Анотація до роботи:

Абрамов В.І. „Духовний потенціал Збройних Сил України: методологія системного вивчення і регулювання”. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09. 00. 03. – соціальна філософія та філософія історії.

Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України. Київ, 2005.

Досліджуються соціально-філософські проблеми становлення, функціонування і механізму регулювання розвитком духовного потенціалу Збройних Сил України та специфіка процесу логіко-змістової інтеграції його елементів на основі ідеології розвитку сучасного українського суспільства. Обґрунтовано механізм взаємодії елементів системи формування духовного потенціалу Збройних Сил та об’єктивну необхідність посилення регулятивно-творчої ролі ідеології розвитку сучасного українського суспільства. Визначена її сутність, структура та обґрунтовані новий взірець і соціальна роль, як інтегруючої і консолідуючої системи духовних цінностей й чинника логіко-змістової інтеграції національних інтересів України. Уточнено концептуальні підходи та сформульовано рекомендації щодо вдосконалення регулювання системою формування духовного потенціалу, як складного комплексного процесу взаємодії організації та самоорганізації.

Висновки дисертації підводять підсумок дослідженню теми, узагальнюють результати аналізу автором нової наукової проблеми – еволюції механізму розвитку духовного потенціалу Збройних Сил України.

Зокрема, у висновках відзначається, що сучасне соціально-філософське розуміння духовного потенціалу Збройних Сил стисло виражається формулою: системність, динамізм, організація та самоорганізація. Системність означає, що духовність існує тільки як синергетична система. Сучасні погляди зруйнували уявлення про неї як про статичне скупчення впорядкованих об’єктів. Духовний потенціал Збройних Сил – високоорганізована система, що має свою історію, на кожнім етапі якої народжується специфічна ієрархія властивих їй елементів, взаємодія яких характеризується нерівноважними станами. І хоча кожна підсистема (елемент) має певну автономію і власний шлях розвитку, усі вони взаємозалежні і залишаються невід’ємною частиною цілого. Багатозначність можливих продовжень шляху розвитку, з яким зіштовхується в кожній точці біфуркації кожна духовна система, зумовлює імовірнісну модель майбутнього, в тому числі й духовного потенціалу Збройних Сил.

Категорія „духовний потенціал Збройних Сил” має соціально-філософський статус і використовується для аналізу всієї сукупності частин змісту, котрі її складають, та відображає функціональний аспект знання про духовність в системі військово-практичної діяльності. В її основі лежить оцінка умов, визнаних суб’єктом значимими для сфери духовного виробництва. Опредмечування значущості відбувається за конкретних умов, у способах та формах, що детермінують суб’єкт діяльності.

Багатоманітні взаємовідношення елементів духовності соціальної системи можуть бути зведені до основних типів організації: просторове чи механічне сусідство (від нестійкого чи випадкового поєднання двох або більше елементів до механічного зчеплення елементів в межах однієї структурної єдності); асоціація під впливом зовнішнього фактора; причинна чи функціональна інтеграція; внутрішня чи логіко-змістова єдність. Логіко-змістова інтеграція являє собою вищий ступінь інтеграції, який притаманний духовним системам, елементи яких вже не сприймаються фрагментарно, бо всі частини утворюють логіко-змістову цілісність. Згадані обставини в повному обсязі ставлять проблему осмислення змісту та шляхів формулювання ідеології сучасного розвитку суспільства, як ідейної основи військової могутності України та як фактора інтеграції духовності суспільства і духовного потенціалу сучасних українських Збройних Сил.

Незалежно від початкових умов, духовна система в остаточному підсумку переходить у стан, що визначається властивостями системи та духовністю особистості (контрольними параметрами). Якщо ні властивості, ні контрольні параметри не змінюються, система може знаходитися в цьому стані як завгодно довго. Другим типом процесу може бути зміна духовності елементів (контрольних параметрів). Духовна система буде дрейфувати разом з атрактором, що матиме інші значення контрольних параметрів, але з тими ж якісними властивостями. Аналогічний процес буде спостерігатися при зміні властивостей середовища. І третій тип, коли в результаті такого дрейфу система підходить до точки біфуркації, коли старий режим стає хистким.

