Анотація до роботи:

Петруня В.Ю. Екологічний менеджмент в системі ринкової конкурентоспроможності підприємства. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.06 – економіка природокористування та охорони навколишнього середовища. – Національний гірничий університет, Дніпропетровськ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню впливу системи екологічних факторів на ринкову конкурентоспроможність підприємств, а також шляхів їх врахування для вдосконалення управління підприємствами.

Запропонована методика визначення загальної ринкової конкурентоспроможності підприємства на основі таких груп показників, як конкурентоспроможність товару, ринкове становище та виробнича-фінансова ефективність підприємства. Проаналізовано складові процесу екологізації поведінки споживача, тенденції, конкурентні шанси та обмеження екологізації підприємницької діяльності. Розглянуто інструменти державного екологічного регулювання, запропоновані рекомендації щодо його вдосконалення.

Обґрунтовано виділення традиційної та інтегрованої моделі екологічного менеджменту на підприємствах, визначені їх особливості, причини та напрямки еволюції. Запропоновано в організаційно-економічному механізмі екологічного менеджменту на підприємствах формувати та використовувати організаційно-лінійну, організаційно-інтегровану та економічні підсистеми. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення управління процесами врахування екологічної складової при формуванні маркетингових стратегій підприємств.

У дисертації поставлено та вирішено актуальну наукову задачу вдосконалення наукових підходів до визначення впливу екологічних факторів на ринкову конкурентоспроможність підприємств та обґрунтування шляхів удосконалення систем екологічного менеджменту на підприємствах. Основні результати проведеного дисертаційного дослідження полягають у такому:

1. Конкурентоспроможність як конкурентна стійкість підприємства є динамічним показником, її забезпечення має тактичні та стратегічні параметри та важелі. Вона може виявлятися на рівні: абсолютного лідерства; наявності відносних переваг; ринкового самозбереження. Видимі, ідентифіковані споживачем переваги виявляються насамперед на рівні лідерських позицій. Основними класифікаційними ознаками для систематизації конкурентних переваг можуть бути: фінансово-ринкові; ринково-регулятивні; товарно-ринкові та комунікаційно-ринкові. Екологічні компоненти входять до цих груп. 2. Загальний показник ринкової конкурентоспроможності підприємства пропонується розраховувати на основі трьох груп показників: конкурентоспроможності товару, ринкового положення та виробничо-фінансової ефективності підприємства. Його розрахунок передбачає: надання значення ваги кожній складовій; використання складових, які мають як об’єктивне кількісне визначення, так і суб’єктивне оцінювання; використання експертних оцінок для визначення ваги складових, оцінки окремих із них; експертне виявлення еталонних значень складових та шкал порівнянь.

3. Позиція споживача є ключовим фактором ринкової конкурентоспроможності підприємства. Послідовність дії факторів екологізації поведінки є такою: потреби в екологічній безпеці; інтерес до екологічних питань; екологічні товарні пріоритети; сприйняття вартості екологічної продукції; конкретизація ступеня екологізації у попиті; еластичність попиту за «екологічною» ціною (залежить насамперед від доходів споживача та поточної ваги вартості товару в його доходах). Деекологізованому попиту повинні перешкоджати державні економічні бар’єри.

4. Підприємства поділені на групи: екологічно індиферентні; орієнтовані на «екологічність виробництва»; орієнтовані на «екологічність продукту»; системно екологічно орієнтовані. Екологічні стратегії позиціювання можуть будуватися на таких підходах: «м’яка екологічна диференціація»; «локальне екологічне лідерство»; «системне екологічне лідерство»; ресурсно-екологічно відповідальна компанія. Базовими маркетинговими товарно-екологічними стратегіями слід вважати адаптивну та експансіоністську.

5. Виділено два види ресурсно-екологічних обмежень: об’єктивні та суб’єктивні (регуляторні). Вони впливають на конкурентоспроможність через собівартість, ціну, інвестиційні витрати тощо. Проблема об’єктивних обмежень – проблеми глобальних та локальних ресурсних обмежень. Державне екологічне регулювання обумовлено: поточними та стратегічними алокаційними «провалами» ринку, вичерпанням асиміляційного потенціалу території, розвитком глобальних процесів.

6. Збори за забруднення впливають на конкурентоспроможність через вартість продукції залежно від їх розмірів. Наслідками ліберального впливу зборів на підприємства є наявність у останніх більшого інтересу до сплати платежів, ніж до еколого-технологічного оновлення виробництва. При розрахунку збору за викиди пропонується коригувальним показником зробити рівень забруднення території. В такому випадку рівень плати за забруднення буде відповідати тяжкості наслідків забруднення, створюється мотивація зменшення загального рівня забруднення території та передумови для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств певної території.

7. Екологічний менеджмент є управлінською підсистемою. Зовнішнє середовище впливає на його масштаби, значимість, управлінську інтегрованість та роль у забезпеченні конкурентоспроможності. Доцільно виділяти моделі традиційного та інтегрованого екологічного менеджменту. Відмінності між ними визначаються за ознаками: спонукальні мотиви створення; об’єкт управлінського екологічного контролю; роль споживача; роль громадськості; основні функціональні складові. Причинами руху підприємств до інтегрованої моделі є: екологізація поведінки споживача; підвищення екологічних вимог партнерів, інвесторів та держави; розвиток стратегічного мислення менеджерів та власників; актуалізація об’єктивних ресурсних обмежень.

