У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, яке полягає у з’ясуванні правової природи договору комісії й місця, яке він займає в системі цивільно-правових договорів України. Із висновків, зроблених у цій науковій роботі, найбільш загальними й важливими є такі: 1. Договір комісії це договір, за яким надається специфічна юридична послуга, що потребує спеціальних норм, які враховували б цю специфічність. Саме з огляду на це договір комісії віднесено до різновиду договору про надання послуг, що має самостійне врегулювання, хоча до цього договору при умові, що це не суперечитиме суті комісійного зобов’язання, можуть застосовуватися уніфіковані норми, які відтворюють спрямованість на надання послуг, результат яких не має матеріалізованого втілення. 2. Досліджуваний договір орієнтовано на загальну модель договору про надання послуг в його таких найбільш принципових ознаках, як оплатність, консенсуальність і двосторонність. Специфічність же правового регламентування договору комісії пояснюється обтяженістю його особливими зв’язками учасників у межах внутрішніх і зовнішніх відносин, існування яких характерна ознака такого договору, де комісіонер вступає у відносини з третіми особами від свого імені. 3. Договір комісії – один з тих договорів, за допомогою якого оформлюється посередництво, хоча він і відрізняється від інших посередницьких договорів (агентського, дилерського та ін.). 4. Правочин, який може укладати комісіонер з третьою особою на виконання договору комісії, є виключно двостороннім і оплатним; не потребує особистої участі комітента при його укладенні; спрямований тільки на встановлення договірного зобов’язання. 5. Пред’явити позов до третьої особи за невиконання або неналежне виконання правочину, укладеного нею з комісіонером, комітент зможе тільки реалізувавши право на відступлення йому останнім вимоги до цієї третьої особи. 6. Доцільно з метою вдосконалення окремих норм чинного цивільного законодавства внести до них деякі зміни і доповнення. Оскільки ч. 2 ст. 1014 ЦК України входить у суперечність з реаліями сьогодення, не сприяє заінтересованості комісіонера в укладенні правочинів на більш вигідних для комітента умовах, пропонується викласти її в наступній редакції: «Якщо комісіонер вчинив правочин на більш вигідних умовах, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода поділяється між комітентом і комісіонером порівну, якщо інше не передбачено договором». У редакції, в якій сформульовано ч. 5 ст. 1017 ЦК України, остання втрачає свою доцільність, бо: (а) тлумачення її положень свідчить про те, що на момент повідомлення комітента про купівлю майна за ціною, вищою від обумовленої в договорі, комісіонер уже сплатив різницю в ціні; (б) ця норма відокремлена від ч. 4 ст. 1017 ЦК України, в якій урегульовується питання щодо купівлі майна за вищою ціною. У зв’язку із цим пропонується виключити ч. 5 ст. 1017 ЦК України, а абз. 1 ч. 4 ст. 1017 ЦК України викласти в такій редакції: «Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною, ніж була погоджена, комітент має право не прийняти його, заявивши про це комісіонерові в розумний строк після отримання від того повідомлення про цю купівлю. Якщо комісіонер повідомить, що приймає різницю в ціні на свій рахунок, комітент не має права відмовитися від прийняття виконання комісійного доручення». У наведеній редакції відмова комітента від зазначеного майна ставитиметься в залежність від наявності таких чинників, як (а) своєчасність повідомлення комітентом про відмову від придбаного комісіонером майна і (б) відсутність згоди комісіонера на оплату різниці в ціні на момент відмови. |
