Протягом багатьох століть існування інституту папства дипломатія Святого Престолу чинила різний вплив на перебіг подій міжнародного життя. Змінювалися напрямки, методи і форми цієї дипломатії. Втім, її змістовна суть залишається незмінною – проповідь християнського вчення та підтримка міжхристиянської єдності. Дипломатія Святого Престолу в постбіполярній системі міжнародних відносин за часів понтифікату Іоанна Павла ІІ була, головним чином, спрямована на гармонізацію міжлюдських та міжнародних відносин шляхом надання моральних орієнтирів, що базуються на дотриманні й захисті універсального морального закону. Головним доктринальним базисом для основи дій цієї дипломатії виступали рішення Другого ватиканського собору, положення яких Папа Іоанн Павло ІІ активно закріпляв та розвивав відповідно до викликів, що поставали перед Католицькою церквою. У цей період дипломатія Святого Престолу активно розвивала двосторонні та багатосторонні форми співпраці на глобальному, регіональному та міждержавному рівнях. На цих рівнях Апостольська столиця взаємодіяла з державами, державоподібними утвореннями, міжнародними організаціями, релігійними організаціями, церквами, рухами та з усіма тими, хто мав можливість впливати на перебіг міжнародних та міжлюдських відносин. Зміст дипломатії Святого Престолу зводиться до розповсюдження християнського вчення у католицькій інтерпретації для досягнення матеріального і духовного блага кожної конкретної людини. Особливою ознакою дипломатії Святого Престолу є те, що вона поєднує в собі дві місії: церковну та дипломатичну. Головні результати проведеного дослідження викладено у таких висновках: - Поняття “дипломатія” не варто розглядати, прив’язуючи його лише до діяльності основних міжнародних акторів - держав, або занадто широко трактувати без визначення кола учасників дипломатичної діяльності. На основі критерію участі у дипломатії було запропоновано таке її визначення: дипломатія – це діяльність суб’єкта міжнародних відносин на світовій арені, здатного самостійно і незалежно вступати у дипломатичні відносини з міжнародними акторами, яка спрямована на реалізацію його загального курсу мирними засобами; мистецтво такого суб’єкта досягати поставлених цілей виключно мирними засобами. У такому випадку визначення звужує коло учасників дипломатичної діяльності, відображає її особливі суб’єкти і дає можливість говорити про дипломатію Святого Престолу, який не є державою, але є центральним керівним органом Католицької церкви. - Ватикан, хоч і є суб’єктом міжнародного права, але безпосередньо і незалежно не здійснює дипломатичної діяльності, а робить це за допомогою Святого Престолу, який має повноправну міжнародну правосуб’єктність. Такого права також не має Католицька церква, оскільки вона не є суб’єктом міжнародного права. Правові положення про делегування Святому Престолу представництва Ватикану у відносинах із суб’єктами міжнародного права закріплено в Основному законі цієї держави. Тому некоректним слід вважати вживання таких висловів, як “дипломатія Ватикану” та “дипломатія Католицької церкви” як прямих синонімів стосовно дипломатії Святого Престолу. До того ж аналіз історичної ретроспективи дипломатії Святого Престолу показав, що Святий Престол здійснював дипломатичну діяльність без наявності територіального утворення на зразок Ватикану. - Сутність католицької концепції світового порядку, що висвітлюється у соціальному вченні Католицької церкви та лежить в основоположних завданнях сучасної дипломатії Святого Престолу, полягає у забезпечені справедливості, свободи і безпеки шляхом дотримання і захисту універсального морального закону, або, як його ще називають, природного закону, універсальними правами людини. Універсальність цього закону зумовлюється спільністю природи людей, які мають від народження об’єктивні поняття добра і зла. Природний закон розпізнається кожною людиною за допомогою людського розуму, в особливості його складовою - совістю. Для забезпечення розпізнання універсального морального закону Святий Престол постійно виступає за дотримання свободи совісті і за створення дієвого механізму її захисту. Як кожний закон, універсальний моральний закон містить права і обов’язки. У релігійному християнському розумінні цей закон є відображенням десяти заповідей і двох заповідей Ісуса Христа, серед яких не убий, не крадь, не обманюй і люби ближнього, як самого себе. У світському значенні він є виражений у Загальній Декларації прав людини 1948 р. - При дослідженні дипломатії Святого Престолу в контексті постбіполярної системи міжнародних відносин можна вирізнити декілька підходів: богословсько-філософський, редукційно-дипломатичний, загально-дипломатичний, персоналістичний, правовий, історичний та структурно-функціональний. Втім, даний поділ є умовний, оскільки в рамках домінуючого