1. Найбільш ємною характеристикою людського фактора виробництва на сучасному етапі розвитку економіки є економічна категорія трудового потенціалу, яка у загальному вигляді виражає потенційні запаси живої праці аграрної сфери. Носіями трудового потенціалу є люди з певними фізичними та духовними здібностями, що мають відповідну загальноосвітню та професійну підготовку, навички, знання, здібність до трудової діяльності. Відтворення трудового потенціалу визначається комплексом економічних, соціальних, демографічних та інших чинників. Метою названого відтворення в аграрній сфері є формування адекватних вимогам конкурентноспроможного сільськогосподарського виробництва, що ведеться на сучасній техніко-технологічній основі, якісних характеристик зайнятих у цій сфері осіб; 2. Відтворення трудового потенціалу здійснюється у певному соціально-економічному середовищі, складовими якого, поряд з іншими, є суб’єкти ринкових відносин: держава, підприємства, громадські і некомерційні організації та домогосподарства. Їх витрати на оплату праці, формування соціальних фондів, задоволення різноманітних потреб населення є основою ресурсного забезпечення відтворення трудового потенціалу. Основну, і у той же час специфічну роль у цьому відтворенні відіграють домогосподарства: виконуючи при цьому свої власні функції, вони проводять ресурсні потоки, що формуються іншими суб’єктами економіки. 3. На усіх стадіях відтворення трудового потенціалу його визначальною економічною основою є доходи та витрати домогосподарства. Сучасні обсяги та структура доходів сільських домогосподарств свідчать про надзвичайно обмежені можливості селян щодо задоволення власних споживчих потреб. У 2003 р. обсяг сукупних ресурсів у розрахунку на одного члена домогосподарства становив 73% від величини прожиткового мінімуму. Основна частина ресурсів сільських домогосподарств спрямовується на їх продовольче забезпечення. 4. Провідну роль у ресурсному забезпеченні відтворення трудового потенціалу аграрної сфери повинні відігравати доходи від оплати праці зайнятих у цій сфері. У 1990-2003 рр. частка оплати праці у структурі доходів селян зменшилась у два з половиною рази і у 2003 р. становила 24,0%. Величина номінальної заробітної плати в сільському господарстві, залишаючись однією з найнижчих серед видів економічної діяльності, становить лише 57,3% від величини прожиткового мінімуму. Заробітна плата в сільському господарстві повною мірою не виконує відтворювальної функції ще й тому, що значна її частина видається натурою (сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки), практикуються тривалі затримки з її виплатою тощо. 5. Відновлення ролі оплати праці, як основного джерела ресурсного забезпечення сільських домогосподарств, пов’язане з реалізацією наступних заходів: відродженням товарного виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема його трудомістких галузей, що сприятиме розширенню сфери прикладання праці в аграрній сфері; поліпшенням умов становлення малого підприємництва в цій сфері; розвитком агросервісних і переробних галузей АПК, інших видів несільськогосподарської діяльності в сільській місцевості. Водночас необхідно запровадити механізм реалізації державних гарантій щодо отримання заробітної плати працівниками усіх господарських формувань на не нижчому від прожиткового мінімуму рівні, забезпечити недопущення подальшого зростання заборгованості із заробітної плати і розробити механізм її погашення з урахуванням індексу споживчих цін. 6. Основним джерелом ресурсного забезпечення сільських домогосподарств нині є доходи від їх сільськогосподарської діяльності (особистих підсобних господарств). Їх обсяги зростають, передусім, за рахунок реалізації виробленої продукції, яку селяни нерідко продають, обмежуючи власне споживання, щоб на отриману виручку придбати найнеобхідніші промислові товари і послуги. Однак, можна сподіватись, що у перспективі сільськогосподарська діяльність домогосподарств поступово переростатиме в інші форми сільськогосподарського виробництва, а її роль у відтворенні трудового потенціалу аграрної сфери зменшуватиметься. Натомість останнє компенсовуватиметься доходами від інших видів діяльності (наприклад, доходами від оплати праці, підприємницької діяльності тощо). 