1. Вперше подане теоретичне узагальнення наукових підходів до встановлення напрямів цільового використання земель та їх еколого-економічне обґрунтування. Доведено, що здатність землі у більшій чи меншій мірі задовольняти різним потребам суспільства у ділянках для вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби, спорудження забудови, рекреації, створення інфраструктури і т.ін. є головним фактором, що, визначає історично-обумовлений диференційований підхід до встановлення цільового використання земель. 2. Констатується, що в сучасних умовах характер використання земель стає причиною низки зворотних та незворотних перетворень природних компонентів довкілля, в тому числі несприятливих: втрати біологічного різноманіття, зменшення площ природних місць існування флори і фауни, деградації ґрунтового покриву, порушення гідрологічного режиму територій тощо. Показано, що існуючий рівень сільськогосподарської освоєності території Україні, який у середньому складає близько 70 %, є суттєво перевищеним щодо екологічно припустимого та економічно доцільного внаслідок залучення значних площ непридатних земель, а це обумовлює значну актуальність раціоналізації землекористування. 3. Вперше запропоновано визначення поняття “оптимальність землекористування”, що розуміється як гармонійне поєднання екологічного, економічного та соціального напрямів оптимізації. Екологічна складова оптимізації землекористування розглядається як усвідомлена необхідність збереження і розумного використання землі як основного природного ресурсу та базисного компоненту довкілля. Економічна оптимальність землекористування визначається системою інтересів сільськогосподарських товаровиробників, що експлуатують земельні ресурси як засіб виробництва, а мотив діяльності яких стійко спрямований на отримання доходу. Соціальна оптимальність землекористування інтерпретована дисертантом через адекватність характеру використання земель стану суспільної свідомості і системі громадських потреб. 4. Виділено та критично проаналізовано три підходи до встановлення цільового використання земель: експертний, класифікаційний та еколого-економічне моделювання. Недоліком експертного методу визнається суб’єктивний характер експертних оцінок. Попри безсумнівну корисність та практичну цінність класифікаційних підходів до використання земель, їх недосконалістю дисертант вважає обмеженість можливого спектру рішень, що спричиняється відсутністю інструментів для комбінаторного пошуку різних варіантів структури землекористування. Найбільш перспективним визнано підхід, що включає застосування технологій еколого-економічного моделювання та відповідного математичного інструментарію, який дозволяє аналітично визначити найбільш ефективне використання земель для певної території з урахуванням економічних, екологічних та інших умов і обмежень. 5. Обґрунтовано, що однією зі складових раціонального землекористування як у економічному, так і екологічному відношеннях є пріоритетність аграрного напряму використання особливо цінних продуктивних земель з найбільш родючими ґрунтами. Практично деталізовано поняття "особливо цінні ґрунти" як щодо загальнодержавного, так і регіонального рівнів. 6. Вперше запропонована загальна схема еколого-економічної оптимізації структури землекористування, що складається з трьох етапів: еколого-економічне вивчення сучасного стану землекористування, екологічна оптимізація структури землекористування та економічна оптимізація структури сільськогосподарського землекористування. 7. Екологічно та економічно обґрунтовано, що головним інструментом екологічної оптимізації структури земельних угідь, на сучасному етапі, є консервація земель із деградованими та малородючими ґрунтами, яка передбачає реабілітацію і трансформацію деградованих і малопродуктивних орних земель, а також трансформацію деградованих лукопасовищних угідь на засадах екологічно-доцільного використання. 8. Доведено, що задача економічної оптимізації землекористування може бути ефективно вирішена через математичне програмування, коли критерій економічної оптимальності розглядається як цільова функція, що має досягнути екстремального значення, а дані про розподіл виділених груп ґрунтів за земельними угіддями – як її аргументи. Встановлено, що в модель слід вводити господарські, соціальні та еколого-нормуючі обмеження щодо основних показників майбутньої структури земельних угідь та її економічних характеристик. Визначено, що економічна оптимізація структури земельних угідь має спиратися на систему показників які характеризують продуктивні властивості землі (родючість). Критерії економічної оптимальності землекористування дисертантом класифіковано на три групи: за валовим економічним ефектом, за економічною ефективністю та нормуючі. 9. Обґрунтовано, що зміни в землекористуванні, внаслідок проведення екологічної та економічної оптимізації, є необхідною умовою його еколого-економічного удосконалення та забезпечення сприятливого територіального середовища для збереження природних сластивостей довкілля і ведення високопродуктивного сільськогосподарського виробництва з дотриманням екологічних вимог. 10. Виконано ґрунтовний аналіз сучасного стану земельного фонду Полтавської області, на основі чого констатується, що сільськогосподарська освоєність регіону становить 76,0 %, а розораність – 61,3 %. Розроблено деталізований регіональний перелік особливо цінних продуктивних груп ґрунтів, загальна площа яких складає понад 1,1 млн. га (39,2 % від площі регіону). 11. На основі аналізу якісного стану ґрунтового покриву області виділено близько 153,8 тис. га орних земель та 84,7 тис. га кормових угідь, що відповідають критеріям деградованості та низької продуктивності, а також встановлено екологічно-доцільні напрями їх консервації і трансформації. Обґрунтовано, що економічні збитки внаслідок використання деградованих та малопродуктивних земель сягають 17,1 млн. грн. або 72,0 грн./га щорічно. Виконана розробка математичних моделей економічної оптимізації структури сільгоспугідь по кожному природно-сільськогосподарському району Полтавської області. 12. Дисертантом визначено такі напрями еколого-економічного удосконалення структури земельних угідь області: зменшення площі ріллі на 177,6 тис. га (-10,1 %), пасовищ – на 8,0 тис. га (-4,2 %). Обґрунтована доцільність збільшення площ багаторічних насаджень та сіножатей на, відповідно, 7,1 тис. га (23,7 %) та 44,4 тис. га (27,9 %). Встановлено, що збільшення площі лісових земель має становити 40,2 тис. га (14,7 %), а площі деградованих земель, які переводяться під реабілітацію та регенерацію, мають, відповідно, становити 74,0 та 19,8 тис. га. Внаслідок реалізації запропонованих заходів щодо еколого-економічного удосконалення структури земельних угідь області, сільськогосподарська освоєність по області має зменшитись з 76,0 до 71,4 % (на 4,7 %), розораність – з 61,3 до 55,2 % (на 6,2 %). Частка природних кормових угідь має зрости з 12,1 до 13,4 %. 13. Економічним наслідок еколого-економічної оптимізації вбачається певне зменшення валового доходу сільськогосподарських підприємств (на 6,9 %) при переважаючому зменшенні валових затрат – на 9,8 %. Збільшення чистого доходу підприємств оцінюється у 20,6 млн. грн. або на 27,5 % (з 75,1 до 95,7 млн. грн.). Рентабельність сільськогосподарського виробництва внаслідок запропонованих заходів має зрости з 8,3 до 11,7 % навіть при незмінному рівні агротехніки. |
