Романенко Костянтин Костянтинович. Діафізарні переломи довгих кісток, що не зрослися (чинники ризику, діагностика, лікування) : Дис... канд. наук: 14.01.21 - 2002.
Анотація до роботи:
Романенко К.К. Діафізірні переломи довгих кісток, що не зрослися (чинники ризику, діагностика, лікування). – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.21 – травматологія та ортопедія. Інститут патології хребта та суглобів імені професора М.І. Ситенка АМН України. Харків, 2002.
Аналіз можливих чинників ризику розвитку дисрегенерації кісткової тканини після переломів плечової та великогомілкової кісток проведено з використанням методів непараметричної статистики. Встановлено, що статистично значущими є травма високої інтенсивності та оскольчастий характер перелому.
На підставі рентгенологічних, морфологічних та біохімічних досліджень зон дисрегенерації встановлено наявність серед дослідженої групи різних видів дисрегенерації: перелом, що уповільнено зростається; гіпертрофічний, оліготрофічний та гіпотрофічний види дисрегенерації та дисрегенерація з дефектом кісткової тканини. Біохімічними дослідженнями сироватки крові підтверджено виділення гіпертрофічного та гіпотрофічного видів. Експериментальні дослідження показали, що нестабільна фіксація уламків та інфікування Staph. aureus призводять до формування тканини неостеогенного характеру та пролонгації остеорепарації.
Розроблено та обґрунтовано диференційований підхід до лікування хворих з різними видами дисрегенерації.
1. Розвиток дисрегенерації кісткової тканини після діафізарних переломів довгих кісток спостерігається у 2,5-18% випадків, що призводить до формування різних видів переломів, що не зрослися, а саме переломів, що уповільнено зростаються та різних видів незрощень, також зумовлюють довгу втрату працездатності, інвалідізацію, значні матеріальні витрати на лікування хворих з цією патологією, тому встановлення причин, що приводять до розвитку дисрегенерації та формування переломів, що не зрослися, методи діагностики та лікування цієї патології залишається актуальною задачею сучасної ортопедії та травматології.
2. Проведений аналіз розвитку дисрегенерації кісткової тканини та формування, внаслідок цього, різних видів переломів, що не зрослися, встановив наявність вірогідних чинників ризику:
чинників організменного рівню, що негативно впливали на стан кісткової тканини (порушення функції печінки, щитовидної залози, цукровий діабет, генералізований остеопороз та остеопенія);
чинників, пов’язаних з травмою (травма високої інтенсивності, оскольчастий та відкритий характер перелому);
чинників, пов’язаних з лікуванням (метод постійного скелетного витягу при оскольчастому характері перелому, порушення технології накісткового остеосинтезу, розвиток посттравматичного остеомієліту).
3. Застосування методів непараметричної статистики для обробки результатів проведеного аналізу дозволив розглядати травму високої інтенсивності (критерій Крускала-Уоллеса – ч2=0,362, Н=0,651; ч2
4. Рентгенологічні, морфологічні та біохімічні дослідження зони дисрегенерації, в основу яких було покладено оцінку регенерату, що формується, та потенціалу до зрощення, дозволили виділити різні види переломів, що не зрослися: перелом, що уповільнено зростається, гіпертрофічний, оліготрофічний та гіпотрофічний види дисрегенерації, а також дисрегенерація з дефектом кісткової тканини. Біохімічні дослідження показників сироватки крові підтвердили виділення гіпертрофічного та гіпотрофічного видів дисрегенерації. Проведені рентгенологічні та морфологічні дослідження показали різність потенціалу до зрощення у різних видів дисрегенерації, що диктує необхідність диференційованого підходу до лікування хворих з різними видами переломів, що не зрослися.
5. Експериментальні дослідження показали, що нестабільна фіксація уламків, а також інфікування Staph. aureus (в умовах первинно стабільного остеосинтезу) призводять до формування тканини неостеогенного характеру, зумовлюючи розвиток різних видів дисрегенерації.
6. Запропонований та обґрунтований диференційований підхід до лікування хворих з різними видами дисрегенерації, – різними видами переломів, що не зрослися, – включає проведення як консервативних заходів, які спрямовані на оптимізацію умов перебігу репаративного остеогенезу (медикаментозна та фізіофункціональна терапія), так і різних видів оперативного лікування.
