Вивчення історії Подільської губернії дало змогу проаналізувати не тільки структурний устрій адміністративного управління, основні напрямки його діяльності, а й найближчі потреби особи і влади, боротьбу державних і недержавних інтересів, що складає суть багатьох проблем історичного процесу в його конкретних проявах. Наявність джерельної бази, спеціальної літератури дозволяють зробити певні висновки. 1. Діяльність і структура адміністративних установ Подільської губернії Російської імперії наприкінці XVIII – на початку ХХ ст. не потрапляла в поле зору дослідників. Аналіз наявної літератури, архівних джерел, збірок документів і матеріалів, тогочасної періодичної преси дав підстави констатувати, що всі вони мають значний інформаційний потенціал, цілком достатній для того, щоб розв’язати поставлені завдання і досягнути сформульованої в дослідженні мети. 2. Заміна владних структур Речі Посполитої і поширення російської державності у краї з самого початку забезпечувалися винятково адміністративними заходами. Кожен новий російський самодержець намагався поліпшити управлінську систему імперії шляхом створенням нових установ з більш досконалою спроможністю їх діяльності за умови збереження принципу політичного абсолютизму та поглиблення централізації й узгодження дій місцевого управління з центральним. Це впливало на ефективність роботи і загальний стан місцевих органів влади. Перебуваючи у статусі слухняних виконавців, вони часто ставали своєрідними заручниками російської державної політики. Губернські адміністративні установи Російської імперії на Поділлі пройшли кілька етапів становлення та розвитку: від військово-адміністративної форми – Кам’янецька область (кінець XVIII ст.), – до Подільської губернії, з елементами, притаманними російським адміністративним одиницям (початок ХХ ст.). Зростаючи за рахунок загарбання нових територій, імперія завжди використовувала їх як інструмент управління. Ускладнення загальної державної організації та контролю над соціально-економічними процесами вимагали періодичної модернізації місцевих владних структур. Такі зміни відбувалися при загальному реформуванні всіх галузей життя чи за умови кризи управлінського механізму, коли ставала очевидною малоефективність його подальшого функціонування. Однак така модернізація, особливо реформи 60-70-х рр. ХІХ ст., на території Подільської губернії запроваджувалася поступово і, зазвичай, на 4-8 років пізніше від російських. Все це негативно позначалося на загальному розвиткові Поділля, яке набуло статусу промислово відсталої аграрної окраїни імперії. Запровадження загальноросійських форм місцевого державного управління на новоприєднаних територіях з самого початку показало їх певну недосконалість та невідповідність місцевим умовам. З метою підвищення ефективності виконавчої та судової влади в структурі місцевої адміністрації поступово з’являлися установи й окремі посади, притаманні тільки південно-західним губерніям, і Подільській зокрема. 3. Напрями, форми і методи діяльності губернської влади значною мірою визначалися політичними реаліями на підвладній території. Тому соціально-економічні та політичні особливості Поділля не дозволили створити повноцінну систему управління за загальноросійським зразком. Місцеві установи виконували роль безпосередніх виконавців наказів центральних органів і перебували під їх постійним контролем. Є кілька причин такої багатоступеневої відомчої підпорядкованості. Серед них виділяємо такі: особливості входження краю до складу Російської імперії та відмінності у їх соціально-економічному стані; близькість державних кордонів, віддаленість губернського центру, слабкість зв’язку, відсутність надійних шляхів сполучення, строкатий склад населення. Все це викликало деяку невпевненість у можливості втримати край у складі імперії, а пізніше – остаточно його інтегрувати. 4. Губернатор та його канцелярія, отримуючи накази „згори”, контролювали їх виконання місцевими державними і становими установами, за потреби коригуючи їх, зважаючи на місцеві умови. Разом з тим, отримуючи звітні документи від повітової влади, вони, у свою чергу, були підзвітними перед вищими інстанціями. Таким чином, тривав процес впровадження урядової політики шляхом постійних взаємостосунків центру і периферії. Вони супроводжувалися великим обсягом справочинства, що відповідно гальмував їх ефективність. Одним із шляхів подолання повільної роботи місцевої адміністративної машини самодержавство вбачало у збільшенні кількості чиновників та розростанні апарату управління. Незважаючи на зовнішню потужність та розгалуженість, російська система державного управління виявилася недостатньо дієвою в умовах соціально-політичних потрясінь. З часом ставали очевидними приховані вади структури та недосконалість кадрової політики. В таких випадках реальна виконавча влада у краї оперативно передавалася до рук військової адміністрації, а цивільні інституції виконували роль слухняних виконавців. 5. Подільський губернатор як представник самодержавства на місцях був втіленням одноосібної абсолютної форми влади, забезпечував усіма заходами (аж до військових) впровадження політичних і соціально-економічних інтересів у ввіреній йому губернії. Впродовж ХІХ ст. вища влада намагалася всіляко розширити повноваження „господаря губернії” законодавчим шляхом, вбачаючи в цьому створення необхідних засад для зміцнення підвалин російського абсолютизму. При призначенні на посаду перевага віддавалася представникам військової еліти, незважаючи на їх некомпетентність у питаннях цивільного управління. Тільки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. виникла потреба в освічених професійних адміністраторах нового покоління, таких, як О.Ейлер, які змогли не тільки зміцнити авторитет губернаторської влади, піднявши її на якісно вищий щабель, а й уміло впроваджувати внутрішню політику царизму на місцях. 6. Формування та подальший стан губернських службовців як одного з елементів російського державного управління на Поділлі певним чином відрізняються від традиційного інституту державної служби в Росії. Головною відмінністю кадрового складу місцевого чиновництва була його поліетнічність. Цілковита перевага чиновників-поляків у російських державних установах в першій половині ХІХ ст. поступово зникла. В результаті двох повстань і завдяки кадровим зусиллям росіян, які передбачали усунення явних противників самодержавства та русифікацію толерантних, вдалося істотно зменшити ці впливи. У свою чергу представники російської бюрократії, які приїздили в „цей польськомовний край”, зіштовхнулися з незвичними соціальними реаліями і частково підпали під асиміляційний вплив місцевого дворянства. Однак царизм, вважаючи їх носіями великодержавних інтересів на місцях, сприяв збільшенню і зміцненню кількісного і якісного складу, постійно заохочуючи їх матеріально. В дослідженні історії місцевих управлінських структур Російської імперії на території України ще не поставлено крапку. Сучасним українським історикам важливо з’ясувати основні напрямки діяльності та структуру органів влади як елементів тогочасної політичної системи, за допомогою яких російська держава реалізувала себе на тих чи інших етапах становлення і розвитку апарату управління, місця й ролі чиновництва в цих процесах, форми і методи, які застосовувалися для досягнення великодержавних імперських цілей. |
