, з одного боку, доповнюють наукові уявлення про девіантну поведінку підлітків, а з іншого, є доцільними в контексті практичної соціальної роботи. Уточнено зміст поняття «девіантна поведінка» через виявлення наступних її характеристик: невідповідність загальновизнаним (прийнятим, офіційно встановленим тощо) соціальним нормам, принципам, стандартам; наявність як деструктивної, так і конструктивної спрямованості; нанесення особистістю певної шкоди або іншим людям, або самій собі, або суспільству; негативне сприйняття оточуючими людьми й несхвалення ними; епізодичний характер або стійка повторюваність. Девіантна поведінка підлітка є його особистим викликом соціальному середовищу, породженим неузгодженістю між його особистісними домаганнями й суспільними вимогами (нормами, стандартами, правилами, приписами) і який виявляється в таких соціально-поведінкових діях і вчинках, що не схвалюються (чи засуджуються) близьким оточенням або суспільством. З’ясовано, що домінуючими детермінантами девіантної поведінки є такі соціальні (або соцієтальні) обставини, які характеризуються або відсутністю чітко визначених ціннісно-моральних пріоритетів і масовим поширенням поведінкових відхилень, або не відповідають рівню домагань людини (підлітка), перешкоджаючи їй досягти бажаної мети в суспільно-схвалюваний спосіб, що спричиняє її невпевненість у собі, почуття самотності, фрустрації, які виявляються через виклик соціальному оточенню шляхом девіацій. Систематизовано знання про компонентний склад девіантної поведінки й визначено соціально-психологічні критерії класифікації поведінкових девіацій: за масштабом прояву (індивідуальні й масові), наслідками (негативні й корисно-спрямовані), суб’єктом (конкретні особи, неформальні угруповання, неофіційні структури, соціальні групи) та об’єктом (економічні, побутові, майнові й ін.) відхилення, тривалістю (епізодичні й тривалі), типом порушеної норми (асоціальні й антисоціальні), до яких необхідно додати такі критерії, як: збіжність / незбіжність ціннісних систем девіантів і суспільства (вимушено-мімікрійні, мімікрійні й зухвалі) і реакція соціуму на девіації (активно-несхвалювані, активно-підтримувані, пасивно-засуджувані й індиферентні). Уточнено соціально-психологічний портрет українських підлітків на початку ХХІ ст. і пропонується розглядати їх як осіб віком від 10 до 15 років, що становлять соціально-демографічну групу, для якої в сучасних умовах розвитку українського суспільства характерними рисами є прагнення до інтеграції в найближче соціальне оточення однолітків шляхом зіставлення їх норм і стандартів поведінки із засвоєними в родинному колі; неадекватне оцінювання самого себе і, як наслідок, формування «комплексу прихованої невпевненості», який спричиняється віковими психологічними й фізіологічними особливостями; активна самоідентифікація шляхом порівняння й наслідування; наявність загостреного «почуття справедливості» щодо поведінки оточуючих, а також специфічних поведінкових реакцій-викликів на взаємодію з оточуючим світом, що не відповідає їхнім домаганням. З’ясовано, що характер і специфіка найпоширеніших деструктивних форм прояву девіантної поведінки визначається латентністю, і це, у свою чергу, значно ускладнює їх вивчення й розробку соціально-профілактичних технологій; відсутністю прозорої, чіткої класифікації підліткових девіацій; масовим залученням підлітків до нових форм девіацій (гемблінгу, ранніх сексуальних стосунків тощо); територіально-соціальною зосередженістю підліткових і молодіжних девіацій, що визначається переважно рівнем урбанізації. Обґрунтовано доцільність виокремлення задля полегшення соціологічного аналізу девіантної поведінки такої її структури: конструктивна, яку соціум активно підтримує, та деструктивна, яка може бути асоціальною, що характеризується порушенням лише моральних норм і відповідно викликає пасивно-засуджуючу чи індиферентну реакцію соціуму, антисоціальною, що активно карається соціумом, або ж інтродеструктивною, що характеризується пасивно-засуджуючою реакцією соціуму. На основі самооцінок підлітків сформовано ієрархію форм прояву їх девіантної поведінки й доведено, що кожному другому підлітку властивий девіаційний потенціал, особливе місце в якому посідає схильність до наркоманії. Обґрунтовано наявність у промисловому регіоні девіаційного фону, який характеризується поширенням асоціальної й антисоціальної поведінки багатьох верств населення, зокрема підлітків і молоді, що виявляється насамперед у залученні до деструктивних девіацій і сприяє появі «ланцюгової девіаційної міжпоколінної реакції», яка, у свою чергу, виявляється в наявності соціальних відхилень у поведінці дорослих, що породжують відповідні реакції їхніх дітей. Така реакція є циклічною, нескінченно повторюваною, зупинити яку можна, визначивши домінуючі детермінанти за оцінками самих підлітків і сформувавши комплексну систему протидії. Виявлено, що домінуючими чинниками залучення підлітків до девіацій, зокрема наркоманії, є структура й стан сімейного оточення, які породжують «ланцюгову девіаційну міжпоколінну реакцію». Основними несприятливими факторами при цьому є емоційна незрілість неповнолітніх, їх недостатня поінформованість про механізм дії наркотиків, про стадії розвитку наркозалежності та їхні ознаки, а також переважання індиферентних і пасивно-засуджуючих реакції соціуму. Визначені детермінанти дозволяють конкретизувати напрямки пошуку нових ефективних підходів соціально-профілактичної роботи з метою знешкодження наслідків і попередження поширення деструктивних форм прояву підліткових девіацій. Одним з таких напрямків є впровадження загальнонаціональної комплексної програми проведення соціальних, освітніх, психологічних та інших заходів, спрямованих на формування здорової української сім’ї. Використання методу графічного моделювання з урахуванням усіх отриманих теоретичних та емпіричних висновків дозволило продемонструвати соціальні механізми прояву девіантної поведінки підлітків в умовах промислового регіону у вигляді схеми, яка може бути ефективно застосована в практичній діяльності соціальних працівників, соціальних педагогів для діагностування характеру й детермінант девіантної поведінки підлітків промислових регіонів і її корекції. |
