Анотація до роботи:

Баранов О.Г.Ефективність державного регулювання інноваційної діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – економічна теорія. – Державна установа “Інститут економіки та прогнозування НАН України”, Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню теоретико-методологічних підходів до пізнання ефективності державного регулювання інноваційної діяльності(ДРІД) і розробці методичної бази для її оцінки. Переосмислено наявні підходи до визначення категорії “інновація” і досліджена еволюція уявлень про інноваційний фактор в господарській динаміці. Доведена необхідність ДРІД , охарактеризовані об'єкт, інструменти, принципи і стратегії ДРІД. З’ясовано складові трансмісійного механізму ДРІД, визначені основні фактори, що впливають на формування бюджетної і грошово-кредитної політики в системі ДРІД. Обґрунтовано необхідність формування ефективної інноваційної інфраструктури за допомогою ДРІД. Проаналізовано моделі державного регулювання інноваційної діяльності в розвинених країнах, виявлено їх переваги і слабості, визначено сучасні тенденції в ДРІД. Розкрито особливості формування системи критеріїв ефективності ДРІД і оптимізації державної інноваційної політики. Запропоновано методики для розрахунку рівня інноваційного розвитку, інтегральних показників ефекту й ефективності ДРІД і розкриті особливості застосування запропонованих показників.

1. Проведений аналіз змісту і властивостей інновації як економічного явища підтверджує той факт, що значною мірою успіх у глобальній конкуренції тих чи інших фірм і національних господарств прямо пов'язаний з державним регулюванням інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Характеризуючи сучасні тенденції в розвитку поглядів на роль держави в економічному житті, слід зазначити постійні зміни в державному регулюванні інноваційної діяльності відповідно до властивостей інноваційних процесів, що змінюються. Цю тенденцію підтверджує також аналіз еволюції поглядів на інноваційний фактор господарської динаміки, проведений починаючи з уявлень А.Сміта і закінчуючи положеннями сучасних концепцій економічного розвитку, який дозволив, в рамках дисертаційного дослідження, запропонувати класифікацію інноваційних теорій.

2. Переосмислення існуючих поглядів щодо участі держави у регулюванні інноваційної діяльності суб’єктів господарювання і на її місію у цій справі дозволило навести додаткові аргументи на користь доцільності формування державної інноваційної політики і відкрив можливість застосування отриманих результатів у подальших дослідженнях та економічній практиці. Зокрема, теоретична характеристика і структуризація інноваційного процесу дозволила, по-перше, більш деталізовано розглянути об'єкт ДРІД; по-друге, показати механізм впливу окремих інструментів ДРІД на відтворення інноваційної сфери і економіки в цілому; по-третє, розмежувати ефекти ДРІД за різними стадіями інноваційного процесу; по-четверте, представити схеми оптимізації ДРІД, що створює додаткові можливості суб'єктам ДРІД для підвищення ефективність його регулювання; по-п'яте, розгляд інноваційного процесу, як двомірного явища (вертикальний і горизонтальний інноваційний процес) з подальшою деталізацією об'єкта ДРІД, створює підґрунтя для формування зважених оцінок напрацьованого в розвинених країн досвіду відповідного регулювання.

3. На основі проведеного дослідження природи господарських механізмів та інноваційних процесів з'ясовано, що державне регулювання інноваційної діяльності є складним соціально-економічним явищем, яке пов’язане з формуванням сукупності систематизованих знань про сутність, закономірності і методи впливу держави на соціально-економічний розвиток і спрямуванням на досягнення цілей державної інноваційної політики.

4. Доведено, що інноваційний процес потребує від державного регулювання неоднакового впливу на різні його стадії, системного підходу щодо взаємодії з іншими видами економічних політик і використання всього різноманіття інструментів державного регулювання, формулювання принципів формування науково-технічної політики та інноваційної політики окремо, існування стратегії державної інноваційної політики відповідно до накопиченого світового досвіду ДРІД.