Якщо можливі нові атрактори, те вибір конкретного є випадковим, старий горизонт подій змінюється на новий. Причому зміна контрольних параметрів просто приводить духовну систему до точки переходу, а сама структура атрактора є характерною властивістю власне системи. У цьому змісті якісні властивості виникаючого нового стану не нав’язуються зовні, тобто в системі відбувається самоорганізація.

Кризовий стан сучасної духовності суспільства визначає нагальну потребу зміни традиційної стратегії формування духовного потенціалу Збройних Сил. Хоча б часткове вирішення цього завдання можливе за умови реалізації програм національної безпеки, що ґрунтуються на науково обумовленому впливові на розв’язання суперечностей між зростаючими потребами суспільства в забезпеченні гармонійного розвитку народу та політичною кон’юнктурою, маніпулюванням громадською думкою. Задоволення таких потреб можна дещо здійснити утворенням соціального механізму запобігання або локалізації економічних, політичних, соціальних та духовних небезпек і управління ризиком національних збитків.

У цьому плані духовна безпека включає в себе всі заходи, котрі позитивно зарекомендували себе і реалізуються у межах концепцій створення ідеології розвитку сучасного українського суспільства. Духовна безпека може розглядатися і як концепція, і як практичне забезпечення захищеності національних інтересів. Причому повне усування духовних небезпек з життя суспільства в найближчій перспективі неможливе.

Механізм формування духовного потенціалу Збройних Сил в цілому являє собою систему спланованих та науково обґрунтованих управлінських впливів державних і суспільних інститутів, котрі визначають та забезпечують необхідні умови та засоби впливу на динаміку соціально-політичних стосунків з метою запобігання та локалізації загроз духовності людини і суспільства.

Структуру механізму формування духовного потенціалу Збройних Сил утворюють три підсистеми: перша – сукупність інституціонально-юридичних правил розподілу повноважень у сфері прийняття рішень; друга – інформаційна система, яка представлена сукупністю механізмів і каналів збору, зберігання, передачі та зворотного контролю відповідної інформації; третя – мотиваційна підсистема, що охоплює всі механізми і правила, які на практиці забезпечують реалізацію рішень на макро- та мікрорівнях.

Дія механізму охоплює усі сфери життя суспільства, що дозволяє виділити в ньому політичні, економічні, правові, культурологічні та інші аспекти (сторони), котрі різняться специфікою форм, методів та засобів впливу на систему формування духовного потенціалу. По суті, під впливом духовних факторів існуючі політичні, економічні, правові та культурологічні механізми функціонування суспільства набувають і духовний вимір, орієнтуються на забезпечення пошуку нових базових цінностей людського співжиття.

Еволюція формування духовності будь-якої соціальної системи завжди відображає дві суттєві обставини: по-перше, історичні особливості розвитку духовності, в т.ч. й особливості утворення, виду діяльності та функціонування суб’єктів; по-друге, ступінь завершеності організації (в умовах якої діє суб’єкт). Формування духовного потенціалу Збройних Сил - це складна, багатопланова, цілісна система, що утворена сукупністю елементів, здатних задовольнити потреби розвитку духовності військовослужбовців в інтересах суспільства та Збройних Сил. Прагнення до оптимального виконання функціональних завдань, котрі стоять перед Збройними Силами, можуть призводити до розбіжностей між потребами збереження духовної безпеки суспільства та потребами її відкритості. Постановка проблеми критеріїв системи формування, як і регулювання, духовного потенціалу Збройних Сил, в силу даної обставини, є надзвичайно актуальною.