підходу науковці використовують інші підходи з однаковими або подібними методами дослідження. До того ж, є дослідження, в яких важко визначити домінуючий підхід. Богословсько-філософський підхід фактично розглядає не саму дипломатію Святого Престолу, а її змістовну суть. Редукційно-дипломатичний підхід передбачає дослідження лише одного з аспектів дипломатичної діяльності Апостольської столиці, а загально-дипломатичний всебічно аналізує її. Персоналістичний підхід висвітлює особистість Папи, його оточення, переконання і діяльність. Для дослідження юридичної основи участі Святого Престолу в міжнародних відносинах використовують правовий підхід. Такий підхід як історичний розглядає дипломатію Святого Престолу в процесі її еволюції. І, нарешті, структурно-функціональний підхід, спрямований на вивчення структури і функцій системи органів Римської курії, включаючи органи зовнішніх зносин Святого Престолу. - Функціонування сучасної дипломатичної служби Святого Престолу має цілу низку своїх особливостей, оскільки вона поєднує в собі церковну та дипломатичну місії. Церковна місія передбачає підтримку контактів з католицькими спільнотами та здійснення над ними контролю з доктринальної та організаційної точок зору, а також проповідування християнського вчення. Дипломатична місія націлена на підтримку дружніх відносин з різними суб’єктами міжнародного права та донесення до них католицької доктрини про природу і сутність людини. У відповідності до цього система органів зовнішніх зносин Святого Престолу побудована таким чином, щоб успішно виконувати подвійну місію. До того ж, враховуючи вселенський характер Католицької церкви, до сфери міжнародних відносин залучені тією чи іншою мірою всі органи Римської курії. Підготовка дипломатичних кадрів Святого Престолу здійснюється через Папську церковну академію, яка готує, враховуючи подвійну місію дипломатії Апостольської столиці, як відданих Папі священиків, так і професійних дипломатів. Водночас професійна дипломатична підготовка виходить на другий план. Характерним є те, що дипломатами Святого Престолу, як правило, стають лише високоосвічені священики, які мають докторський ступінь і володіють багатьма іноземними мовами. Розгалужена структура Католицької церкви в світовому масштабі і підбір високоосвічених священиків на дипломатичну службу зумовлюють те, що штат закордонних органів зовнішніх зносин незначний. - За часів понтифікату Іоанна Павла ІІ майже вдвічі збільшилася кількість країн світу, що визнали Апостольську столицю і встановили з нею дипломатичні відносини. Папа здійснив велику кількість закордонних візитів, було підписано багато конкордатних угод. Такий успіх папської двосторонньої дипломатії можна пояснити доктринальними змінами, внесеними Другим ватиканським собором, особистими дипломатичними якостями Папи, а також демократизацією міжнародних відносин і внутрішньополітичних процесів. Сучасна система двосторонньої дипломатії Святого Престолу базується на розмежуванні сфер впливу між світською і духовною владою. Апостольська столиця виступає за те, щоб держава піклувалася про забезпечення спільного блага людей, а Католицька церва мала право вільно діяти, дбаючи про духовне життя людини. Поряд з тим, державна і церковна влада не повинні залишатися осторонь, а співпрацювати задля інтегрального блага людської особистості. Оскільки Святий Престол переслідує перш за все духовні інтереси, то його двосторонні відносини не вимірюються економічним або військовим показником. Апостольська столиця прагне розвивати відносини здебільшого в політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій, інформаційній сферах. Серед багатьох країн світу, які нині мають особливе значення для Святого Престолу, на нашу думку, можна виділити такі як Італія, США, Росія, КНР, Ізраїль та Палестина. Значний інтерес Святого Престолу щодо цих міжнародних акторів, у першу чергу, продиктований особливими духовними інтересами Апостольської столиці, що спрямовані на розширення та зміцнення впливу Католицької церкви. - У системі багатосторонньої дипломатії Католицька церква представлена не лише Святим Престолом, але й також Державою Містом Ватикан, що бере участь у міжнародних організаціях і органах більш технічного характеру. Святий Престол, насамперед, представлений у тих міжнародних організаціях і органах, у яких він має інтереси духовного характеру. Участь Святого Престолу в тій чи іншій міжнародній організації або органі залежить від їх політизованості та важливості для людства рішень, що там приймаються. У переважній більшості міжнародних організацій і органів Апостольська столиця бажає бути не членом, а лише спостерігачем. Така позиція Святого Престолу гарантує йому утримання від суто політичних справ та забезпечує можливість залишатися над конфліктуючими сторонами і встановлювати діалог