Анотація до роботи:

Завальнюк І.В. Екологічний аудит територій (на прикладі рівнинного Криму). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук за спеціальністю 11.00.11 – конструктивна географія та раціональне використання природних ресурсів. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Розглянуто екологічний аудит територій як новий науково-практичний вид діяльності і складова нового напрямку конструктивної географії – геоекспертології. Дано його теоретико-методологічне обгрунтування. Запропоновано методичні прийоми організації та здійснення екологічного аудиту територій регіонального рівня. Розроблено схему методики компонентної та комплексної геоекологічної оцінки території з урахуванням здатності ландшафту до самоочищення. Екологічний аудит територій реалізовано на прикладі рівнинного Криму. Виділено райони різного рівня геоекологічної напруженості, проаналізовано територіальну організацію та вироблено рекомендації щодо сталого розвитку регіону.

Дисертація є науково-дослідною роботою, у якій представлене нове вирішення науково-практичного завдання екологічного аудитування територій (геоекологічні аспекти) і апробація його на прикладі рівнинного Криму. ЕАТ розглядається як складова частина геоекспертології – нового напрямку конструктивної географії. Висновки дисертаційного дослідження згруповані за трьома основними напрямками: теоретичні основи екологічного аудиту територій, теоретико-методичні положення географії (геоекології) і регіональні аспекти геоекології рівнинного Криму.

Теоретичні основи екологічного аудиту територій у його геоекологічних аспектах

1. Доцільність і важливість впровадження екологічного аудиту територій зумовлена екологічною реформою, що здійснюється в Україні, і обговоренням проекту Закону України „Про екологічний аудит” (2002); відсутністю загальноприйнятої методики екологічного аудиту; необхідністю розширення об’єктів аудиторської діяльності, включаючи території не тільки локального, але і регіонального рівня; у зв’язку з рішенням проблеми сталого розвитку регіону.

2. Під екологічним аудитом територій розуміємо науково-практичний вид діяльності, заснований на аналізі коадаптивності господарської і природної підсистем через комплексну геоекологічну оцінку з елементами аналізу територіальної організації об’єкта аудитування, спрямований на розробку заходів щодо сталого розвитку регіону. Коадаптивність – ступінь просторової і функціональної сумісності, по-перше, господарської і природної підсистем у межах об’єкта ЕАТ, по-друге, об’єкта і його середовища, по-третє, створення територіальної організації з середовище- і ресурсовідновлювальними властивостями, достатніми для компенсації всіх деструктивних процесів. ЕАТ розглядається як різновид екологічного аудиту.

3. На теоретичному рівні ЕАТ базується на системно-синергетичному, ландшафтному і геоекологічному підходах.

4. Процедура екологічного аудиту територій включає три основні етапи – передаудиторский, власне ЕАТ (аналітичний етап) і постаудиторский.

5. Схема методики здійснення ЕАТ базується на загальних методичних питаннях ГЕЕ та ЕА і зводиться до встановлення організації об’єкта ЕАТ, коадаптації природної і господарської підсистем у межах об’єкта ЕАТ і коадаптації об’єкта ЕАТ із середовищем, геоекологічної оцінки

території, територіальної організації об’єкта ЕАТ, аудиторського висновку.

6. Ведучим методом роботи аудиторів виступає експертний. Сутність його в дослідженні і вирішенні проблемних ситуацій професіоналами, які володіють спеціальними знаннями, шляхом вибору найбільш аргументованих рішень. Організацію роботи аудиторської комісії доцільно вести за принципом колективної думкодіяльності.

7. Аудиторський висновок приймається всією командою аудиторів із залученням зацікавлених осіб (у т.ч. замовника), має рекомендаційний характер, у подальшому використовується за розсудом замовника (за винятком результатів обов’язкового зовнішнього аудиту). Структура форми звіту аудиторського висновку така: загальні відомості про об’єкт; обґрунтування, мета, задачі, програма й обсяг виконаних робіт; відомості про виконавців ЕАТ; перелік основних законодавчих і нормативних документів; напрямки господарського розвитку об’єкта ЕАТ; аудиторський аналіз природокористування; геоекологічна оцінка території; аналіз основних деструктивних процесів та їх причин; територіальна організація; заходи щодо сталого розвитку об’єкта ЕАТ.

8. Розроблена схема методики вироблення рекомендаційних заходів щодо сталого розвитку регіону включає: а) визначення ведучого фактора, що обтяжує геоекологічний стан; б) з’ясування причин існування ведучого фактора; в) аналіз територіальної організації.

9. Пропонується доповнити проект Закону України „Про екологічний аудит” (2002), зокрема ст.7, розширивши об’єкти екологічного аудитування за рахунок територій регіонального рівня організації, та ст.19, відкоригувавши форму звіту аудиторського висновку у відповідності до специфіки ЕАТ.

