Завершаючи наукове дослідження, дисертантка наводить стислу інформацію про теоретичні й практичні результати проведеної роботи, які розв’язують поставлене наукове завдання, що полягає в комплексному аналізі правового інституту і договору довірчого управління майном, доведенні тези про те, що договір довірчого управління майном є формою реалізації суто інститута довірчого управління майном і не може бути формою реалізації інститута довірчої власності. Ці результати у своїй сукупності дозволили отримати нові науковообгрунтовані положення та висновки щодо визначення правової природи договора довірчого управління майном, його місця в системі цивільних правочинів України й створення теоретичної бази для удосконалення законодавства в сфері управління майном. Отримані нею загальні висновки зводяться до наступного: 1) передумовами виникнення договору довірчого управління майном у цивільному праві України послужили об’єктивні соціально-правові й економічні чинники, а не проста рецепція інституту довірчої власності (trust); 2) шляхом порівняльного аналізу різноманітних правових конструкцій по управлінню майном доведено, що конструкція довірчого управління має самостійний характер, автентичний від інших подібних правових конструкцій, і найбільш здатна задовольнити вимоги цивільного обороту України щодо ефективної реалізації правомочностей по утриманню майна власників з одержанням від нього прибутку; 3) доведено, що договір довірчого управління майном є формою реалізації правового інституту довірчого управління майном, а не інституту довірчої власності, а тим більш не може бути підставою виникнення цих обидвох конструкцій; 4) зроблено висновок про специфічність деяких об’єктів довірчого управління майном (грошові кошти й майнові права) і необхідність розробки для довірчого управління ними окремого механізму; 5) поглиблено зміст теоретичного поняття „довірче управління майном”, під яким необхідно розуміти ініціативну самостійну діяльність управителя по реалізації чужих суб’єктивних прав та обов’язків, яка може бути спрямована на збереження і примноження переданого в довірче управління майна, а також зменшення або попередження збитків від його використання шляхом реалізації правомочностей власника майна по володінню, користуванню й розпорядженню в обсязі, встановленому установником управління. Отже, наводимо розуміння дії договору довірчого управління майном, сформульоване авторкою: «За договором довірчого управління майном одна сторона (установник управління) передає другій (довірчому управителеві) на певний строк майно в довірче управління, а друга сторона зобов'язується від свого імені управляти ним шляхом здійснення правомочностей користування, розпорядження й володіння ним в інтересах установника управління або особи, ним зазначеної (вигодонабувача)»; 6) доведено, що інститут довірчого управління, якому притаманна низка специфічних ознак, має фідуціарний характер; 7) наголошується, що повноваження довірчого управителя остаточно визначити неможливо, оскільки в кожному конкретному договорі довірчого управління майном визначатиметься різний юридичний зміст, отже, буде різним і обсяг правомочностей, що виникають у довірчого управителя з договору залежно від мети й умов договору, особи управителя, його професіонального досвіду, ділової репутації тощо; 8) запропоновано під управлінням як цивільно-правовою категорією розуміти здійснення довірчим управителем від свого імені необхідного комплексу дій шляхом використання правомочностей, аналогічних правомочностям власника майна, по володінню, користуванню й розпорядженню ним і в його інтересах; 9) рекомендовано конструювати договір довірчого управління майном за загальним правилом взаємним, реальним, оплатним, але допускати можливість його укладення як консенсуального й безоплатного; 10) зроблено загальний висновок, що така форма довірчого управління майном здатна гармонійно поєднати економічний інтерес із правовою моделлю його забезпечення, спрямувати елементи механізму правового регулювання на економічні процеси, що відповідають змісту й цілям встановлення управління між суб’єктами цивільно-правових відносин в Україні. |