1. Аналіз історіографії та джерельної бази розвитку книжкової справи другої половини XVI – XVIII ст. в Україні та його ролі в розвитку, збереженні та успадкуванні української духовної культури дозволяє з’ясувати стан дослідження теми та її джерельне забезпечення для подальшого ґрунтовного дослідження цієї проблеми, зокрема, шляхів і форм поширення книжкової продукції окремо взятих видавничих осередків, а також особливостей міграцій стародруків в різних регіонах українських земель, в тому числі на території Правобережжя і Західної України, їх використання в богослужбовій практиці та науково-освітній діяльності як фактора спадкоємності духовної культури України. 2. У процесі дослідження з’ясовано, що книжкова справа в Україні другої половини XVI – XVIII ст. розвивалася у складних історико- культурних умовах. Відсутність державної підтримки, аграрний характер економіки України, низький ( порівняно з країнами Західної та Центральної Європи) рівень освіти та науки зумовили відносну вузькість українського книжкового ринку. За таких обставин основним споживачем книжкової продукції в цей період була церква та миряни, які потребували задоволення своїх релігійних потреб. Зрозуміло, що в такій ситуації економічно рентабельним було видання переважно богослужбових книг та малоформатних псалтирів і молитовників для приватного користування. 3. Друкована книга XVI – XVIII ст.. українських друкарень відігравала важливу соціокультурну роль, оскільки виступала основною формою фіксації та трансляції досвіду, який забезпечував збереження і систематизацію знань з усіх галузей, а в наш час сприяє сучасній цивілізації відтворювати себе, розвивати науковий світогляд і науку, сучасні форми пізнання. Українські стародруки виконували богослужбову та релігійну, навчальну, просвітницьку, енциклопедичну, морально-повчальну функції. Особливе значення для духовного та наукового розвитку України мають видання Києво-Печерської лаври, серед них – енциклопедичне видання Памви Беринди «Лексикон слав’янороський», філософський трактат Інокентія Гізеля «Мир з Богом чоловіку», посібник з гомілетики Іоаникія Галятовського «Ключ розуменія» та інші. 4. У досліджуваний період в Україні діяли три найпотужніші видавничі центри – Київ, Почаїв та Львів. Саме їх продукція заповнювала український книжковий ринок. Лідером у поширенні книг на Лівобережній Україні була друкарня Києво-Печерської лаври, що впевнено конкурувала з друкованими виданнями Росії. Відповідно, на землях Правобережжя та Західної України переважала книжкова продукція Почаєва та Львова. 5. При дослідженні шляхів, форм і особливостей поширення стародруків у різних регіонах України та їх використання у суспільстві визначено, що основним джерелом пізнання шляхів і форм поширення видань є покрайні записи на стародруках (маргіналії). З’ясовано особливості поширення стародруків в різних регіонах України. Зазначено, що з другої половини XVII ст. український книжковий ринок, у зв’язку з входженням українських земель до складу різних держав, поділяється на дві частини – Правобережну та Лівобережну Україну. Відзначено, що на території Правобережної України з Галичиною і Закарпаттям включно, пріоритетними були видання острозького друку і Львівської братської друкарні. Також на Галичині і Закарпатті у значній кількості зустрічаються книги друку Києво-Печерської лаври. 6. Книжкова продукція другої половини XVI – XVIII ст. має величезне національно-культурне значення. За умов, коли українська національна свідомість розвивалася в тісному зв’язку з свідомістю релігійною, саме релігійна література – філософська для вищих верств, проповідницька та житійна для міщан і селян – відігравала вирішальну роль у формуванні самосвідомості українського народу, духовного простору, кристалізації української національної ідентичності. В умовах, коли Києво-Печерська друкарня під тиском російської влади була позбавлена можливості видавати книги рідною мовою, традицію друку україномовних видань перейняла Почаївська друкарня. |