Сучасна система регулювання процесом формування духовного потенціалу Збройних Сил України, вважає дисертант, має здійснюватися на наступних рівнях: державне регулювання (всі владні структури – законодавча, виконавча, судова); громадянсько-суспільне регулювання (політичні партії, суспільно-політичні та патріотичні рухи, конфесіональні об’єднання, різноманітні спілки, спортивні організації, асоціації та інші недержавні інститути, які у своїй сукупності провадять роботу відповідного спрямування з окремими прошарками та категоріями людей); військово-політичне регулювання; духовне саморегулювання. Відбувається процес інтенсивного взаємозв’язку та інтеграції різних рівнів, форм, методів, інструментів системи регулювання. Це відкриває нові можливості для подальшого комплексного дослідження феномена регулювання стану духовного потенціалу Збройних Сил, у вивченні цього процесу як результату розвитку усього суспільства.

Особливістю регулювання системи формування духовного потенціалу є те, що воно здійснюється в умовах модернізації Збройних Сил України, як частини більш широкого процесу трансформації усіх сфер життя українського суспільства. Тому сучасні перехідні форми не можуть бути кінцевою метою, а лише засобом її досягнення, в нашому випадку – створення професійних Збройних Сил (модель – 2010), духовний потенціал яких спроможний забезпечити виконання завдань, які детермінуються особливостями конфліктів та війн „шостого покоління”, потребами забезпечення національної обороноздатності та участю у світових миротворчих операціях.

Таким чином, розглянута в дисертації концепція системи формування духовного потенціалу Збройних Сил українського суспільства розкриває нові можливості в розв’язанні суперечностей розвитку даної системи. Зокрема, вона створює додаткові методологічні можливості, необхідні для розробки адекватних рекомендацій і рішень практичних питань, що стосуються удосконалення управління духовною системою війська. Запропонована модель ідеології сучасного розвитку суспільства, як фактора формування і зміцнення потенціалу українських Збройних Сил, – це веління часу, того складного етапу, що переживає Україна та її армія, і який супроводжується зміною цінностей, руйнуванням колишньої ідеологічної системи і пошуком нових духовних орієнтирів, що відповідають історичній перспективі державотворення та демократичного розвитку України. Нова ідеологія найбільшою мірою відбиває духовні потреби і корінні інтереси більшості українського суспільства, особового складу Збройних Сил саме завдяки своїй спрямованості на консолідацію людей довкола таких зрозумілих для них цінностей, як державність, духовність, патріотизм.

Публікації автора:

Монографія

1. Абрамов В.І. Духовність суспільства: методологія системного вивчення: Монографія. – К.: КНЕУ, 2004. – 236 c.

Статті у наукових фахових виданнях

2. Абрамов В.І. Буття і дух // Практична філософія. – 2002. – № 2. – С. 143-150. (0,5 друк. арк.).

3. Абрамов В.І. Сутність державно-патріотичної ідеології. Соціальна роль в логіко-змістовній інтеграції духовності суспільства // Військово-науковий вісник: Збірник наукових праць. – Випуск № 4. – Львів: ЛВІ, 2002.– С. 256-268. (0,5 друк. арк.).

4. Абрамов В.І Філософсько-методологічні основи визначення діагностичної функції у суспільному пізнанні // Вісник НТУУ „Київський політехнічний інститут” Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наукових праць. – Київ: ІВЦ “Політехніка”, 2002. – № 3. – С. 7-16. (0,5 друк. арк.).

5. Абрамов В.І. Духовність: проблема визначення // Політологічний вісник: Збірник наукових праць: Вип. № 11. – К.: Т-во „Знання” України, 2002. – С. 36-46. (0,6 друк. арк.).

6. Абрамов В.І. Діагностичний метод у сучасному суспільному пізнанні // Філософськи науки: Збірник наукових праць. – Суми: Сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2003. – С. 140-149. (0,6 друк. арк.).

7. Абрамов В.І. Діагностичний метод у системі: напрям думок-картина світу-спосіб дій // Нова парадигма: Альманах наукових праць: Випуск № 30.– Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2003. – С. 8-14. (0,5 друк. арк.).