5. Виявлені особливості інноваційного процесу послужили підставою до зміни уявлень про механізм і ефективність державного регулювання через порушення усталених взаємозв'язків між суб’єктами господарювання і зміни в механізмах дії окремих економічних законів. Існуюча проблема оцінки ефективності ДРІД в дослідженні вирішується при розгляді наступних методичних питань: з’ясуванні критеріїв ефективності ДРІД; визначенні показників ефекту й ефективності ДРІД, оптимізації ДРІД. З метою розв’язання цієї проблеми конкретизовано шляхи визначення ефективності ДРІД та виявлено проблеми, що при цьому виникають. Йдеться про нездатність окремних інституціональних структур простежити за результатами та витратами ДРІД, неможливість іноді відокремити результат ДРІД від впливу сторонніх факторів, невизначеність часового лагу між здійсненням ДРІД і фіксацією його результатів у відповідних показниках, використання вартісних, натуральних і безрозмірних індикаторів водночас, існування неявних витрат суспільства, відсутність одночасної визначеності результативного і витратного показників тощо.

6. У проведеному дослідженні функціонування механізму ДРІД розглянуто з теоретичної і практичної точок зору. У першому випадку встановлено, що механізм ДРІД включає в себе грошово-кредитну, бюджетну й інфраструктурну складові, органічне поєднання яких дозволяє суб'єктам ДРІД досягати поставлених цілей в процесі регулювання інноваційної діяльності. Бюджетна складова ДРІД представлена відношеннями з приводу формування дохідної і видаткової частин державного бюджету, інструментами й особливостями трансмісійного механізму бюджетної політики, а також закономірностями і принципами взаємодії зазначених елементів в інноваційної сфері. Грошово-кредитна складова ДРІД характеризується роллю держави в сфері грошового обігу, опосередкованим впливом грошово-кредитних регуляторів на кінцеві показники функціонування економічної системи в цілому й інноваційній сфері зокрема. Інфраструктурна складова ДРІД знаходить своє вираження у формуванні, стимулюванні розвитку інноваційної інфраструктури та у її впливі на інноваційний процес.

7. В рамках другого підходу визначено, що активізація науково-технічної й інноваційної діяльності в Україні вимагає дослідження сучасних моделей державного регулювання і визначення тенденцій інноваційного розвитку, що уявляється прийнятним підходом до формування національної інноваційної системи, особливо при реалізації державної інноваційної політики. На основі проведеного аналізу моделей ДРІД визначені основні функції, що здійснює держава в національній інноваційній системі. Серед них основними є формування державної и стимулювання розвитку приватної інноваційної інфраструктури, реалізація адекватної державної стратегії інноваційних змін у господарюванні, в рамках якої визначаються перспективні напрями, формується правове поле інноваційної діяльності (охорона інтелектуальної власності, створення податкових стимулів), здійснюється регіональна і міжнародна координація інноваційної діяльності тощо. Їх виконання повинне забезпечити запуск інноваційного механізму інтенсивного економічного зростання і активізувати процеси інтеграції у світове економічне співтовариство.

8. Вирішення проблем економічного розвитку вимагає створення адекватної методологічної і методичної бази для оцінки ефективності ДРІД. Доведено, що питання оцінки ефективності ДРІД зводиться, насамперед, до проблеми вибору критеріїв ефективності і на їх основі – проведення оптимізації інноваційної політики і проблему визначення показників ефекту й ефективності ДРІД. Багатокритеріальність ДРІД, альтернативність вибору методів і схем оптимізації, існування безлічі обмежень по оптимізації, різна пріоритетність критеріїв ефективності ДРІД, зворотний зв’язок між критеріями ефективності та інструментами ДРІД тощо є основними складнощами при здійсненні оптимізації ДРІД, що в остаточному підсумку ускладнює формалізоване вирішення цього завдання і негативно впливає на вірогідність результатів. Активізація використання показників для оцінки ефективності ДРІД і оптимізація на їх основі інноваційної політики повинна будуватися в умовах розвитку статистичної інформації в інноваційній і науково-технічній сферах.

