1. Зазначено, що фактичний матеріал, виявлений у використаному корпусі джерел та спеціальної літератури, дозволив дослідити історію формування київської історико-економічної школи. Ця наукова інституція в своїй історії мала кілька етапів: становлення, активної діяльності та завершальний період функціонування. Створення цієї наукової школи стало результатом активної дослідної і педагогічної роботи М. В. Довнар-Запольського в Університеті св. Володимира з 1901 по 1919 рік. Енергійному викладачу вдалося організувати при університеті в 1903 році історико-етнографічний гурток, який на багато років став основою кадрів для київської школи економічної історії. Ще одним організаційним осередком наукової школи М. В. Довнар-Запольського стала кафедра російської історії Університету св. Володимира, де тривалий час працювали однодумці видатного вченого. Лекції, практичні заняття, вибір тем для медальних робіт студентів кафедри – це все так чи інакше коригувалося відповідно до інтересів наукової школи. 2. Наголошується, що після від’їзду М. В. Довнар-Запольського з Києва в нових політичних та ідеологічних умовах це неформальне наукове об’єднання припинило своє існування. Причина розпаду, полягала, в тому, що ця наукова школа була школою лідерського типу і без людини, яка б могла її очолити та спрямовувати наукову роботу вона не могла далі продовжувати свою діяльність. Одним з найважливіших наслідків її існування стала підготовка групи талановитих вчених істориків таких як: Є. Д. Сташевський, П. П. Смірнов, А. М. Гнєвушев, Г. А. Максимович, Г. М. Білоцерковський, Б. Г. Курц, В. Є. Фаворський, М. Ф. Яницький, С. Г. Грушевський, В. М. Базилевич, Н. Д. Полонська, П. К. Федоренко, В. О. Романовський, О. Ю. Гермайзе, М. П. Полетика, М. Ф. Тищенко, О. П. Оглоблин, М. М. Ткаченко. 3. З’ясовано, що аналіз методології київської школи економічної історії переконує, що вона перебувала під домінуючим впливом історико-економічних поглядів лідера школи М. В. Довнар-Запольського. В основу теоретико-методологічних засад школи була покладена моністична теорія розвитку історичного процесу, головна роль в якому належала економічним факторам. В цілому методологія школи була доволі еклектичною та поєднувала пануючі в історіографії тенденції. 4. Визначено що однією з основних рис наукових досліджень представників школи став їх міждисциплінарний характер. Вони досліджували широке коло нових для російської історичної науки проблем: економічної історії, соціальної історії, історичної демографії, регіональної історії, статистики, військової історії. 5. Аналіз наукового доробку київської історико-економічної школи переконує, що її зусилля були спрямовані переважно на дослідження економічної історії Московської держави. Наслідком цих наукових пошуків стала оригінальна концепція економічної кризи Московської держави на межі XVI – XVII століть. На думку представників школи, її розгортання викликали як внутрішні, так і зовнішні причини. Переважна більшість учнів М. В. Довнар-Запольського, спираючись на аналіз тенденції розвитку сільського господарства окремих регіонів Московської держави, вважали, що негативні наслідки мало зростання фіскального тиску на селян, поява нових форм експлуатації. Приєднання Іваном IV значних територій на півдні спровокувало активну колонізацію нових земель, що супроводжувалось зменшенням населення в інших регіонах держави. Головною причиною кризи, що мала характер тривалої дії, представники школи вважали перехід від натурального до грошового господарства, а це, у свою чергу, вимагало формування нової економічної структури господарства Московської держави, що не могло відбутися без кризових явищ. 6. Встановлено, що дослідження історії України представниками школи головним чином було спрямовано на реалізацію альтернативної науково-дослідної програми з вивчення економічного розвитку окремих територій України за Рум’янцевським описом. Цей напрямок в наукових дослідженнях київської історико-економічної школи був другорядним, багато праць представників школи з цієї тематики не були надрукованими з різних причин. Одним з найважливіших наслідків реалізації такої науково-дослідної програми стала підготовка значної кількості дослідників економічної історії України. 7. В своїй археографічній роботі представники наукової школи М. В. Довнар-Запольського зосереджували увагу на публікації документів з економічної історії Московської держави. Що, на нашу думку, доводить пріоритетність цього напрямку в дослідженнях київської історико-економічної школи. Відзначимо також підвищену увагу учнів М. В. Довнар-Запольського до історико-статистичних джерел та домінуючу серед представників наукової школи спрямованість на друк документів, що стосувалися економічної історії Росії. |