8. Абрамов В.І. Моделі розвитку духовних систем у світлі синергетики // Філософськи науки: Збірник наукових праць. – Суми: Сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2003. – С. 38-48. (0,5 друк. арк.).

9. Абрамов В.І. Духовність як інтегрована система та методи її вивчення // Практична філософія. – 2003. – № 2. – С. 123-129. (0,5 друк. арк.).

10. Абрамов В.І. Вдосконалення управління системою формування духовного потенціалу Збройних Сил України // Нова парадигма: Альманах наукових праць: Випуск № 31. – Запоріжжя: Запорізький державний університет, 2003. – С. 70-81. (0,5 друк. арк.).

11. Абрамов В.І. Можливості застосування синергетичних методів до аналізу духовних систем // Вища освіта України. – 2003. – № 3 (9). – С. 55-62. (0,5 друк. арк.).

12. Абрамов В.І. Вибір і обґрунтування критеріїв ефективності системи формування духовного потенціалу Збройних Сил України // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. – Випуск 11. – К.: Віпол, 2003. – C. 245-252. (0,6 друк. арк.).

13. Абрамов В.І. Особливості діагностики духовного потенціалу армії та флоту // Політологічний вісник: Збірник наукових праць: Вип. № 13. – К.: Т-во “Знання” України, 2003. – С. 44-54. (0,6 друк. арк.).

14. Абрамов В.І. Від української ідеї до державно-патріотичної ідеології: генезис, еволюція, зміст та проблеми виховання // Вища освіта України. – 2003. – № 4 (11) – Додаток. – С. 157-164. (0,5 друк. арк.).

15. Абрамов В.І. Визначальні фактори сучасного стану духовного потенціалу Збройних Сил України // Військово-науковий вісник: Збірник наукових праць. – Випуск № 5. – Львів: ЛВІ, 2003. – С.286-300. (0,75 друк. арк.).

16. Абрамов В.І. Флуктуації духовних систем: поняття процесу і принципи змін // Вісник НТУУ „Київський політехнічний інститут” Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наукових праць. – Київ: ІВЦ “Політехніка”, 2003. – № 1 (7). – С.7-15. (0,5 друк. арк.).

17. Абрамов В.І. Духовний потенціал: релятивізм сутності та змісту в залежності від застосованої методології аналізу // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003. – № 1. –С. 86-92. (0,6 друк. арк.).

18. Абрамов В.І. Система формування духовного потенціалу української армії: досвід моделювання // Збірник наукових праць. – Випуск № 1 (5). – Харків: НТУ „ХПІ”, 2003. – С. 82-91. (0,75 друк. арк.).

19. Абрамов В.І. Структура та взаємодія елементів механізму реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу Збройних Сил України // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. – Симферополь: Крымский научный центр НАН Украины, 2004. – 38. – С. 137-141. (0,6 друк. арк.).

20. Абрамов В.І., Деркач В.Л. Системний підхід як засіб активізації навчального процесу // Вісник НТУУ „Київський політехнічний інститут” Філософія. Психологія. Педагогіка: Зб. наукових праць. – Київ: ІВЦ „Політехніка”, 2003. – № 2 (8). – С.11-18. (0,5 друк. арк.).

21. Абрамов В.І. Концептуальні аспекти інформаційної безпеки духовного потенціалу Збройних Сил України // Філософськи науки: Збірник наукових праць. – Суми: Сум. ДПУ ім. А.С. Макаренка, 2004. – С. 140-149. (0,6 друк. арк.).

22. Абрамов В.І. Зміст та еволюція механізму реалізації державно-патріотичної ідеології в процесі формування духовного потенціалу Збройних Сил України // Актуальні філософськи та культурологічні проблеми сучасності: Зб. наук. праць. – Випуск 12. – К.: Віпол, 2004. – C. 204-212. (0,5 друк. арк.).

23. Абрамов В.І. Духовний потенціал Збройних Сил України: сутність та зміст // Труди академії. – К.: МОУ, НАОУ, 2003. – № 43. – С. 14-19. – інв. № 32425. (0,5 друк. арк.).