Теоретико-методичні положення географії (геоекології)

1. Вперше розроблена система врахування здатності ландшафту до самоочищення через коефіцієнт ландшафтно-екологічного потенціалу, тобто показник, що відбиває ступінь вразливості ландшафту відносно певних типів антропогенного впливу.

2. Вперше розроблена схема методики геоекологічної оцінки території з урахуванням здатності ландшафту до самоочищення. Основні етапи зводяться до складання ландшафтної карти; врахування здатності ландшафтів до самоочищення через К_леп на рівні зон, поясів (ярусів) та місцевостей; покомпонентної оцінки ГЕС ґрунтів, повітря, води на основі фактичного антропогенного навантаження з врахуванням К_леп безпосередньо по кожному типу впливу; комплексній оцінці ГЕС ландшафтів; геоекологічному районуванню і визначенню рівня геоекологічної напруженості районів.

3. Деталізовано класифікацію елементів екологічної інфраструктури з виділенням типів залежно від спрямованості і характеру ЕІ, класів – відповідно до виконуваної ведучої функції, видів – за функціональною однорідністю елементів ЕІ.

Регіональні аспекти геоекології рівнинного Криму

1. Вперше дана компонентна і комплексна оцінка геоекологічного стану ландшафтів рівнинного Криму з урахуванням ландшафтно-екологічного потенціалу, яка показала:

• території зі слабким ступенем антропогенного навантаження, що характеризуються інте-гральним показником трансформації ґрунтів менше 24,11 балів, займають 1512 км² чи 10,4% від загальної площі регіону; з помірним (24,11 - 27,10 балів) – 2808 км² (19,2%); із середнім (27,11 - 30,10 балів) – 2224 км² (15,2%); підвищеним (30,11 - 33,10 балів) – 5016 км² (34,4%) і сильним (більше 33,10 балів) – 3032 км² (20,8%). Найбільш сильній зміні піддалися ґрунти в районах великих промислових вузлів та інтенсивного сільськогосподарського освоєння. Це в першу чергу Західне Присивашшя, долина р.Салгір. Ареали підвищеного ступеня антропогенного навантаження домінують у Тарханкутсько-Центрально-Кримському районі, центральному Присивашші;

• потенційне забруднення ландшафтів рівнинного Криму через повітряне середовище характеризується наступним: території зі слабким ступенем забруднення ландшафтів через атмосферне повітря із показниками трансформації 1,10 - 1,39 бала, займають 6374 км² або 33,3% від загальної площі регіону; з помірним (2,20 - 2,90 бали) – 4345 км² (22,7%); із середнім (3,30 - 4,16 бали) – 4421 км² (23,1%); з підвищеним (4,40 - 5,50 бали) – 2029 км² (10,6%) і сильним (більше 5,50 балів) – 1971 км² або 10,3%. Джерела забруднення розподіляються нерівномірно і концентруються в промислових районах, уздовж транспортних магістралей. Найбільш активний вплив мають підприємства Мінхімпрому, розташовані в Красноперекопському і Сакському районах: виробниче об’єднання „Титан”, Сиваський аніліно-фарбовий, Перекопський бромний, Кримський содовий і Сакський хімічний заводи;

• оцінка підтопленості ландшафтів свідчить про те, що 42,1% з них (6136 км²) у даний час постійно підтоплені. Території локального підтоплення займають 504 км² або 3,4%. Епізодично підтоплюється 3,5% площі рівнинного Криму, що складає 512 км². Причому підйом рівня ґрун-тових вод прогресує на території в 4816 км² (33%). Відносно сприятлива гідрологічна обста-новка складається лише на 18% (2624 км²) площі регіону. Така ситуація є в першу чергу наслід-ком розвитку „великого зрошення” за рахунок вод Північно-Кримського каналу і значною мірою ускладнюється внаслідок інтенсивної експлуатації гідрологічної складової ландшафту;

у результаті комплексної геоекологічної оцінки встановлено, що території з умовно задовільним геоекологічним станом займають лише 16,3% від загальної площі регіону або 2376 км², відповідно з напруженим - 25,7% (3736 км²), гострим - 21,3% (3104 км²), критичним - 11,6% (1696 км²) і передкризовим - 25,1% (3680 км²).

2. Вперше проведено геоекологічне районування з урахуванням здатності ландшафтів до самоочищення. Встановлено, що за поєднанням і співвідношенням територій з різними типами геоекологічного стану в межах рівнинного Криму виділяються п’ять геоекологічних районів, що характеризуються певною геоекологічною напруженістю: Північно-Присиваський (9,6 бали), Середньосалгірський (7,3 бали), Нижньосалгірський (6,9 балів), Тарханкутсько-Центрально-Кримський (3,4 бали) і Південно-Присивасько-Індольський (3,2 бали).

3. З’ясовано, що сучасна ЕІ рівнинного Криму не є цілісною системою. Вона представлена окремими розрізненими елементами, вузьковідомча, неузгоджена, роздроблена територіально. Її недостатність підтверджується незадовільним геоекологічним станом регіону.

