У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке виявляється в розробці теоретичних і методичних положень щодо підвищення ефективності діяльності текстильного виробництва на основі ресурсного забезпечення. Розроблені автором напрямки та шляхи удосконалення механізму підвищення економічної ефективності текстильного виробництва на основі застосування заходів по зниженню витрат виробництва за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій та зміни сировинної бази дають змогу і дозволяють очікувати підвищення ефективності текстильного виробництва без великих капітальних вкладень. Основні наукові і прикладні результати автора, рекомендації наукового і практичного їх використання полягають у наступному: 1. Аналіз сучасних концепцій управління виробництвом висвітлив необхідність врахування факторів зовнішнього середовища, які характеризуються нестабільністю, та внутрішніх ресурсних факторів, що є найважливішими факторами розвитку виробництва. На підставі аналізу обґрунтовано, що система управління повинна мати у своєму розпорядженні досить надійні способи регулювання і управлінського впливу на ефективне утворення і використання ресурсів шляхом впровадження системи стратегічного управління. 2. Проведений аналіз ресурсного забезпечення текстильного виробництва підкреслив найбільшу значимість виробничих, тобто матеріальних і технологічних, та фінансових ресурсів, які володіють властивістю універсальності з погляду взаємозамінності, що відповідає вимогам розмаїтості призначення і застосування. Проведений аналіз діяльності текстильних підприємств України показав кризовий стан галузі, що характеризується зайвими необоротними засобами великої зношеності. Доведено, що економічним важелем для підвищення ефективності роботи підприємств є зниження собівартості, резерви якої визначаються рівнем технології. Отримані результати зіставлення даних фінансового аналізу господарської діяльності підприємств текстильної галузі, параметричного показника економічної ефективності виробничо-фінансової діяльності, а також рівня нестабільності оточуючого середовища дали змогу автору запропонувати методику параметричного аналізу діяльності промислових підприємств з використанням трьох факторної моделі розрахунку виробничого ризику. 3. Автором визначені шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму підвищення ефективності текстильного виробництва, які передбачають розробку першочергових заходів зі зниження собівартості виробництва продукції за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій і зміни сировинної бази 4. Автором удосконалено методику обґрунтування доцільності впровадження в текстильне виробництво ресурсозберігаючих технологій, що не потребують капітальних витрат та механізм визначення напрямів реорганізації сировинної бази текстильної промисловості. Обстеження існуючих технологій текстильної промисловості, з позицій сировинних, матеріальних, енергетичних і екологічних проблем, дозволяє визначити реальні можливості підприємств текстильної промисловості. Зокрема, доведено економічну доцільність впровадження пігментних технологій та технологій „холодного біління”, які не вимагають капітальних витрат на реконструкцію виробничих будівель та устаткування. Результати порівняльного аналізу структури сировинної бази текстильної промисловості різних країн підтверджують доцільність реорганізації сировинної бази текстильної промисловості, залежно від асортименту, шляхом варіювання тільки складу волокнистої сировини. 5. Для вирішення задач по реорганізації технологій дисертантом запропоновано використання морфологічної моделі як інструменту аналізу застосування нових технологій і оцінки їх інвестиційної привабливості. Розглядаючи інвестиційну привабливість текстильного виробництва, дисертантом доведено, що вкладення коштів в нові технології дозволить підняти зрештою текстильну продукцію на достойний рівень і зробити її високорентабельною і конкурентоспроможною. 6. На підставі досліджень автора встановлено, що найбільш прийнятний варіант розвитку текстильних підприємств це процес реструктуризації на основі зваженої інвестиційної, дивідендної, амортизаційної політики. На підставі розширеного аналізу ресурсного потенціалу текстильної галузі України та світового досвіду розвитку текстильної промисловості дисертант доводить, що в перспективі накопичений виробничий, трудовий та технічний потенціал даної галузі в змозі ефективно розвиватися за умови концентрації капіталів шляхом злиття та поєднання. Враховуючи, що реструктуризація може вимагати багато коштів, нових інвестицій для модернізації технології випуску нових видів продукції, в роботі запропоновані дії з використанням тільки внутрішніх резервів підприємства, а саме: зниження собівартості через усунення надмірних витрат, визначення оптимального асортименту, впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, впровадження методів управління стратегічними змінами відповідно до умов ділового середовища. |
