Анотація до роботи:

Артюхіна Н.В. “Дослідження життєдіяльності особистості в культурно-історичному просторі (На прикладі творчості І.В.Ґете)”.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.01 – загальна психологія, історія психології. – Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, 2002.

Дисертація є дослідженням в області історичної психології і присвячена проблемам культурно-історичної детермінації психічної діяльності. У даній роботі історична психологія виступає як загальнопсихологічний метод реконструкції соціально-особистісних феноменів. Особистість досліджується у власне людському, культурно-історичному просторі і розглядається як історичне по своїй суті, соціально-зумовлене породження ментальних структур, як продукт і конденсат культури. У дисертації пропонується варіант двобічного осмислення особистості: через зіставлення її з іншими членами соціума, що створюють спеціальні культурні умови, необхідні для розвитку індивідуальної свідомості і через розкриття власної унікальної природи особистості. Як матеріал для історико-психологічної реконструкції використовуються об’єктивовані в культурному просторі результати творчої діяльності суб'єктів і, зокрема, Гете, насичені афективним і когнітивним змістом. Досліджується взаємозв'язок і взаємозалежність поміж психотипом і історичним процесом. Здійснюється реконструкція історії особистості Гете на підставі продуктів його психокультурної діяльності. У дисертації влаштовується думка про те, що художні об’єктивації, які є проєкцією людської психіки, завжди створені з елементів дійсності, тому вони не можуть не бути відбиттям цієї дійсності в її психологічних аспектах: пануючих умонастріях, засобах мислення, особливостях переживань, тобто відображенням на рівні аксіології загальних закономірностей психічної діяльності, властивих всім представникам конкретної історичної епохи. На цій підставі автор дисертації вважає, що їх можна вважати історико-психологічним свідченням часу. Робота дозволяє реконструювати загальнопсихологічні механізми особитісної історії формування свідомості, а також соціальних інститутів і організацій, які є продуктами відповідних типів соціальних відносин і рівнів свідомості. Результати дисертації також вказують на ефективність використання мистецтва не тільки як “діагностичного" матеріалу, що відбиває найбільш інтенсивні конфлікти, пережиті особистістю, але й психотерапевтичного методу, який дозволяє експерементувати з почуттями, їх дослідженням і вираженням на символічному рівні.