Анотація до роботи:

Степанюк Н.Г. Ефективність вінборону при ерозивно-виразкових ушкодженнях гастродуоденальної зони (клініко- експериментальне дослідження).-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.28 – клінічна фармакологія. – Інститут фармакології та токсикології АМН України, Київ, 2002.

Дисертація присвячена розробці нового підходу до підвищення якості рубцювання виразок ГДЗ та послаблення ульцерогенності індометацину шляхом використання вінборону – нового вітчизняного спазмолітика з політропними фармакологічними властивостями.

В експериментах на щурах доведено, що під впливом вінборону рубцювання “ацетатних” виразок шлунка та ДПК, на відміну від ранітидину, завершується шляхом реституції СО без ознак запальної реакції в кінці лікування. При цьому вінборон викликає знеболюючий ефект. В умовах експериментальної індометацинової гастропатії у щурів вінборон послаблює прояви ульцерогенності НПЗП, співставляючись з ранітидином та омепразолом за величиною зазначеного ефекту.

Противиразкова дія вінборону чітко проявилась в клінічних умовах. Включення вінборону (40 мг тричі на добу)в комплексну (ранітидин+де-нол+амоксицилін+метронідазол) терапію амбулаторних хворих на ВХ (ПВ) ДПК сприяло посиленню ступеню лікувального ефекту, що проявлялось, в першу чергу, більш інтенсивним послабленням больового та диспепсичного синдромів. Разом з цим на фоні вінборону прискорювались зворотній розвиток запальної реакції, рубцювання виразок та підвищувалась якість загоювання виразкового дефекту: в кінці курсу лікування в СОШ та ДПК відповідно у 47 та 43% пацієнтів не виявлялись ознаки запальної реакції та на 42% збільшилась кількість хворих, у яких виразка зарубцювалась у вигляді “білого” рубця.

Включення вінборону (40 мг тричі на добу) в комплексну терапію хворих на РА вірогідно послаблювало як суб’єктивні (біль, печія, відрижка, гіркота, здуття живота, порушення стільця), так і об’єктивні (ступінь запальної реакції) ознаки індометацин-індукованої гастропатії.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, спрямованої на підвищення ефективності фармакотерапії та фармакопрофілактики ерозивно-виразкових ушкоджень слизової оболонки ГДЗ шляхом використання вінборону як лікарського засобу з політропними фармакологічними властивостями.

1.Вінборон в добових дозах 9 мг/кг внутрішньом’язово та 40 мг/кг перорально так само, як і ранітидин (10 мг/кг та 25 мг/кг відповідно) прискорює загоювання “ацетатних” виразок шлунка та дванадцятипалої кишки у щурів: на 20-ту добу експерименту площа виразок шлунка вірогідно зменшилась порівняно з нелікованими тваринами відповідно на 71,6 та 72,4%, а площа виразок дванадцятипалої кишки – відповідно на 78,6 та 79,8% в середньому. На фоні дії вінборону та при його комбінації з ранітидином репарація виразки завершується шляхом реституції, а під впливом ранітидину - субституції слизової оболонки.

2.Вінборон, на відміну від ранітидину, проявляє виразну знеболюючу дію у щурів з “ацетатними” виразками шлунка та дванадцятипалої кишки, вірогідно підви-щуючи поріг больової чутливості, відповідно, на 58% та 47%.

3.Лікувальна дія вінборону во умовах експериментальної виразки реалізується завдяки мембрано- та цитопротективній діям препарату, що проявляється на 20-ту добу експерименту нормалізацією в слизовій оболонці вмісту білка, ліпідів (в т.ч. фосфоліпідів), малонового діальдегіду, відновленого глутатіону та активності гамаглутамілтранспептидази.

4. В гострому періоді “ацетатної” виразки у щурів порівняно з інтактними тваринами має місце гальмування всмоктування вінборону із шлунково-кишкового тракту (в 2,9 рази зменшується максимальна концентрація препарату в крові) та прискорення його елімінації (на 42% зменшується середній час утримання препарату в крові).

5. Попереднє пероральне введення вінборону (20-80 мг/кг) щурам дозозалежно гальмує ульцерогенну дію індометацину (20 мг/кг). За величиною зазначеного ефекту вінборон в дозі 80 мг/кг (10% ЛД₅₀) співставляється з ранітидином (25 мг/кг) та омепразолом (50 мг/кг): показник інгібування ульцерогенності індометацину становить відповідно 70; 79 та 75%.

6. Включення вінборону (40 мг тричі на добу) в комплексну (ранітидин+ де-нол +амоксицилін+ метронідазол) терапію амбулаторних хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки посилює ступінь лікувального ефекту: на 3 добу від початку лікування вірогідно на 27% збільшилась кількість хворих, у яких повністю пройшов біль в епігастрії, на 36% - зникла печія, на 30% - зникла відрижка та на 33,4% - було відсутнє вздуття живота.