8. У механізмі екологічного менеджменту підприємств виділено підсистеми та їх наповнення: організаційно-лінійну (організаційна структура екоуправління, екоінформація, екопланування, сертифікація, безпека і екоаудит); організаційно-інтегровану (стратегічний та операційний екомаркетинг, аналіз ефективності, екологічна освіта); економічну (амортизація еконфондів, ціноутворення, екоплатежі, екостимулювання). Найбільш гнучкою є організаційно-інтегрована підсистема, яка має бути «інноваційним» елементом, «двигуном» руху до забезпечення адекватного включення екологічних факторів у систему конкурентоспроможності.

9. В інтегрованій моделі створюються передумови для забезпечення ув’язки екологічного менеджменту з ринковими стратегічними цілями підприємства. При розробці маркетингової стратегії підприємства доцільно використовувати запропоновану в роботі методику стратегічного аналізу системи екологічних факторів.

Публікації автора:

Статті у наукових фахових виданнях

1. Петруня В.Ю. Проблемы налогообложения доходов иностранных компаний в Украине // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. пр. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – Вип.142. – С. 153-157.

2. Петруня В.Ю. Маркетингове середовище підприємства в контексті еколого-економічних відносин // Академічний огляд. – 2003. - №2. – С. 64-68.

3. Петруня В.Ю. Ринок як механізм еколого-економічного регулювання // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. пр. - Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. – Вип. 4. – С. 269-272.

4. Петруня В.Ю. Конкурентные преимущества предприятий в условиях рыночной трансформации экономики Украины // Академічний огляд. - 2004. - №2. – С. 73-77.

5. Петруня В.Ю. Екологічний фактор у поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Науково-практичний збірник. – 2005. – Вип. 5. – С. 102-109.

6. Петруня В.Ю. Екологічний менеджмент в системі стратегічного управління підприємством // Теоретичні та прикладні питання економіки: Збірник наукових праць. – Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2006. – Вип. 9. – С. 372-379.

7. Павленко І.І., Петруня В.Ю. Моделі екологічного менеджменту на підприємствах та їх вплив на конкурентоспроможність // Вісник Академії митної служби України. – 2007. - №3. – С. 22-29 (особисто автором визначено особливості моделей екологічного менеджменту на підприємствах).

Статті в інших виданнях та матеріали наукових конференцій

1. Петруня В.Ю. Предпринимательская система: особенности реакции на внешние факторы // Теория и практика экономики и предпринимательства: Материалы Всеукраинской науч.-практ. конф. (3-5 мая 2004 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2004. – С. 64.

2. Петруня В.Ю. Перспективи екологічного маркетингу // Маркетингові дослідження в Україні: Матеріали ІІІ міжнар. наук.-практ. конф. (25-28 травня 2004 р.). – Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2004. – С. 63-65.

3. Петруня В.Ю. Способы достижения конкурентных преимуществ предприятиями // Актуальные проблемы и перспективы развития экономики Украины (в контексте глобализации): Материалы Всеукраинской науч.-практ. конф. (29 сентября-1 октября 2004 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2004. – С. 100.

4. Петруня В.Ю. Влияние факторов микро- и макросреды на эффективность деятельности предприятий // М.І. Туган-Барановський – видатний вчений-економіст. Спадщина та новації: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (20-21 січня 2005 р.). – Донецьк: Дон ДУЕТ, 2005. – С. 96-99.

5. Петруня В.Ю. Конкурентні стратегії підприємств в умовах глобалізації // Теория и практика экономики и предпринимательства: Материалы ІІ междунар. науч.-практ. конф. (10-12 мая 2005 г.). – Симферополь: Таврический нац. ун-т им. В.И.Вернадского, 2005. – С. 85-86.

6. Петруня В.Ю. Інтегрована стратегія конкурентоспроможності та передумови її виникнення в епоху глобалізації // Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. (18-19 травня 2005 р.). Т.1. – Полтава: Скайтек, 2005. – С. 197-201.

7. Петруня В.Ю. Екологічний фактор в поведінці споживача як передумова екологізації конкурентної стратегії підприємства // Управління стратегічними змінами на підприємстві: концептуальні засади, методологія та практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (27-28 жовтня 2005 р.). – Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2005. – с.141-143.

8. Петруня В.Ю. Стратегія конкурентоспроможності підприємства за умов ресурсно-екологічних обмежень // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні наукові дослідження – 2006». Том 29. Економічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – с. 32-35.

9. Петруня Ю.Є., Петруня В.Ю. Маркетингові екологічні стратегії підприємств // Збірник тез доповідей Першої міжнародної науково-практичної конференції «Маркетинг інновацій і інновації в маркетингу». 21-22 вересня, 2007 року. – Суми, 2007. - С. 120-122 (особисто автором проаналізовано складові маркетингової екологічної стратегії підприємства).