9. З метою створення методичних рекомендації для розрахунку рівня інноваційності господарювання, як критерію ефективності ДРІД, нами визначено, що інноваційний розвиток – це соціально-економічне явище, до сутності якого треба підходити на основі положень теорій Й.А. Шумпетера, М.І. Туган-Барановського, М.Д. Кондратьєва й ін. Інноваційний розвиток суспільства є результатом постійного підвищення потреб суб’єктів господарювання в нових продуктах, технологіях, ринках збуту, видах сировини й організаційних формах виробництва. Кожна країна знаходиться на певному ступені інноваційного розвитку (показник рівня інноваційного розвитку), об'єктивне визначення якого може оцінюватися за різними методиками, в тому числі за допомогою методик, розроблених в рамках даного дослідження. Дві запропоновані авторські методики відбивають рівень інноваційного розвитку з різних точок зору. Перша методика характеризує ступень використання інноваційного потенціалу суспільства, а друга – побудована спираючись на положення теорії технологічних укладів. У підсумку визначено, що рівень інноваційного розвитку є функцією інноваційної політики держави, і цей показник може служити індикатором для оцінки її ефективності. Без ефективного ДРІД неможливо досягти високих значень цього показника.

10. Встановлено, що ДРІД характеризується комплексом економічних, соціальних і галузевих ефектів, прояв яких щодо витрачених ресурсів чи керованих інструментів є показником ефективності ДРІД. Підхід до розрахунку показника ефекту розглянуто для вертикального ІП і горизонтального ІП окремо. Йдеться про те, що інтегральний ефект ДРІД – це сума ефектів на кожній із стадій вертикального ІП, а ефект від державного регулювання окремого етапу вертикального ІП визначається як сума ефектів дрібних горизонтальних ІП. Розв’язання методичних проблем розрахунку показників ефективності ДРІД продемонстровано з трьох точок зору, що дозволило визначати ступінь ефективності ДРІД у вигляді коефіцієнтів ефективності, віддачі та еластичності. Ці показники разом з іншими класифікованими в дослідженні показниками можуть служити критеріями ефективності ДРІД, які кількісно і якісно характеризують цільові настанови державної інноваційної політики і оптимізують використання інструментів державного регулювання відповідної сфери.

11. Реалізація моделі інноваційного відтворення національної економіки навіть за активної підтримки державою інноваційної діяльності навряд чи досягне мети, якщо не спиратиметься на належну науково-методичну базу й об'єктивно не відбиватиме результати інноваційної політики. В рамках цієї загальної настанови в дослідженні доведено, що система показників ефекту й ефективності ДРІД повинна містити методики розрахунку, принципи визначення, форми й методи використання. Застосування запропонованих показників ефекту й ефективності в якості критеріїв ефективності дозволить урахувати особливості всіх складових механізму ДРІД і об’єднати їх в узгоджену систему оцінки ефективності його функціонування.

Публікації автора:

У наукових фахових виданнях

1. Баранов А.Г. К вопросу о классификации инноваций // Вестник СевГТУ. Вып. 37: Экономика и финансы. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2002 – С. 41–44.

2. Баранов О.Г. Деякі проблеми державного регулювання при формуванні інноваційної інфраструктури // Напрями стабілізації економічного розвитку України. – К., Ін-т економіки НАН України, 2002. – С.4–10.

3. Баранов О.Г. Економічна політика держави у використанні інноваційного потенціалу // Інноваційний фактор сталого економічного зростання. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2002. – С.36–41.

4. Баранов О.Г. Загальна модель державного регулювання інноваційної діяльності (ДРІД): ознаки систематизації // Соціально-економічні пріоритети сталого розвитку. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2003. – С.31–35.

5. Баранов О.Г. Інноваційний процес як об’єкт державного регулювання // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – № 6(36). – С. 172–178.

