У дисертації викладено теоретико-методологічне узагальнення і запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає у дослідженні та розробці науково-методичних підходів і практичних рекомендацій з ефективного виробництва в підприємницьких структурах аграрної сфери. 1. Ефективність виробництва в підприємницьких структурах аграрної сфери передбачає такий раціональний спосіб господарської діяльності, який базується на основі комплексної збалансованості наявних ресурсів (землі, основного і оборотного капіталу, трудових ресурсів і підприємницьких здібностей) та інтенсивного використання якісних і кількісних чинників на всіх його стадіях, що в підсумку примножує кінцевий результат з одночасним зменшенням використовуваних ресурсів на їх досягнення. Резерви підвищення ефективності виробництва доцільно виділити у два напрямки: “зовнішнього” спрямування, пов’язаного з діяльність підприємницької структури на ринку, і “внутрішнього”, що зумовлює економію всієї сукупності ресурсів для виготовлення кінцевої продукції. Їх корисний ефект можливий лише на основі чітко визначеної системи вищого порядку - організаційно-правової форми виробничо-господарських і фінансових стосунків, котра інтегрує ці чинники як суміжно підпорядковані і водночас функціонуючих в певній мірі самостійно. 2. Дослідженням результативності виробництва різних укладів встановлено, що підприємницькі формування на приватній основі є більш ефективною формою ніж господарства колективної форми власності. Вони демонструють значно вищі темпи виробництва валової продукції, ніж інші форми власності. Особливого розвитку в період переходу до ринку набув індивідуальний сектор аграрної економіки, одним із масових проявів якого стали особисті підсобні господарства громадян (ОПГ). Стабільність та життєздатність останніх пов'язані з необхідністю виживання, виконання величезної соціально-економічної функції – відтворення людського капіталу. Однак ця форма господарювання не є ефективною, оскільки базується на важкій ручній праці. Найоптимальнішим варіантом є переростання ОПГ в фермерські господарства - більш досконалу і ефективну форму господарювання, при якій за рахунок: більших розмірів виникає можливість використання сучасних технічних засобів виробництва, підприємницького типу поведінки. 3. Встановлено, що невеликі фермерські господарства – це переважно напівнатуральні господарства, без чітко визначених рис притаманних підприємництву. Переважна більшість дрібних фермерів займається лише виробництвом продукції рослинництва, що повністю покриває затрати, дає прибуток протягом одного сільськогосподарського року, вимагає менших, ніж тваринництво затрат фізичної праці, а також інвестицій. Вони є гальмом в розвитку механізації і автоматизації сучасного інтенсивного відтворення, не відповідають критерію ефективності, не в змозі комплексно і на високому рівні розв’язати продовольчу безпеку держави. Домінування лише дрібних фермерських господарств не може стати ефективною формою підприємництва на селі. Запропоновано створювати на основі оренди земельних і майнових сертифікатів раціональні фермерські господарства, в аспекті рівня концентрації виробництва, а отже і ефективні з точки зору розвитку підприємницької концепції. Такі господарства, зумовлені якісно новим підходом до формування виробничих відносин, з широким використанням найманої праці, можна впевнено віднести до капіталістичного типу з притаманними йому підприємницькими функціями. При формуванні структури виробництва багатоукладної економіки та створенні раціональних фермерських господарств необхідно виходити з доцільності дальшого поглиблення і вдосконалення суспільного поділу праці на регіональному, господарському і галузевому рівнях. Високоефективне аграрне виробництво можливе лише за умови співвідношення великих, середніх, дрібних і вузькоспеціалізованих господарств, на основі їх тісної співпраці і взаємодії, що включає в себе кооперацію і відповідно, спеціалізацію. 