В дисертації наведене нове вирішення актуального науково-медичного завдання – удосконалення діагностики та лікування хронічних форм ІХС у хворих з ХОЗЛ на підставі виявлення особливостей клінічного перебігу, морфофункціонального стану серця, вираження системного запалення, стану вегетативного тонусу, інформативності різних неінвазивних методів дослідження та визначення ефективності і переносності довготривалого прийому кардіоселективного в-адреноблокатору. 1. Серед хворих на хронічні форми ІХС з ХСН не більше II-А стадії та фракцією викиду>45%, які лікуються в кардіологічному стаціонарі, частота супутнього ХОЗЛ становить 6,4%. Пацієнтів з подібною поєднаною патологією відрізняє від хворих на ізольовану ІХС більша частота паління (в 4,7 разів), скарг на задишку (у 96% пацієнтів), більша дилатація ПШ серця (на 12%) за даними доплер-ЕхоКГ та наявність ЛГ (в 67,9% випадків), найбільш часто I ступеня(в 64,2%). 2. Для хворих на ІХС в поєднанні з ХОЗЛ, при порівнянні з пацієнтами на ІХС без ХОЗЛ, характерні більш виражені ознаки системного запалення за даними підвищення сироваткового вмісту прозапальних цитокінів (IЛ-6 на 23,4%, ФНП-б на 44,2% та неоптерину в 2,4 рази), на тлі однаково знижених рівнів протизапального цитокіну (IЛ-10). 3. Для хворих на ІХС із сполученням ХОЗЛ характерно порушення вегетативного тонусу та вегетативного забезпечення антиортостазу зі зростанням співвідношення низько- та високочастотного компонентів спектрів (на 27,8%) за рахунок збільшення низькочастотного спектру (на 27,9%). Ці зміни обумовлені супутньою ІХС для якої характерні зміни співвідношення компонентів спектра на 4,5%, в той час як для пацієнтів з ізольованим ХОЗЛ ці зміни виражені у меншому ступені (зниження відповідних показників в стані спокою на 19,6% і 23,7%, в умовах антиортостаза на 31,9% і 24,8). 4. Кальцифікація КА у хворих на ІХС і ІХС в поєднанні з ХОЗЛ відрізняється не кількістю, а якістю. При однакових величинах КI в обоих группах, у хворих з ХОЗЛ кальцифікація КА є більш розповсюдженою за площею (на 31,6%), при більшій частоті слабкої кальцифікації за шкалою Мейо (на 87,7%). 5. Наявність супутнього ХОЗЛ у хворих на хронічні форми ІХС приводить до зниження толерантності до фізичного навантаження за даними тредміл-тесту і більш частого виявлення безбольової ішемії за даними ХМ ЕКГ (на 26,3%). 6. Для хворих на ІХС з супутнім ХОЗЛ, в порівнянні з пацієнтами з ізольованою ІХС, співставними за функціональним класом стенокардії і величиною КІ, характерне більш виражене порушення регіональної скоротливості міокарда ЛШ (на 50,6%), яку виявляли при меншій на 39,8% дозі добутаміну. 7. Під впливом лікування хворих на ІХС в поєднанні з ХОЗЛ (поза загостренням) метопрололом спостерігається гальмування активності системного запалення за даними зниження рівнів ІЛ-6 та неоптерину в сироватці крові (відповідно на 21,7% і 29,6%), що може бути пов’язаним зі зменшенням активації симпатичної нервової системи в спокої та при навантаженні за даними оцінки ВСР. 8. Тривала (протягом 6 місяців) терапія хворих на ІХС з супутнім ХОЗЛ II-III стадії з включенням метопрололу 25-100 мг (в середній дозі 94,3 мг/доб) сприяє зменшенню стенокардії на 1 ФК у 28,9% хворих і супроводжується зменшенням частоти серцевих скорочень (до 61,3 на 1 хв), не викликає змін показників систолічної функції шлуночків серця, величини ЛГ, дистанції 6-хвилинної ходи, SaО2 у спокої та після навантаження, не погіршує показників ФЗД. У хворих на ІХС в сполученні з ХОЗЛ IV стадії подібне лікування призводить до зниження МОШ75 (на 19,1%), ПОШ (16,1%), та СІ в спокої (на 27,6%) за рахунок негативного хронотропного ефекту. |