Основними принципами розробленого підходу являються:
проведення консервативних заходів при всіх видах дисрегенерації, особливо при наявності супутньої патології на організменому рівні, яка впливає на метаболізм кісткової тканини та процеси зрощення;
при переломі, що уповільнено зростається зі стабільною фіксацією, допустимих вісьових співвідношеннях та достатньому контакті фрагментів лікування проводиться без зміни заходів фіксації, при нестабільності у системах “кістка-кістка” та “кістка-імплантат” проводиться зміна методу фіксації, а вид оперативного втручання та спосіб фіксації визначаються станом кісткової тканини та процесу мозолеутворення;
при гіпертрофічному виді дисрегенерації виконується позаосередковий компресійно-дистракційний остеосинтез, а показанням для втручання в зоні дисрегенерації являються присутність “непрацюючих” металофіксаторів, стійка деформація, остеомієлітичний процес;
при оліготрофічному – проводиться кістково-окісткова декортикація та стабільно-функціональний остеосинтез (питання вільної кісткової пластики вирішуються інтраопераційно);
при гіпотрофічному – виконується економна резекція кінців фрагментів до візуально означеної нормальної кісткової тканини, вільна кісткова аутопластика кортикально-губчастим аутотрансплантатом з остеоіндуктивною та остеокондуктивною цілями і остеосинтез;
при дисрегенерації з дефектом кісткової тканини – необхідними є відновлення довжини сегменту, виконання остеосинтезу та кісткової аутопластики;
при поєднанні дисрегенерації з посттравматичним остеомієлітом лікування являється багато етапним та вміщує: усунення остеомієлітичного процесу, дефекту покровних тканини, досягнення зрощення перелому в умовах фіксації фрагментів керованими апаратами позаосередкової фіксації.
7. Аналіз результатів лікування з використанням бальної системи оцінки Маттіса проведено усім хворим у найближчі строки (6 міс.-1,0 рік), 45 хворим – у віддалені строки (1,0-2,5 роки). При цьому досягнення позитивних результатів лікування у найближчі строки констатовано у 77 хворих (89,5%), негативних – у 5 хворих (5,8%), продовжують лікування 4 хворих (4,7%). У віддалені строки позитивні результаті відмічено у 39 хворих (93,3%), негативні – у 3 хворих (6,7%). Досягнення найкращих результатів лікування та найменший його строк відмічено у хворих з переломами, що уповільнено зростаються та гіпертрофічним видом дисрегенерації, а найбільший строк лікування та найгірший результат – з гіпотрофічним видом дисрегенерації та поєднанні дисрегенерації з дефектом кісткової тканини та остеомієлітом.
(встановлення чинників, що впливають на метаболізм кісткової тканини (на підставі ретельного вивчення літературних даних), формулюванні задач, які постають перед клініцистом при лікуванні остеопорозу).
(аналіз результатів лікування хворих з порушеннями репаративного процесу після діафізарних переломів плечової кістки для з’ясовування можливих причин розвитку незрощень, участь у клінічному спостереженні та лікуванні хворих з різними видами незрощень).
Горидова Л.Д., Романенко К.К. Ошибки и осложнения в лечении диафизарных переломов плечевой кости //Вісник ортопедії, травматології та протезування.- 2000.- №1(26).- С.43-46.
(проведення аналізу особливостей травми, лікувальних заходів та їх результатів у хворих після переломів плечової кістки, встановлені домінуючих чинників, що призвели до різних порушень процесу репаративного остеогенезу, обґрунтуванні індивідуального підходу до лікування).
Романенко К.К. Дифференцированный подход в лечении различных видов дисрегенерации //Український медичний альманах.- 2001.- Т.4, №3.- С.198-202.
Кладченко Л.А., Романенко К.К., Малышкина С.В., Горидова Л.Д. Особенности метаболизма компонентов регенерата кости при различных условиях репаративного остеогенеза //Український медичний альманах.- 2001.- Т.4, №4.- С.67-72.
(розробка дизайну експерименту, математична обробка даних, узагальнення та інтерпретація отриманих результатів, формулювання висновків).
(виявлення та аналіз можливих чинників ризику розвитку незрощень після переломів довгих кісток, клінічне спостереження та лікування хворих з різними порушеннями процесу зрощення).