з усіма. На міжнародних форумах багатосторонньої співпраці Святий Престол докладає чимало зусиль, зосереджених на те, щоб католицьке вчення про людину і світ знаходило своє пряме відображення у міжнародно-правовій системі. - Дипломатія Святого Престолу активно залучається до вирішення конфліктів на різних рівнях: глобальному, цивілізаційному, регіональному, міждержавному і міжлюдському. На думку Святого Престолу, миру можливо досягти за допомогою дотримання універсального морального закону, що може проявлятися через відмову від війни як засобу вирішення спорів та сприяння дійсному роззброєнню. Для забезпечення дотримання природного закону Святий Престол дотримується концепції гуманітарної інтервенції. Водночас Святий Престол не є ідеалістичним утопістом і вважає, що війни і зло у світі будуть існувати. Людство може лише наближатися до ідеалу. Апостольська столиця не лише закликає сторони до діалогу та миру, але й сама безпосередньо або за допомогою підконтрольних їй католицьких структур бере участь у миротворчому процесі. Християнські духовні цінності, які постійно проповідуються Святим Престолом, сприяють міжнародній стабільності й злагоді. Особливу роль Святий Престол відіграє у попередженні зіткнення цивілізацій шляхом налагодження діалогу з християнами інших конфесій та з представниками світових і регіональних релігій. - Святий Престол приділяє значну увагу розвитку відносин з Україною не лише через те, що на її території мешкає значна кількість католиків у порівнянні з іншими республіками колишнього СРСР, але й тому, що вона є “форпостом” для просування на Схід релігійних інтересів Апостольської столиці, спрямованих на возз’єднання з православними церквами. Характерними ознаками сучасних відносин між Святим Престолом і Україною є їх стабільність, послідовність і продуктивність. Апостольська столиця і Українська держава обмінялися дипломатичними представництвами, регулярно проводяться двосторонні зустрічі на різних рівнях, а також відбувається активна та плідна співпраця у політико-дипломатичній, гуманітарній, культурній, науковій та інформаційній сферах. Позитивні наслідки як для Святого Престолу, так і для України мав візит Іоанна Павла ІІ до Української держави. Апостольська столиця завдяки візиту Папи Римського започаткувала процес в українському суспільстві щодо зміни негативного образу Католицької церкви як ворога православного світу. У свою чергу, Україна продемонструвала світовій спільноті, що вона є демократичною країною, де поважають свободу віросповідання. - На сучасному етапі в двосторонніх відносинах між Святим Престолом та Україною існує декілька невирішених проблемних питань, поява яких, у першу чергу, була зумовлена антирелігійним комуністичним режимом, що протягом тривалого часу в ХХ ст. панував на теренах сучасної Української держави. Серед цих проблем можна назвати такі: чітке визначення статусу юридичної особи для Католицької церкви (Римо-католицької церкви, УГКЦ), повернення культових споруд та інших церковних приміщень, що належали раніше Католицькій церкві, інкорпорація богослов’я (теології) до державної системи освіти, можливість існування середніх загальноосвітніх католицьких шкіл та вищих богословських навчальних закладів, які б визнавалися державою, укладання двосторонньої угоди про статус і умови діяльності Католицької церкви в Україні (конкордату), а також надання Святим Престолом патріархату УГКЦ. На нашу думку, зазначені проблемні питання у відносинах між Святим Престолом і Україною можна вирішити шляхом дотримання виваженої і послідовної позиції сторін у їх розв’язанні, внесенням змін до чинного законодавства України та фінансової підтримки як Апостольської столиці, так і Української держави. Таким чином, дипломатія Святого Престолу здійснює вагомий вплив на формування сучасної системи міжнародних відносин, зокрема на такі її структурні виміри як гомогенність та режим. Вплив дипломатії Апостольської столиці на перебіг подій міжнародного життя обумовлюється як великою кількістю католиків у світі, так і чітко побудованою організаційно-ієрархічною структурою Католицької церкви. Ця дипломатія намагається досягати поставлених цілей переважно шляхом моральної та правової дії. Роль дипломатії Святого Престолу в сучасній системі міжнародних відносин зводиться до створення спільного морального підходу ставлення до людини та категорій “безпеки”, “справедливості” і “свободи”. До всіх проблем на глобальному, регіональному, державному, індивідуальному рівнях дипломатія Святого Престолу підходить через призму блага людської особистості, яка згідно з католицькою доктриною сотворена за образом і подобою Бога. Апостольська столиця вважає, що в умовах взаємозалежності людства світовий порядок досягається лише за умови поваги та захисту універсальних прав і обов’язків людської істоти. |
