Анотація до роботи:

Берегова Ю.М. Діяльність академіка В.Г.Дроботька в контексті розвитку мікробіологічної науки в Україні (1885-1966). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України. – К. – 2007.

24

Дисертація присвячена дослідженню життя і творчості відомого українського мікробіолога академіка В.Г.Дроботька. На основі вивчення значного масиву архівних та літературних джерел показано, що наукова, науково-організаційна та науково-популяризаторська діяльність вченого сприяла розвитку мікробіологічної науки в Україні в 30-60-ті рр. ХХ ст. В стінах керованого В.Г.Дроботьком Інституту мікробіології та вірусології імені Д.К.Заболотного НАН України він створив наукову школу, напрямком роботи якої було одержання антимікробних речовин з вищих рослин.

Теоретичні і практичні надбання В.Г.Дроботька та його школи досьогодні не втратили своєї актуальності.

1. Встановлено, що наукова і науково-організаційна діяльність академіка В.Г.Дроботька досі не була предметом спеціального історико-наукового дослідження. Існуючі історіографічні джерела або коротко окреслюють плин його творчого життя, або змальовують окремі його моменти, не складаючи цілісної картини.

2. Вперше опрацьовано і систематизовано багаті архівні матеріали стосовно життя і творчості вченого. На основі малодоступних публікацій 20-30 рр. ХХ століття детально досліджено перші кроки його роботи в галузі епідеміології. Виявлено, що початкові етапи його життєвого шляху дуже нагадують певні моменти біографії його видатного попередника – академіка Д.К.Заболотного.

3. Показано, що у довоєнний період, керуючи відділом медичної мікробіології Інституту мікробіології та епідеміології ім. Д.К.Заболотного, В.Г.Дроботько розробляв низку важливих наукових програм: вивчення біологічних властивостей бактерій кишково-тифозної групи; дослідження в галузі експериментальної терапії; питання мінливості бактерій; теоретичні і практичні розробки з бактеріофагії.

21

4. Вперше детально висвітлено історію винайдення збудника небезпечного захворювання коней – гриба роду Stachybotrys, описано процес розробки профілактичних та лікувальних засобів боротьби зі стахіботріотоксикозом, за що В.Г.Дроботько та його співробітники першими серед вітчизняних учених отримали високі державні нагороди.

5. Визначено роль В.Г.Дроботька в організації досліджень мікробіологічного відділу Зообіологічного інституту АН УРСР, створеного в Уфі при евакуації академічних інституцій, під час Великої Вітчизняної війни. Розкриття природи септичної ангіни, одержання стафілококового бактеріофагу для лікування післяраньових інфекцій, розробка методу швидкої діагностики бруцельозу та технологічного процесу регенерації перев’язочних матеріалів проводились українськими мікробіологами для допомоги фронту і тилу.

6. Показано, що за безпосередньої участі В.Г.Дроботька, як директора Інституту мікробіології АН УРСР, формування тематики у післявоєнний період йшло шляхом, наміченим засновником цієї установи Д.К.Заболотним: вирішення теоретичних питань мікробіології і епідеміології; пошук ефективних засобів боротьби з інфекційними захворюваннями людини, тварин і рослин; розробка методів використання мікробіологічних процесів у сільському господарстві і промисловості.

7. Доведено, що на базі відділу антибіотиків, керованого В.Г.Дроботьком, було створено наукову школу, магістральним напрямком роботи якої було одержання антимікробних речовин з вищих рослин. Завдяки її діяльності із звіробою звичайного було виділено активні препарати іманін (1948) та новоіманін (1959), успішно впроваджені в медичну практику.

22

8. Показано, що проблема, яка стала стрижневою для школи В.Г.Дроботька – одержання антибіотичних речовин з вищих рослин – є складовою більш широкої загальнобіологічної проблеми взаємозв’язку вищих і нижчих рослинних організмів, до якої входять: вчення про фітогормони, започатковане М.Г.Холодним; вивчення фітонцидів, розпочате Б.П.Токіним; алелопатія, запропонована і розроблена А.М.Гродзинським.

9. Констатовано, що творча спадщина В.Г.Дроботька донині не втратила своєї актуальності, про що свідчать як багаторічне використання пропонованих ним лікарських засобів, так і справедливість зроблених ним передбачень в галузі мікробіології та епідеміології.

Публікації автора:

1. Берегова Ю., Руда С. Академік В.Г.Дроботько та його наукова школа // Історія української науки на межі тисячоліть. – 2003. – Вип.11. – С.170-177.

2. Берегова Ю. Заснування і початок діяльності Інституту мікробіології і вірусології ім. Д.К.Заболотного // Історія української науки на межі тисячоліть. – 2003. – Вип.13. – С.3-7.

3. Берегова Ю.М. До історії боротьби з стахіботріотоксикозом // Вісник Дніпропетровського університету: Історія і філософія науки і техніки. – 2004. – Вип.11. – С.132-136.

4. Берегова Ю.М. Вчені Інституту мікробіології Української академії наук в роки Великої Вітчизняної війни // Наука та наукознавство. – 2005. – №2. – С.119-124.

23

5. Берегова Ю. Антибіотики рослинного походження на службі сільському господарству // Історія української науки на межі тисячоліть. – 2005. – №20. – С.23-29.

6. Берегова Ю.М. Зельман Ваксман – життєві та творчі зв’язки з Україною // Наука та наукознавство. – 2005. – №4. – Додаток. – С.241-244.

7. Берегова Ю.М. Фітонциди – антибіотики рослинного походження // Тези конференції “Сучасні проблеми медицини” // Сучасні проблеми медицини: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Суми, 25 травня 2004 р.). – Суми: Сумський держ. ун-т, 2004. – С.56-59.

8. Берегова Ю. В.Г.Дроботько – продовжувач традицій Д.К.Заболотного // Матеріали ІХ конференції молодих істориків освіти, науки і техніки. – К., 2004. – С.12-17.

9. Берегова Ю.М. Вчений-мікробіолог Берта Айзенман // Жінка в науці і освіті: минуле, сучасність, майбутнє // Матеріали Третьої Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 2005). – К., 2005. – С.364-365.

10. Берегова Ю. В.Г.Дроботько – історик і популяризатор науки // Матеріали Х конференції молодих істориків освіти, науки і техніки. – К., 2005. – С.7-12.