1. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці економічних і соціально-екологічних основ формування та розвитку продовольчої безпеки, яке відрізняється покладенням в основу екологічних критеріїв безпечного розвитку агровиробництва і споживання продуктів харчування на основі розрахунків еколого-економічної ефективності якісних управлінських рішень. 2. Нормальне харчування необхідне людині для того, щоб бути повноцінним членом суспільства. У цьому контексті безпеку життєдіяльності, що фокусується на здатності людини підтримувати свою конкурентоспроможність у суспільстві у довгостроковій перспективі, слід визнати основним і достатнім критерієм продовольчої безпеки, яка інтегрує фізичну, соціальну, економічну та екологічну точки зору, але продовольча безпека є системним явищем, сталість якого залежить від оптимізації багатьох факторів. 3. Орієнтація на самозабезпеченість без соціально-екологічного обгрунтування і економічних розрахунків ризиків не може гарантувати продовольчу безпеку, оскільки в критичних умовах країна навряд чи утримає належний рівень виробництва, особливо якщо сільське господарство залежить від імпортних енергоносіїв, техніки, мінеральних добрив та хімічних препаратів для захисту рослин. Крім того, при проведенні політики самозабезпеченості країна несе значні економічні втрати, субсидуючи виробництво неконкурентоспроможних продуктів. Значно ефективніше було б скористатися перевагами світового поділу праці і торгівлі, зосередивши свої ресурси на виробництві тих продуктів, де країна має порівняльні переваги, і експортувати їх, а на отримані доходи імпортувати продукти, по яких відсутні порівняльна перевага. Таким чином, гарантами продовольчої безпеки є вільна торгівля і політична стабільність, а не самозабезпеченість 4. В Україні факторами загрози продовольчій безпеці є: бідність населення, яке не має достатніх доходів для придбання продуктів харчування; структурна незбалансованість харчування; незадовільна якість продуктів харчування; виснаження природного потенціалу агровиробництва одночасно з його технологічною деградацією, що обумовлює високий рівень залежності внутрішньої пропозиції продовольчих ресурсів від природнокліматичних умов. 5. Достатність сільськогосподарських ресурсів для виробництва необхідної кількості продовольства є лише однією складовою продовольчої безпеки Сьогодні сільськогосподарські ресурси, у т.ч. природні, є не лише фактором виробництва продовольства, а й основним джерелом існування та зайнятості більшої частини населення сільських регіонів. Таким чином, навіть якщо загальний обсяг сільськогосподарських ресурсів буде достатнім, вирішення проблеми продовольчої безпеки все ж обмежуватиметься недостатністю сільськогосподарських ресурсів у розпорядженні бідного населення для забезпечення гідного життя. 6. Нерозвинена ринкова інфраструктура є одним із основних факторів продовольчої небезпеки, адже у цьому разі поліпшення сільськогосподарської продуктивності не покращить стану продовольчої безпеки через те, що продукція може своєчасно не знайти свого споживача (що призведе до погіршення її якості), або ж не буде вироблена взагалі (наприклад, через незадовільну транспортну або кредитну системи). Обмежений доступ до джерел коштів у сільській місцевості стримує розвиток сільського господарства (практичні заходи щодо його екологізації), і навпаки: полегшення доступу сільських мешканців до кредитних ресурсів має велике значення для подолання сільської бідності як основної загрози продовольчій безпеці. 7. Аграрні відносини необхідно вивести на якісно вищий рівень, оскільки їх значення у формуванні продовольчої безпеки є великим. Сучасні проблеми продовольчого забезпечення в Україні значною мірою зумовлені недооцінкою місця й ролі аграрних відносин у системі еколого-економічних (соціально-еколого-економічних) відносин. Стає очевидною необхідність підвищення значення сільського господарства у державній стратегії економічного та екологічного розвитку, оскільки здорове макроекономічне середовище має великий вплив на результативність аграрного сектора. 8. Екологічна складова продовольчої безпеки включає формування основних напрямків екологізації агропродовольчої сфери і являє собою процес послідовного впровадження систем технологічних, управлінських та інших рішень, які дозволяють підвищувати ефективність використання агроприродних ресурсів одночасно з поліпшенням (або хоча б збереженням) якості природного середовища. Зокрема, необхідно меншою мірою покладатися на засоби хімізації і способи тимчасового вирішення аграрних проблем. 9. Соціально та екологічно орієнтована відповідальність за формування системи продовольчої безпеки виступає як відповідальність за наслідки нераціональної діяльності в агропродовольчій сфері, що стосується еколого-економічних і соціальних інтересів суспільства, суб’єктів господарювання і окремих громадян. При цьому економіко-правові санкції виступають мірою відповідальності за дотримання екологічного стану продовольчої безпеки. Регламентація екологізації системи продовольчої безпеки, використання економічних і правових санкцій здійснюється за допомогою цілісної системи еколого-економічних відносин, а тому економічна і правова відповідальність в органічному взаємозв’язку і взаємодії реалізується в системі суспільних відносин. Відносини економічної відповідальності покликані стати найважливішим важелем активної і цілеспрямованої екологізації агропродовольчого виробництва. 10. Певну роль можуть зіграти і заходи, спрямовані на зниження гостроти проблеми недостатнього харчування, зокрема цільова продовольча підтримка, ефективна реалізація якої передбачає використання селективного підходу, удосконалення моніторингу доходів, критеріїв і форм надання продовольчої допомоги, розвиток системи соціальних служб, відповідний облік і координацію благодійної діяльності. 11. Комплексність завдання розвитку продовольчого комплексу на основі раціонального агроприродокористування вимагає розробки і прийняття концепції екологічно орієнтованої продовольчої безпеки, де б відображалися цілі та орієнтири розвитку продовольчого комплексу на екологічних засадах, політика держави, а також засоби і способи вирішення стратегічних завдань. Метою концепції має стати визначення шляхів відродження виробництва якісного, екологічно чистого продовольства, а також підвищення еколого-економічної ефективності агровиробництва, формування сприятливого конкурентного середовища, розробка механізмів державного регулювання екологічно сталого розвитку через удосконалення структурної, кредитної, інвестиційної, цінової, зовнішньоекономічної і кадрової політики. Головна ідея концепції має полягати у незмінній пріоритетності, стабілізації і розвитку продовольчого комплексу на засадах раціонального агроприродокористування і соціально орієнтованої багатоукладності сільського господарства. 12. Сформульовані наукові положення, висновки і рекомендації доцільно використовувати Міністерством аграрної політики України, Міністерством навколишнього природного середовища, на рівні обласних державних адміністрацій, а також регіональними органами державного управління сільським господарством у процесі формування аграрної політики на різних ієрархічних рівнях, створення організаційно-економічних механізмів забезпечення продовольчої безпеки, розробки програм соціально-економічного розвитку сільського господарства і АПК на екологічно безпечній основі. |