24. Абрамов В.І. Сучасний філософський дискурс про методологічну культуру вивчення духовного потенціалу Збройних Сил України // Труди академії. – К.: МОУ, НАОУ, 2004. – № 52. – С. 327-336. – інв. № 40304. (0,5 друк. арк.).

25. Абрамов В.І. Погляд на природу військової могутності держави та роль духовного фактору у війнах майбутнього // Труди академії. – К.: МОУ, НАОУ, 2004. – № 54. – С. 16-24. – інв. № 40329. (0,5 друк. арк.).

26. Абрамов В.І. Нелінійна динаміка та пізнання складного: самоорганізації духовних систем // Практична філософія. – 2004. – № 4. – С. 89-94. (0,5 друк. арк.).

Тези доповідей

27. Абрамов В.І. Соціокультурна зумовленість творчості // Творчість. Культура. Гуманізм.: Матеріали 3 Міжнародної наукової конференції (21-22 жовтня 1993 р. м. Київ). – К.: КПІ, 1993. – С. 17-18. (0,1 друк. арк.).

28. Абрамов В.І. Темпоральний аналіз явищ духовної культури // Культура на зламі тисячоліть: Матеріали I-х Міжнародних культурологічних читань: (22-23 вересня 1994 р. м. Київ). – К.: НТУУ „КПІ”, 1994 – С. 28-29. (0,1 друк. арк.).

29. Абрамов В.И. Мировоззренческая и практическая направленность преподавания социальной философии в военном авиационном институте // Проблемы подготовки авиационных специалистов всех уровней образования: Материалы научно-методической конференции института (8-9 февраля 1995 г.). – К.: КИ ВВС, 1995. – С. 6-11. (0,3 друк. арк.).

30. Абрамов В.И. Социо-нравственное воспитание, смена ценностей и ориентаций в отношении политики безопасности в магистерской подготовке // Вища технічна освіта – проблеми магістратури: Матеріали Міжнародної науково-методичної конференції (18-19 травня 1995 р. м. Київ) – К.: НТУУ „КПІ”, 1995 – С. 354-357. (0,2 друк. арк.).

31. Абрамов В.І. Біля джерел української духовності // Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень: Матеріали IV-ї Міжнародної науково-практичної конференції (26-27 березня 1997 р. м. Київ). – К.: НТУУ „КПІ”, 1997. Частина I. – С. 104-105. (0,1 друк. арк.).

32. Абрамов В.И. Социальный механизм и приоритеты формирования духовного потенциала армии и флота // Армия и современный мир: военно-политические и военно-гуманитарные аспекты: Материалы научно-практической конференции (17-18 декабря 1998 г., г. Москва). – М.: Военный институт, 1998. – С 88-92. (0.2 друк. арк.).

33. Абрамов В.І. Керівництво професійним та духовним саморозвитком курсантів // Нове у навчальному процесі: Збірник науково-методичних праць: Випуск № 37. – К.: КІ ВПС, 1998. – С. 23-31. (0,5 друк. арк.).

34. Абрамов В.І. Соціальні аспекти духовної безпеки // Людина на межі тисячоліть: Матеріали Волинських філософських читань (21-24 травня 1999р. м. Луцьк). – К., Луцьк: Волинь, 1999. – С. 36-42. (0,2 друк. арк.).

35. Абрамов В.И. Синергизм (общее взаимодействие) элементов больших духовных систем // Роль Православия в духовном возрождении современного общества: Материалы юбилейных десятых международных Рождественских образовательных чтений (10-15 января 2002 г., г. Москва): Военная секция. – М.: Академия ГШ ВС РФ, 2002. – С. 194-199. (0,25 друк. арк.).

36. Абрамов В.І. Духовність як фактор творчості // Творчість врятує світ: Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конференції (22-23 травня 2003 р., м. Київ). – К.: ІВЦ „Видавництво „Політехніка”, 2003. – С. 161-162. (0.1 друк. арк.).