4. Розроблено принципи і підходи організації цілісної системи ЕІ рівнинного Криму: взаємо-зв’язок, здатність взаємозаміщення, взаємодоповнення структурних складових; сумісність із природною основою; відповідність типу ПГТС і тенденціям його розвитку.

5. Вперше проведено авторський ЕАТ рівнинного Криму, що включає рекомендації зі сталого розвитку регіону.

Публікації автора:

Статті

1. Завальнюк И.В. Геоэкологический аудит как средство стабилизации геоэкологического состояния (на примере Северного Присивашья) // Ученые записки Таврического национального университета. –2000. – №13(52). – С. 148-152.

2. Завальнюк И.В. Методические аспекты осуществления экологического аудита территорий // Культура народов Причерноморья. – 2003. – №39. – С. 179-182.

3. Завальнюк И.В. Методика оценки геоэкологического состояния ландшафтов (на примере равнинного Крыма) // Культура народов Причерноморья. – 1999. – №6. – С. 339-340.

4. Завальнюк І.В. Оцінка екологічного потенціалу природних ландшафтів (на прикладі Рівнинного Криму) // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. – Київ, 1999. – С. 311-314.

5. Завальнюк І.В. Екологічна інфраструктура як умова сталого розвитку регіону // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. – Київ, 1999. – С. 262-265.

6. Завальнюк И.В. Із дослідження геоекологічного стану території рівнинного Криму // Матеріали VIII з’їзду Українського географічного товариства „Україна та глобальні процеси: географічний вимір”. – Київ-Луцьк, 2000. – Т.3. – С. 95-96.

7. Завальнюк І.В. Екологічна інфраструктура: зміст, склад // Метода: Зб. наук. праць. Випуск „Константи”. – Київ: Фітоцентр, 1998. – С.15-20.

8. Завальнюк И.В. Методика оценки геоэкологического состояния почв Равнинного Крыма // Зб. наук. праць Міжнар. наук. конференції „Генеза, географія та екологія грунтів”. – Львів, 1999. – С.153-154.

9. Завальнюк И.В. Экологическая инфраструктура как каркас устойчивого развития региона (на примере равнинного Крыма) // Метода: Зб. наук. праць. Випуск „Фальцфейнівські читання” / За ред. М.Ф.Бойко. – Херсон: Айлант, 1999. – С.71-72.

10. Завальнюк И.В. Экологическая инфраструктура как необходимая составляющая рационального природопользования (на примере равнинного Крыма) // Материалы Междунар. науч. конференции „География на рубеже веков: проблемы рационального развития”. – Курск, 1999. – С.14-15.

11. Завальнюк И.В. Лесные защитные полосы как элемент экологической инфраструктуры агроландшафтов Равнинного Крыма // Движение к ноосфере: теоретические и региональные проблемы: Сб. науч. статей к 130-летию со дня рождения В.И. Вернадского. – Симферополь, 1993. – С.77-81.

12. Завальнюк И.В. О методике экологической оценки естественных ландшафтов Равнинного Крыма // Метода: Зб. наук. праць. Випуск „Фальцфейнівські читання” / За ред. М.Ф.Бойко. – Херсон: Айлант, 1999. – С.72-77.

13. Завальнюк І.В. Особливості проведення польової практики з ландшафтознавства // Мате-

ріали Всеукр. науково-практ. конференції „Ефективність організації природничих практик в системі вищої освіти”. – Херсон: Персей, 2002. – С.46-48.

14. Завальнюк И.В. Геоэкологический аудит как новая форма экспертной деятельности // Ма-териалы Междунар. науч. конференции „Фальфейновские чтения”. – Херсон, 2003. – С.111-113.

Тези доповідей

15. Деякі підходи у дослідженнях територіальної організації людської діяльності приморських прикордонних регіонів (ППР) / В.П. Благов, Є.І. Благова, О.П. Грець, І.В. Заваль-нюк // Тези доповідей VІІ з'їзду Українського географічного товариства. – Київ, 1995. – С. 314. (особистий внесок автора: розробка двох підходів у дослідженні територіальної організації приморських прикордонних регіонів із сформульованих шести: впровадження геоекологічної експертизи та обґрунтування необхідності довгострокового екологічного моніторингу).

16. Завальнюк И.В. Экологический аудит территорий как средство устойчивого развития региона // Материалы Междунар. науч. конференции „Геополитические и географические проблемы Крыма в многовекторном измерении Украины”. – Симферополь, 2004. – С. 74-76.

Навчально-методичні посібники

17. Завальнюк І.В. Ландшафтознавство та ландшафтна екологія: Навчально-методичні рекомендації для студентів інституту природознавства спеціальності 7.070801. Екологія та охорона навколишнього середовища. 7.010103. ПМСО. Географія (для денної, заочної та екстернатної форм навчання). – Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. – 28 с.