4. Дослідженням ефективності виробництва в кооперативних формуванням виявлено існування трьох типів кооперативів вертикальної форми інтеграції: кооперативні підприємства, що не мають організаційних зв'язків з колишньою організаційною структурою сільського господарства, але можуть обслуговувати усіх бажаючих, які відповідають вимогам кооперативу – приватні товаровиробники (фізичні або юридичні особи з приватно – дольовою формою власності); реорганізоване колективне господарство в кооперативне об'єднання своїх первинних підрозділів – юридичних осіб, функції якого полягають в реалізації продукції, організації матеріально – технічного постачання, наданні інших послуг, в тому числі інформаційно – консалтингових; об'єднання кооперативів за територіальними або галузевими ознаками із статусом юридичної особи при якому первинні кооперативи, що увійшли до кооперативного об'єднання, зберігають статус юридичної особи та повну господарську самостійність і можуть добровільно вийти з об'єднання за рішенням загальних зборів своїх членів. 5. Для підвищення ефективності виробництва в підприємницьких структурах аграрної сфери необхідно застосовувати нові підходи у здійсненні інвестиційних процесів на основі використання контракту сільськогосподарських формувань з підприємствами І та ІІІ сфер АПК, що передбачає залучення бюджетних засобів на зворотній основі, забезпечення високого рівня окупності матеріально-грошових вкладень сільськогосподарською продукцією в умовах міжгалузевого госпрозрахунку. 6. Встановлено, що розміри фермерських господарств є важливим фактором ефективності ведення господарства і підприємницької діяльності в цілому, визначають рівень розвитку фермерства. Вони мають формуватися таким чином, щоб забезпечити раціональне використання системи машин, повну зайнятість трудових ресурсів сім’ї протягом року, вигоду від застосування сучасних технологій, найбільш повну віддачу вкладеного капіталу, одержання прибутку від підприємницької діяльності. Розраховано оптимальні параметри інтенсивного розвитку виробництва в аграрних підприємницьких структурах, при яких забезпечується раціональне поєднання галузей рослинництва і тваринництва, високоефективне використання ресурсного потенціалу, зниження собівартості продукції, збереження родючості ґрунту. 7. З метою підвищення ефективності аграрного виробництва і формування конкурентного середовища визначено механізм створення структур його техніко-технологічне обслуговування. Запропоновано, по-перше, сформувати на кооперативній основі нові неприбуткові агросервісні підприємства; по-друге, зберегти в умовах реформування колективних сільськогосподарських підприємств цілісність створеної в них за попередні десятиліття інженерно-технічної служби з її матеріально-технічною базою, що дозволяє повніше, якісно і своєчасно виконувати механізовані роботи, ремонт та технічне обслуговування, забезпечення запасними частинами, паливно-мастильними матеріалами, тощо. 8. Запропоновано схему агропромислової інтеграції господарських формувань, при якій забезпечується збалансованість між сільським господарством і взаємопов’язаними галузями АПК, поєднання фінансово-економічної і організаційно-технологічної діяльності в сфері виробництва, зберігання, переробки і реалізації готової продукції; зменшенню її втрат і збереженню якості, поглибленню спеціалізації господарств, уникнення ризику і невизначеності в умовах конкурентної боротьби. Розроблено схему районної організаційної структури агропромислового концерну – об’єднання на базі відкритого акціонерного товариства самостійних та економічно зацікавлених підприємств регіону, які виконують свої функції на основі договорів з метою розширення можливостей розвитку, сприяють безперервному технологічному циклу — виробництва, переробки і реалізації продукції, забезпеченню кредитними ресурсами, а при необхідності і інвестуванню проектів на взаємовигідних умовах. 9. З метою забезпечення ефективного розвитку підприємницьких структур аграрної сфери в умовах агропромислової інтеграції запропоновано методику щодо обґрунтованого розподілу доходів між учасниками інтегрованого виробництва на прикладі бурякоцукрового підкомплексу АПК пропорційно до нормативних витрат кожного з її учасників, за наступним алгоритмом: визначення сукупних нормативних витрат з розрахунку на одиницю продукції; розрахунок питомої ваги кожної з сфер у сумарних нормативних витратах; множення загальної суми додаткового прибутку (понад нормативну рентабельність), що підлягає розподілу, на частки кожної сфери. При цьому учасники інтеграційного процесу стають зацікавленими в підвищенні якості продукції та економії витрат. Переробні підприємства втрачають інтерес занижувати якість сировини при її прийманні, оскільки це не принесе їм економічного зиску. Аграрні підприємства, які скорочують витрати виробництва порівняно з нормативними отримують більшу економічну вигоду. |
