У висновку сформульовано наступні наукові і практичні результати: - зроблено висновок, що зародженню і появі договору ренти (приблизно у VIII, XIII віках) посприяли середньовічні звичаї і традиції, за якими право на ренту виникало природно із самого факту користування чужою земельною ділянкою. На подальшу еволюцію змісту і форми договору ренти справили потреби кредитування і потреба обходу законів, що забороняли лихварську діяльність; - з’ясовано, що мета договору постійної ренти полягає в довгостроковому кредитуванні, а мета договору довічної ренти й усіх його різновидів полягає в перенесенні права власності на майно під забезпечення майбутніх потреб одержувача ренти; - обґрунтовується, що цивільно-правовим договором є домовленість про вчинення обумовлених дій; - пропонується удосконалене визначення ренти як періодичного зобов’язання в грошовій або натуральній формі, що має невизначений та довготривалий характер; - формулюється визначення договору ренти як домовленості, за якою одна сторона (одержувач ренти) з метою одержання рентного доходу передає своє майно у власність другій стороні (платнику ренти); - на основі особливостей врегулювання договору ренти в чинному ЦК України запропоновано виділяти два види договору ренти: договір безстрокової ренти і строковий договір ренти, різновидом якого у свою чергу є договір довічної ренти; - стверджується, що підставою виникнення договору ренти є юридичний склад, який складається з волевиявлення сторін договору й передачі майна в підтвердження досягнутої домовленості; - обстоюється теза про те, що за своєю природою право на ренту є зобов’язальним правом, а не речовим; - пропонується кваліфікувати договір ренти, якщо його предметом є грошова сума як різновид договору відсоткової позики, а, якщо ним є інше рухоме й нерухоме майно, як різновид договору купівлі-продажу; - під виконанням договору ренти запропоновано розуміти здійснення платником ренти дій по виплаті ренти, які від нього вправі вимагати одержувач ренти; - на підставі аналізу юридичного змісту договору ренти зроблено висновок, що в залежності від виду ренти, договір ренти є двостороннім або одностороннім. Двостороннім є договір безстрокової ренти тому, що в ньому завжди передбачається наявність умови про односторонню відмову платника ренти від договору безстрокової ренти (ст. 739 ЦК). Одностороннім є договір довічної ренти тому, що його мета полягає у забезпеченні майбутніх потреб одержувача ренти, від чого, на наш погляд, правила про односторонню відмову від договору довічної ренти застосовуватись не можуть; - зауважується, що припинення договору ренти шляхом викупу ренти варто розглядати як різновид відступного. |