Анотація до роботи:

Шевченко О.П.” Діагностика і терапія мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків з урахуванням особливостей біології збудників, патогенезу та клінічного перебігу захворювання”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби. – Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, Київ, 2005.

Дисертація присвячена удосконаленню комплексного лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків з урахуванням особливостей патогенезу і клінічного перебігу захворювання, а також змін показників імунного статусу організму хворих. Визначена раціональність проведення комплексних лабораторних методів діагностики та контролю ерадикації різних видів урогенітальних мікоплазм етіологічно значимих у розвитку запальних процесів урогенітального тракту.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі стосовно підвищення ефективності лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції у чоловіків за рахунок раціональних підходів до діагностики і контролю ерадикації різних видів урогенітальних мікоплазм, а також удосконалення комплексної терапії яка попереджує розвиток персистуючих форм збудників та рецидивів захворювання.

1.Встановлено, що урогенітальні мікоплазмози за розповсюдженістю посідають одне з провідних місць серед інших відомих урогенітальних інфекцій. Згідно з результатами комплексних лабораторних досліджень наявність урогенітального мікоплазмозу було діагностовано у 206 (30,5%) з 676 чоловіків, хворих на ці урогенітальні інфекції. При цьому, у 47 обстежених пацієнтів виявлено поєднання одного або двох видів мікоплазм із збудниками інших урогенітальних інфекцій, а у інших хворих (159 чоловіків) діагностовано мономікоплазмове ураження, зумовлене одним, двома або трьома видами мікоплазм. Аналіз етіологічної значимості відомих видів урогенітальних мікоплазм у хворих з запальним процесом мономікоплазмової етіології вказував на наявність одного виду збудників у 73( 45,9%) пацієнтів, зокрема, M.hominis – у 27 (17,0%), Ur.urealyticum – у 24 (15,1%) і M.genitalium – у 22 (13,8%) хворих. У інших 86 (54,1%) чоловіків цієї групи було діагностовано поєднання різних видів урогенітальних мікоплазм.

2. Доведено, що для діагностики та контролю виліковування урогенітального мікоплазмозу найбільш раціональним є паралельне проведення різних існуючих діагностичних методів, зокрема реакції прямої імунофлуоресценції, культурального методу і полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Порівняльний аналіз ефективності існуючих методів діагностики урогенітальних мікоплазмозів вказує, що метод ПЛР є найбільш чутливим і специфічним тестом детекції збудників. Крім того, метод ПЛР є на теперішній час єдиним діагностичним методом, який дозволяє діагностувати малодосліджений вид урогенітальних мікоплазм M.genitalium. При застосуванні методу ПЛР було встановлено, що питома вага M.genitalium в загальній структурі мікоплазмової інфекції становила 13,8% у якості монозбудника, а також 39,7% у поєднанні з іншими видами урогенітальних мікоплазм (M.hominis і Ur.urealyticum).

3. Встановлено, що клінічна симптоматика і перебіг урогенітального мікоплазмозу у чоловіків не має специфічних особливостей в залежності від етіологічно значимого виду мікоплазм або їх поєднання та є подібна проявами запального процесу, спричиненого збудниками інших урогенітальних інфекцій. Згідно подовженості терміну перебігу та виразності клінічних проявів запального процесу серед 159 обстежених хворих на урогенітальний мікоплазмоз чоловіків, у 8 (5,1%) був виявлений свіжий гострий або

підгострий перебіг запального процесу, у 46 (28,9%) – торпідний перебіг і у 105 (66,0%) – хронічний перебіг захворювання. Згідно результатів топічного обстеження у всіх 159 хворих був діагностований уретрит, який у 67 (42,1%) поєднувався з балонітом або баланопоститом, у 63 (39,6%) – з хронічним простатитом, у 6 (3,8%) з епідідімітом, у 3 (1,9%) – з циститом і у 39 (24,5%)- з різноплановими порушеннями статевої функції. Крім того, уретроскопічним дослідженням було встановлено наявність м’якого інфільтрату слизової оболонки уретри у 94 (59,1%) і перехідного інфільтрату у 18 (11,3%) хворих. Результати відповідних досліджень свідчать про достатньо широкий спектр клінічної симптоматики та можливість різнобічних уражень органів і тканин урогенітального тракту при мікоплазмовій урогенітальній інфекції.

4. Встановлено, що у хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію змінюється ряд показників імунного статусу організму. При цьому центральні імунологічні зрушення є незначними та незалежать від виду урогенітальних мікоплазм або їх асоціацій. Основні механізми резистентності реалізуються на рівні місцевого імунітету слизової оболонки з провідним накопиченням сенсибілізованих Т-лімфоцитів ефекторів та збільшенням чисельності клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи. Доведено також, що у хворих на урогенітальний мікоплазмоз порушується продукція основних цитокінів запальної реакції інтерферонів (ІФН) та фактора некрозу пухлин ФНП, які є провідними при інфекційних процесах з внутрішньоклітинною локалізацією збудника. Ступінь відповідних порушень визначається подовженістю та характером клінічного перебігу запального процесу.