7. Вінборон (40 мг тричі на добу) в комплексній терапії амбулаторних хворих на виразкову хворобу дванадцятипалої кишки прискорює зворотній розвиток запальної реакції в слизовій оболонці гастродуоденальної зони та підвищує якість загоювання виразкового дефекту: в кінці курсу лікування в слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки відповідно у 47% та 43% пацієнтів не виявляються ознаки запальної реакції та на 42% (р<0,05) збільшується кількість хворих, у яких виразка зарубцювалась у вигляді “білого” рубця. У хворих контрольної групи в цей час у всіх випадках залишались ознаки запальної реакції в слизовій оболонці шлунка та дванадцятипалої кишки.

8. Застосування вінборону (40 мг тричі на добу за 60 хв до індометацину) в комплексній терапії хворих на ревматоїдний артрит вірогідно послаблює суб’єктивні (біль, печія, відрижка, гіркота, здуття живота, порушення стільця) та об’єктивні (ступінь запальної реакції) ознаки індометацин-індукованої гастропатії. На фоні дії вінборону в середньому через 4,7^±0,56 днів від початку лікування у 42,5% хворих повністю зникає біль в епігастрії при його посиленні в контрольній групі пацієнтів. В кінці курсу лікування вінбороном не виявляються ознаки запалення в СОШ та СОДПК відповідно у 37,5 та 59,5% пацієнтів (р<0,05) при їх посиленні у хворих контрольної групи.

9. Вінборон викликає затримку елімінації індометацину з плазми крові у хворих на ревматоїдний артрит, на що вказує вірогідне збільшення періоду його напіввиведення з 130,5 до 222,8 хв. та зростання на 49% середнього часу утримання індометацину в плазмі крові.

Практичні рекомендації:

1. Вінборон в дозі 40 мг тричі на добу доцільно включати до складу базисної терапії хворих на виразкову хворобу (пептичну виразку) дванадцятипалої кишки в фазі загострення для підвищення ступеню лікувального ефекту.

2. З метою послаблення ульцерогенної дії індометацину та посилення його терапевтичного ефекту у хворих на ревматоїдний артрит доцільно призначати вінборон в дозі 40 мг тричі на добу за 60 хв до нестероїдного антифлогістика.

Публікації автора:

1. Степанюк Н.Г. Дослідження лікувальних властивостей вінборону при експериментальній виразці шлунка // Гастроентерологія: Міжвідом. зб.-Дніпропетровськ, 2000.- Вип. 30.- С.122-127.

2. Степанюк Н.Г., Біктіміров В.В. Терапевтична ефективність вінборону порівняно з ранітидином при хронічній експериментальній виразці шлунка за даними морфологічного дослідження // Ліки.- 2000.-№ 6.-С. 76-80. (Внесок здобувача 90%)

3. Степанюк Н.Г. Порівняльний вплив деяких лікарських засобів на ульцерогенну дію індометацину в експерименті // Ліки.-2001.-№ 3-4.-С. 92-95.

4. Степанюк Н.Г., Станіславчук М.А., Шевчук С.В. Вплив вінборону на перебіг гастропатій, виклаканих індометацином у хворих на ревматоїдний артрит // Экспериментальная и клиническая медицина.-2001.-№4.-С.48-51. (Внесок здобувача 85%)

5. Степанюк Н.Г., Мелащенко С.Г Вплив вінборону на фармакодинаміку ранітидину у амбулаторних хворих з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки // Вісник Вінницького державного медичного університету.- 2002.-Т.6.-№ 1.-С. 219-220. (Внесок здобувача 95%)

6. Патент України № 46056 Спосіб визначення вінборону у сироватці крові. / Мусін Р.А., Пентюк О.О., Степанюк Г.І., Столярчук О.О., Степанюк Н.Г., Мудрицький В.Б., Юшкова В.В.,Почекутова А.О., Шевчук С.В., Король Т.М. // М.П.К. 7G01 N 33/48. –Бюл. № 5. - 11.02.2002 (Внесок здобувача 40%)

7. Степанюк Н.Г. Порівняльна оцінка вінборону, но-шпи та ранітидину на виникнення експериментальних індометацинових виразок шлунка // Мат. 2-ої Української наукової конференції з міжнародною участю “Актуальні проблеми клінічної фармакології”. – Вінниця: Нілан-ЛТД, 1998. – С.197-198.

8. Степанюк Н.Г., Чернобровий В.М., Шаламай А.С. Порівняльна оцінка ефективності вінборону та но-шпи в комплексній терапії виразкової хвороби (пептичної виразки) дванадцятипалої кишки за даними комп’ютерної внутрішлункової рН-метрії // Внутришньопорожнинна рН-метрія шлунково-кишкового тракту: Практичне керівництво. – Вінниця, 1999.– С. 54–59. (Внесок здобувача 80%)

9. Степанюк Н.Г., Чернобровий В.М., Біктіміров В.В. Порівняльний вплив вінборону та омепразолу на перебіг експериментальної виразки шлунка // Фармакологія 2001-крок у майбутнє: Тези доповідей 2-го Нац. з’їзду фармакологів Украйни.- Дніпропетровськ, 2001.-С.301. (Внесок здобувача 50%)