Горидова Л.Д., Романенко К.К. Остеопороз как фактор риска развития дисрегенерации при повреждениях плечевой кости //Проблеми остеології.- 1999.- Т.2, №3.- С.58.
(аналіз результатів лікування хворих з різними видами дисрегенерації кісткової тканини після діафізарних переломів плечової кістки, оцінка можливих чинників ризику, визначення ролі остеопорозу).
Горидова Л.Д., Романенко К.К. Тактика лечения больных с переломами длинных костей на фоне остеопороза //Проблеми остеології.- 2001.-№1-2.- С.49-50.
(розробка етапної тактики лікування переломів з урахуванням стадії регенераторного процесу та виявлених індивідуальних особливостей умов його перебігу).
Дедух Н.В. Леонтьева Ф.С. Костерин С.Б. Романенко К.К. Остеопороз и остеопении: диагностика и лечением //Матеріали II національного конгресу ревматологів України.- Київ, 1997.- С.112-113.
(лікування хворих з остеопенією та остеопорозом, призначення та корекція остеотропної терапії, оцінка результатів лікування).
Мателенок Е.М., Романенко К.К. Отношение к кости при костных гнойно-некротических ранах //5th International Congress, 2-5 March 1998, Tel-Aviv, Israel.- Tel- Aviv, 1998.- P.32-33.
(клінічне спостереження та лікування хворих з ділянками відкритої кістки у хворих з незрощеннями, обтяженими посттравматичним остеомієлітом).
Дедух Н.В., Горидова Л.Д., Романенко К.К. Морфология биоптатов из области несросшихся переломов длинных костей в условиях остеопороза //В книге: Материалы научной конференции с международным участием: Проблема остеопороза в травматологии и ортопедии.- М., 2000.- С.11-12.
(забор біопсійного матеріалу для проведення морфологічних досліджень матеріалу із зони дисрегенерації довгих кісток, аналіз результатів лікування обстежених хворих, проведення клініко-рентген-морфологічних зіставлень, формулювання висновків).
Goridova L., Romanenko K. Paculiarities of surgical tactics in the treatment of different types of disregeneration after long bones fractures //XXXIII Zjazd Naukowy Polskiego Towarzyswa Ortopedycznego i Traumatologicznego.- Krakow, 2000.- S.154-155.
(встановлення та оцінка можливих чинників ризику розвитку дисрегенерації після переломів довгих кісток, розробка та впровадження диференційованого підходу до лікування хворих з дисрегенерацієй).
Горидова Л.Д., Романенко К.К. Лечение переломов диафизов длинных костей в условиях остеопороза //В книге: Третий российский симпозиум по остеопорозу: Программа. Тезисы лекций и докладов- С-Пб: Бостон-спектр, 2000.- С.145.
(обґрунтування та формулювання основних принципів лікування діафізарних переломів довгих кісток в умовах остеопорозу, участь у хірургічному лікуванні та післяопераційному веденні хворих, аналіз результатів лікування, формулювання висновків).
Горидова Л.Д., Романенко К.К. Дисрегенерация длинных костей, особенности течения репаративного остеогенеза //Збірник наукових праць XIII зїзду ортопедів-траматологів України.- Донецьк, 2001.- С.297-299.
(проведення факторного аналізу ризику розвитку дисрегенерації після діафізарних переломів плечової та великогомілкової кісток, розробка диференційованого підходу до лікування хворих з дисрегенерацієй, аналіз результатів).
Корж Н.А., Горидова Л.Д., Романенко К.К., Ролик А.В. Дисрегенерация: проблема, стратегия, тактика //В книге: Материалы юбилейной международной научно-практической конференции травматологов-ортопедов.- Екатеринбург-Ревда, 2001.- С.130-131.
(з’ясовування ведучих чинників ризику розвитку дисрегенерації на підставі літературних та особистих даних).
Романенко К.К., Горидова Л.Д., Ролик А.В. Современный подход в лечении различных клинических проявлений дисрегенерации после перелома диафиза плечевой кости //Тезисы докладов V съезда ортопедов-травматологов Молдавии, сентябрь, 2001.- С.72-73.
(з’ясовування чинників ризику розвитку дисрегенерації після діафізарних переломів плечової кістки, встановлення та обґрунтування індивідуального підходу до лікування хворих з даною патологією).