5. Розроблений і патогенетично обгрунтований метод комплексного лікування мікоплазмової урогенітальної інфекції, який передбачає проведення етіотропної та комбінованої імунокоригуючої терапії шляхом застосування препаратів вилочкової залози (Т-активін, тімалін) і препатата групи індукторів ендогенного інтерферону – аміксіна, а також індивідуалізованого місцевого лікування з урахуванням характеру та ступеня топічних уражень органів і тканин урогенітального тракту у хворих чоловіків. Проведення запропонованої комбінованої імунокоригуючої терапії при урогенітальному мікопламзозі усуває патогенетичні механізми аутоагресії і упереджує утворення персистуючих форм відомих видів урогенітальних мікоплазм. Підвищення ефективності лікування хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію чоловіків при застосуванні розробленого комплексного методу терапії має також важливе медико-соціальне значення, зокрема, стосовно відновлення їх репродуктивного здоров’я.

Публікації автора:

1. Шевченко О.П. Мікоплазмова урогенітальна інфекція. Сучасні погляди на особливості патогенезу, клінічного перебігу та шляхи подальшого удосконалення діагностики//Актуальные проблемы медицины и биологии. – Киев, 2003. - №1. – С. 165 – 176.

2. Шевченко О.П. Клініко–епідеміологічні особливості урогенітального уреаплазмозу на сучасному етапі// Дерматологія та венерологія. – 2003. - №2(21). – С. 39 – 41.

3. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Мікоплазмова урогенітальна інфекція у чоловіків – етіологічні чинники, клініка, діагностика. Порушення стану системи імунітету організму хворих на урогенітальний мікоплазмоз та раціональна імунокорегуюча терапія // Український журнал дерматології, венерології, косметології. –2004. - №4 (15). – С. 64 – 75.

4. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Сечостатевий мікоплазмоз – особливості біології збудників, епідеміологія, патогенез, клініка та раціональні підходи до діагностики захворювання// Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2003. - №3(10). – С. 62 – 70.

5. Шевченко Е.П. Уреаплазмы: Биологические особенности и роль в развитии инфекционной патологии у человека// Дерматологія та венерологія. – 2003. - №4(22). – С. 39 – 42.

6. Степаненко В.І., Шевченко О.П. Раціональна етіотропна і патогенетична терапія мікоплазмової урогенітальної інфекції з урахуванням сучасних даних з етіології та патогенезу захворювання// Український журнал дерматології, венерології, косметології. – 2005. - №1(16). – С.86 – 93.

7. Шевченко О.П. Етіологічне значення Mycoplasma genitalium у розвитку запального процесу в сечовому каналі// Український журнал дерматології, венерології, косметології. – Тези до Всеукр. наук. – практ. конф. ,, Клініка та лікування шкірних та статевих захворювань з урахуванням патології шлунково- кишкового тракту”. - Київ, 16 - 17 квітня 2004р. - Київ, 2004. - №1(12).-С.93-94.

8. Шевченко Е.П., Степаненко В.И. Значение Mycoplasma genitalium в урогенитальной патологии//Сб. Труд. науч. – практ. конф. дерматол. Республики Узбекистан,,Актуальные проблемы дерматологии и венерологии”. – Самарканд, 2004. – С. 296 – 298.

9. Шевченко О.П., Степаненко В.І. Сучасні підходи до діагностики урогенітального мікоплазмозу та оцінка етіологічної значимості Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealyticum і Mycoplasma genitalium в розвитку запального процесу//Зб. наук. праць “Сучасні проблеми дерматовенерології, косметології та управління охороною здоров’я”. – Харків, 2004. - №3. – С. 258 – 261.

10. Shevchenko E.P., Stepanenko V.I. Urogenital mycoplasmosis – aetiologic significansce of different urogenital mycoplasmas for development of urogenital pathology//Abstracts of the Second EADV International Spring Symposium, 29 April – 1 May, 2004. – Budapest, Hungari. – 2004. – Vol.18, Suppl.1. – P.98.

11. Shevchenko E., Stepanenko V. A role for mycoplasma genitalium in urogenital pathology Abstracts of the 13^th Congress of the European Academy of Dermatology and Venerology, 17 – 21 November, 2004. – Florence, Italy. – 2004. – Vol.18, Suppl.2. - P.489.

12. Мавров І.І., Мавров Г.І., Калюжна Л.Д., Коляденко В.Г., Шевченко Е. П. та ін. // Методики лікування і профілактики інфекцій, які передаються статевим шляхом. – Харків.: Факт, 2001. – 55 с.