7. Використання чинної методики оцінки спожитої продукції, виробленої в особистих селянських господарствах, призводить до завищення вартості цієї продукції та неадекватного відображення рівня добробуту селян. При визначенні останнього, поряд з даними обстежень умов життя домогосподарств, варто було б використовувати показники, в яких продукція власного виробництва, спожита у домогосподарствах, оцінювалася б за цінами, що знаходяться в інтервалі між собівартістю та цінами заготівельних організацій. 8. Незважаючи на збільшення соціальних видатків бюджетів усіх рівнів, умови отримання відповідних послуг сільським населенням не поліпшуються, про що, поряд з іншими ознаками, свідчить катастрофічне скорочення мережі об’єктів соціальної інфраструктури сільської місцевості. Передача названих об’єктів до комунальної власності не супроводжувалась відповідними заходами щодо зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, внаслідок чого зменшення витрат сільгосппідприємств на утримання об’єктів соціальної сфери не компенсується їх збільшенням з місцевих бюджетів. 9. Показники структури соціальних трансфертів, які надходять до бюджету домогосподарства (левова частка в них належить надходженням від пенсій за віком), свідчать про погіршення умов відтворення трудового потенціалу аграрної сфери. Неврегульованим залишається питання щодо рівня пенсійного забезпечення працівників сільськогосподарських підприємств та селян, зайнятих лише в особистих господарствах. 10. Рівень доходів і витрат сільських сімей характеризується значною регіональною диференціацією, на що впливають соціально-демографічна ситуація в сільській місцевості регіонів, характер основних виробничих напрямів тощо. Незважаючи на це, ресурсне забезпечення усіх регіонів є вкрай низьким і не створює умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу аграрної сфери. Основна частина сукупних витрат спрямовується на харчування, при цьому основою продовольчого забезпечення селян є особисті підсобні господарства. ПЕРЕЛІК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ, ОПУБЛІКОВАНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ 1. Черніченко В. Особливості формування фонду відтворення робочої сили в аграрній сфері // Пріоритетні напрями і механізми відновлення та модернізації ресурсного потенціалу національного АПК: Зб. наук. пр. –– К.: НАН України. Ін-т економіки, 2000. – С. 66-71. 2. Черніченко В. Заробітна плата у відтворенні робочої сили аграрної сфери // Вісник Технологічного університету Поділля: Серія: економічні науки: в 3 ч. – 2001. – №2. – Ч. 3. – С. 120-123. 3. Черніченко В. Сільськогосподарська діяльність домогосподарств як засіб їх самозабезпечення // Проблеми формування ресурсного потенціалу сталого розвитку АПК: Зб. наук. пр. – К.: НАН України. Ін-т економіки, 2003. – С. 95-101. Тези доповідей на наукових конференціях 1. Черніченко В. Особливості формування фонду відтворення робочої сили в аграрній сфері України // Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення: Зб. наук. пр. – К.: Знання, 2000. – С. 130-131. 4. Черніченко В. Особисті підсобні господарства у відтворенні робочої сили сільського населення // Молодые учёные Крыма в решении актуальных вопросов современности: Сб. науч. тр. – Севастополь: СевНТУ, 2002. – С.39-40. 6. Черніченко В. Витрати сільських домогосподарств та формування трудового потенціалу // Регіональні проблеми зайнятості і ринку праці: Зб. наук. пр. – Тернопіль, 2004, – С.70-71. 7. Черніченко В. Некоторые аспекты воспроизводства рабочей силы в сельской местности Украины // Аграрная отрасль: социально-экономические и правовые проблемы становления и перспективы развития: Сб. науч. тр. – Гомель, 2004. – С. 269-271. 8. Черніченко В. Стан соціальної інфраструктури та демографічна ситуація у сільській місцевості. // Методичні основи сучасного дослідження в аграрній економіці: Зб. наук. пр.: В 3ч. – Житомир. – 2005. – Ч.3. – С. 225-230. | 