| У висновках підведено загальні підсумки дослідження. Основні з них такі:
У зв’язку із загальним розвитком суспільства, його демократизацією, практично в усіх державах спостерігається певний конфлікт між відносно сталою та консервативною організацією публічної влади та еволюційними тенденціями, які призводять до формування інститутів громадянського суспільства. Найбільшого значення у цьому плані набуває розвиток інституту місцевого самоврядування, наділення його дієвими механізмами функціонування, що призводить до загальної демократизації суспільства та запровадження в державі громадянського суспільства.
В процесі здійснення децентралізації публічної влади обов’язково виділяються відповідні рівні організації публічної влади – центральний і місцевий. Останній розділяється на безпосередньо місцевий і регіональний - проміжний між місцевим рівнем організації публічної влади і центральним. У процесі децентралізації публічної влади кожен рівень характеризується сферою виключних повноважень та компетенцій, а також системою гарантій, зокрема, державних, від несанкціонованого втручання інших рівнів у законну реалізацію сфери виключних повноважень.
Саме регіональний рівень публічної влади виступає основним бенефіціарієм від децентралізації публічної влади в унітарній державі. Крім свого формального і нормативного оформлення, регіональний рівень публічної влади децентралізованої унітарної держави набуває специфічного статусу територіальної громади, населення якої претендує на весь комплекс прав та обов’язків, притаманних населенню територіальної громади, зокрема, право на місцеве (регіональне) самоврядування.
Наділяючи регіон статусом специфічної територіальної громади із існуванням місцевого (регіонального) самоврядування, держава зобов’язується гарантувати ефективне існування цього інституту для повноцінної реалізації прав та свобод місцевого населення. Такими гарантіями виступають нормативне оформлення статусу регіону на законодавчому (конституційному) рівні, наділення регіону відповідною власністю (на умовах повноцінного використання) та реальними фінансовими ресурсами, створення механізму взаємного невтручання різних рівнів публічної влади у справи одне одного крім випадків, обумовлених спеціальним законодавством.
Зважаючи на складність проблематики існування та функціонування регіонального рівня публічної влади в унітарній державі, особливого значення набувають об’єкти децентралізації публічної влади, тобто конкретні, законодавчо обумовлені обсяги владних прерогатив як окремих рівнів публічної влади, так і її гілок. Гілкою, особливо здатною до гіперцентралізації, є виконавча, оскільки вона прямо пов’язана із організацією управління на всіх рівнях організації публічної влади. Ефективний розподіл сфер повноважень та компетенцій при цьому є неможливим без спеціальних механізмів, за допомогою яких здійснюється децентралізація публічної влади. Основними з них є розподіл і закріплення власності за різними рівнями влади, формування ефективних місцевих бюджетів, система оптимального оподаткування та міжбюджетні відносини.
Дія механізмів, за допомогою яких здійснюється оптимізація публічної влади в унітарній державі, має певні особливості, пов’язані із адміністративно-територіальним устроєм. Оскільки складові унітарної держави не повинні мати різний статус, децентралізація публічної влади має забезпечуватися ефективною системою правових, організаційних та фінансових гарантій спільного існування центрального і місцевого рівнів організації публічної влади. Основним призначенням такої системи має бути запобігання виникненню та поширенню тенденцій сепаратизму та штучної федералізації єдиної держави. Такими гарантіями можуть виступати комплекси адекватних заходів процедурного та нормативного характеру (введення режиму надзвичайного стану на відповідній території, запровадження прямого президентського правління, перерозподіл повноважень між рівнями публічної влади, примусовий розпуск місцевих представницьких органів, заходи фінансового характеру). Зрозуміло, що застосування цих заходів має бути вкрай виваженим, відбуватися в розумних межах і спиратися на твердий грунт конституційних та законодавчих норм.
Процес децентралізації публічної влади в унітарній державі характеризується суттєвим реформуванням форм організації внутрішньодержавних відносин, з яких особливо цікавою та ефективною в сьогоденній практиці демократичних країн є форма внутрішньодержавного договору. Його укладання такого договору передбачає формальне виділення регіонального рівня публічної влади в унітарній державі з наданням йому статусу специфічної територіальної громади, права та інтереси якої гарантуються та охороняються Конституцією.
Одним з найважливіших факторів оптимізації публічної влади в унітарній державі є гармонізація дій всіх суб’єктів владних відносин. Вона є можливою завдяки існуванню відповідних умов діяльності рівнів організації публічної влади в унітарній державі, зокрема, центрального і місцевого.
Істотно важливою для оптимізації центрального рівня організації публічної влади є обмеження кола його владних прерогатив, яке у сучасній літературі визначається як „функції загальних справ” (найбільш загальні напрями розвитку та забезпечення нормальної життєдіяльності держави).
Стосовно місцевого рівня публічної влади в унітарній державі, слід зазначити, що його ефективному і належному існуванню мають відповідати декілька важливих умов, серед яких, зокрема, обов’язкове конституційне закріплення основ діяльності місцевого рівня, чітке розмежування владних відносин між органами виконавчої влади нижчого рівня та органами місцевого самоврядування, організація ефективного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування та розвиток інститутів громадянського суспільства.
Незалежно від того, є держава унітарною чи федеративною, необхідним є створення системи гарантій здійснення повноважень рівнями публічної влади – правових, організаційних та фінансових. До правових гарантій функціонування центрального рівня відносяться нормативно-правові акти, які регулюють порядок створення, існування, обсяги компетенцій всіх елементів вертикальної структури організації публічної влади в державі. Відповідно, до організаційних гарантій відносяться збалансована система адміністративно-територіального устрою, ефективна державна служба тощо. Фінансові гарантії зосереджені у своєчасному і адекватному наповненні консолідованого бюджету держави і, відповідно, витраті передбаченої частини його коштів на фінансування діяльності центрального рівня організації публічної влади.
Щодо місцевого рівня організації публічної влади, слід зазначити, що серед усіх інших організаційних гарантій виділяється здійснення ефективного адміністративного контролю, статус представників органів місцевого самоврядування тощо. Стосовно фінансових гарантій, важливим є аналіз трьох систем побудови механізму фінансового контролю за діяльністю органів місцевого рівня організації публічної влади.
Дослідження проблем оптимізації публічної влади в унітарній державі є актуальним для України. Необхідність децентралізації публічної влади, з одного боку, є актуальною з об’єктивних чинників, які суттєво впливають на розвиток українського суспільства і держави. Такими чинниками виступають нерівномірність регіонального розвитку, невідповідність розвитку соціуму та апарату державного управління, слабкий розвиток інститутів громадянського суспільства в Україні тощо. З другої сторони, сьогодні політичний момент спонукає владні структури щодо активної діяльності у сфері оптимізації публічної влади та гармонізації її стану із розвитком українського суспільства.
Для України ефективним кроком в гармонізації публічної влади може стати створення налагодження владних відносин з широким представництвом інтересів регіонів, структуризація місцевого рівня публічної влади та ствердження специфічного регіонального. Населення останнього повинно мати статус специфічної територіальної громади, належна реалізація прав якої має відбуватися на всіх рівнях організації публічної влади унітарної держави з адекватним державним гарантуванням.
|
