У дисертації наведені теоретичне узагальнення та нове рішення задачі – уточнення ролі ММП-9 та її тканинного інгібітора ТІМП-1 у патогенезі демієлінізуючих захворювань нервової системи у порівнянні з іншими інфекціями ЦНС та розробка на основі цього нових підходів до діагностики та критеріїв ефективності лікування розсіяного склерозу.
2. При загостренні РС у лікворі реєструвався цілий ланцюг параметрів, що вказують на екзацербацію процесу: плеоцитоз лімфоцитарного характеру з домішкою IgG-позитивних плазматичних клітин, легке порушення проникності гематоенцефалічного бар’єра, інтратекальний синтез імуноглобулінів, олігоклональні IgG-волокна та підвищений титр антитіл до вірусів кору, краснухи простого герпесу й оперізуючого лишаю, MRZ-реакція. 3. ММП-9 у спинномозковій рідині хворих на розсіяний склероз та нейродегенеративні захворювання (БАС) не виявлялася. У пацієнтів із інфекційною патологією ЦНС на відміну від хворих на РС та БАС виявлялось суттєве зростання концентрації ММП-9 у лікворі при недостатньому зростанні вмісту її інгібітора - ТІМП-1, що свідчило про порушення ензимного гомеостазу. 4. Підвищення вмісту ММП-9 у лікворі не залежало від стану бар’єрної функції, а знаходилось у прямій залежності від вираженості плеоцитозу, а також клітинного складу. Вміст ММП-9 був найвищим у хворих з гранулоцитарним плеоцитозом (бактеріальний менінгіт) та найнижчим у хворих із переважно лімфоцитарним (вірусні захворювання). Тому ММП-9 може розглядатися як маркер імунокомпетентних клітин, а визначення її у лікворі застосовуватись як альтернативний метод дослідження при проведенні диференціальної діагностики між інфекційними та неінфекційними захворюваннями центральної нервової системи. 5. Рівні ММП-9 та ТІМП-1 у сироватці крові були підвищеними як у хворих із інфекційною патологією (БМ, ВМ), так і у хворих на РС. При демієлінізуючій патології вони були нижчими, ніж при інфекційній. При загостренні реміттуючого РС відбувалося одночасне зростання вмісту ММП-9 та ТІМП-1 у сироватці без порушення нормального взаємовідношення між ензимом та інгібітором, що свідчить про збереження ензимного гомеостазу. 6. Для хворих на первинно-прогресуючий розсіяний склероз було характерним порушення взаємовідношення між ензимом та його інгібітором сироватки, що свідчило про виснаження компенсаторних механізмів регуляції активності ММП. 7. Стабілізація РС супроводжувалась зниженням вмісту ММП-9 у сироватці та нормалізацією порушених взаємовідношень між ММП-9 та ТІМП-1. При неефективному лікуванні зберігалися підвищений вміст ММП-9 і ТІМП-1 та / або порушення співвідношення між ними. Визначення концентрації ММП-9 і ТІМП-1 у сироватці хворих на розсіяний склероз може служити критерієм ефективності терапії та показником, що дозволяє прогнозувати розвиток можливої екзацербації та бути підставою для призначення профілактичного лікування. |