6. Баранов А.Г. Понятие “инновация”: противоречия и взаимосвязи производных терминов // Вестник СевГТУ. Вып. 66: Экономика и финансы. – Севастополь: Изд-во СевНТУ, 2005. – С. 179–187.

Тези доповідей на наукових конференціях

7. Баранов А.Г. Организационно-экономические особенности малого инновационного бизнеса // Материалы международной научно-практической конференции “Менеджмент малого и среднего бизнеса: проблемы, обучение, перспективы”. – Севастополь: СевНТУ, 2002. – С. 46–47.

8. Баранов А.Г. Необходимость государственного регулирования инновационной деятельности // Материалы I Межвузовской научно-практической конференции “Молодые ученые Крыма в решении актуальных вопросов современности”.– Севастополь: СевНТУ, 2002. – С. 35–36.

9. Баранов А.Г. Налоговое стимулирование инновационной деятельности // Материалы всеукраинской научно-практической конференции “Проблемы эффективного функционирования предприятий в современных условия”. – Севастополь: СевНТУ, 2003. – С. 79–80.

10. Баранов А.Г. Теоретические особенности оценки инновационной деятельности на предприятии // Материалы всеукраинской научно-практической конференции “Проблемы теории и практики учета, аудита, анализа и пути их решения”. – Севастополь: СевНТУ, 2003. – С. 227–230.

11. Баранов А.Г. Методологические аспекты оценки эффективности государственного регулирования // Материалы международной научно-практической конференции “Менеджмент малого и среднего бизнеса: проблемы, обучение, перспективы”. – Севастополь: СевНТУ, 2003. – С. 4–5.

12. Баранов А.Г. Методологические аспекты оценки эффективности государственного регулирования инновационной деятельности // Материалы 4-й международной конференции студентов и молодых ученых “Экономика и маркетинг в ХХI веке”. – Донецк: ДонНТУ, 2003. – С. 15–17.

13. Баранов А.Г. Особенности европейской модели государственного регулирования // Материалы всеукраинской научно-практической конференции “Проблемы эффективного функционирования предприятий в современных условиях”.– Севастополь: СевНТУ, 2004. – С. 224–226.

14. Баранов А.Г. Особенности определения эффективности государственного регулирования инновационной деятельности // Матеріали ІІІ Міжнародної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління”. – К.: Пошуково-видавниче агентство „Книга пам’яті України”, 2004. – С. 165–166.

15. Баранов А.Г. Инновационная инфраструктура в системе государственного регулирования инновационной деятельности // Материалы 5-й международной конференции студентов и молодых ученых “Экономика и маркетинг в ХХI веке”. – Донецк: ДонНТУ, 2004. – С. 6–7.

16. Баранов А.Г. Место инновационного фактора в экономической теории // Материалы международной научной конференция студентов, аспирантов и молодых ученых “Ломоносов – 2004”. – Севастополь: МГУ ЧФ, 2004. – С. 266-268.

17. Баранов А.Г. Бюджетная политика в системе государственного регулирования инновационной деятельности // Матеріали ІV Міжнародної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Науково-технічний розвиток: економіка, технології, управління”. – К.: Пошуково-видавниче агентство “Книга пам’яті України”, 2005. – С. 82–83.

18. Баранов А.Г. Анализ методик для оценки уровня инновационного развития // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “М.І. Туган-Барановський – видатний-економіст. Спадщина та новації”. – Том 1. – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005.– С.85–87.

19. Баранов О.Г. Загальна модель державного регулювання інноваційної діяльності: ознаки систематизації // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Сучасні проблеми управління”. – Київ: НТУУ “КПИ”, 2005. – С. 106–107.

20. Баранов А.Г. Интегральные показатели эффекта и эффективности государственного регулирования инновационной деятельности // Матеріали Міжнародної наукової конференції студентів та молодих вчених “Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання”. – Ч.5. – Донецьк: ДонНУ, 2005.– С.303–306.