Анотація до роботи:

Непокупна Т.А. Економічні принципи розбудови соціальної сфери України у перехідний період. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 – Економічна теорія. – Дніпропетровський університет економіки та права, Дніпропетровськ, 2005.

Дисертаційна робота присвячена аналізу економічних засад розвитку соціальної сфери і обґрунтуванню ефективного механізму її функціонування в Україні у перехідний період. У роботі досліджені теоретичні, методологічні і практичні аспекти соціалізації економіки.

У дисертації автором визначено категоріальну сутність таких понять, як “соціальна сфера”, “життєзабезпечення населення”, “соціальні блага”, їх особливості та логічний взаємозв’язок. Поглиблене визначення поняття “людський капітал” через виокремлення специфічних функцій сім’ї. Обґрунтовано необхідність активізації державної соціальної політики з метою гармонізації суб’єкт-суб’єктних відносин – держава-індивід.

У роботі здійснено обґрунтування необхідності державного патронування соціальної сфери та розширення джерел її недержавного фінансування.

Запропонований механізм розбудови соціальної сфери, який ґрунтується на принципах розмежування повноважень між державним і приватним секторами щодо виробництва і надання соціальних благ; раціоналізації державного фінансування соціальної сфери залежно від поставленої мети; підвищення платоспроможності населення як стимулюючого засобу щодо розширення доступу до товарів і послуг соціального призначення, які виробляються і надаються приватним сектором.

1. На сучасному етапі суспільного розвитку фундаментом трансформаційних перетворень виступає соціалізація економіки, яка пронизує усю систему життєзабезпечення населення на мікро-, мезо- та макроекономічному рівнях. На мікроекономічному рівні середовищем соціалізації є сім’я. На мезоекономічному – процес соціалізації пронизує підприємство та проявляється через: а) соціалізацію умов виробництва, б) соціалізацію праці. На макроекономічному – відбувається соціалізація результатів виробництва. В Україні соціалізація різних сторін життєдіяльності перебуває на стадії формування, тому спостерігаються явища соціальної незахищеності і соціально-майнового розшарування.

2. Сутність категорії “життєзабезпечення населення” тлумачиться нами у широкому і вузькому розуміннях. Так, у широкому розумінні – це сукупність економічних, соціальних, політичних, правових, демографічних, культурно-духовних, екологічних й інших факторів, процесів і явищ, з одного боку, та виробництва, з іншого, результати взаємодії яких впливають на демографічну ситуацію, трудові ресурси і кваліфікацію робочої сили, освітній рівень і стан здоров’я населення, продуктивність праці, платоспроможність, структуру споживання, заощадження, соціальний захист тощо, що врешті призводить до задоволення потреб населення і визначає рівень життя суспільства. У вузькому розумінні – це комплекс фізичних, розумових, творчих та інших зусиль індивіда, його знань і умінь, акумуляція яких дозволяє спрямовувати їх на задоволення різного роду потреб і підтримувати нормальні, з точки зору індивіда, життєві стандарти.

3. Соціальна сфера є узагальнюючим соціально-економічним та політико-правовим поняттям, яке розглядається нами як середовище, в якому розгортаються взаємообумовлені процеси життєдіяльності соціуму, які визначають стан життєзабезпечення населення. При цьому соціальний аспект поняття включає суб’єктивне відчуття індивіда щодо належності до тієї чи іншої соціальної групи з огляду на рівень доходів і витрат, здоров’я, освіти, культури, що визначає об’єктивний стан вищезазначених сфер суспільного буття. Економічний аспект визначає функціонування інфраструктури соціальної сфери, яка обслуговує систему життєзабезпечення населення, впливаючи на відтворення життєдіяльності індивіда та розвиток інших сфер економіки. Політична характеристика соціальної сфери включає довірчі відносини населення і владних структур з приводу реформування соціально-економічної системи, можливість свідомо впливати на політичний вибір з огляду на рівень освіти, світогляд та ступінь задоволення індивідуальних потреб. Правова сторона соціальної сфери визначає правове поле щодо місцезнаходження, працевлаштування, умов праці індивіда, його доступу до засобів соціокультурного розвитку і соціальних гарантій, забезпечення прав і свобод особистості, визначення обов’язків.

4. Соціальна сфера в умовах трансформації ґрунтується на принципах системного поєднання державної підтримки розвитку соціальної сфери, комерціалізації суб’єктів соціальної сфери, залученні недержавних коштів на утримання соціальної сфери. Державне фінансування соціальної сфери, насамперед її соціально-культурної групи, зумовлене, по-перше, нездатністю ринкової економіки задовольняти потреби населення у соціальних благах, по-друге, глибокою диференціацією населення за рівнем доходів у перехідний період. Комерціалізація соціальної сфери більшою мірою доцільна у матеріально-побутовому секторі, де прикладання приватного капіталу, обумовлене швидким отриманням прибутку, є доцільним. Залучення “змішаних” фінансових ресурсів через спеціальні соціальні фонди, благодійництво, меценатство, спонсорство більшою мірою прийнятні у соціально-культурному секторі соціальної сфери.

5. Вибір моделі соціально-економічного розвитку обумовлений загальносвітовою тенденцією, з одного боку, до лібералізації, з іншого – до соціалізації економічних відносин, що втілюється у соціально орієнтованому ринковому господарстві або постіндустріальній економіці. Таке ототожнення пояснюється співставленням визначень постіндустріального суспільства, як суспільства, в якому головною продуктивною силою стає наука, що передбачає володіння знаннями й інформацією – основними елементами людського капіталу, та соціально орієнтованої ринкової економіки як такої, що підпорядковує виробництво суспільним потребам, серед яких чільне місце належить тим, які задовольняють соціально-культурні та духовно-моральні запити населення, визначають рівень і якість його життя, тобто спрямовані на формування людського капіталу. У цілому сутнісні риси постіндустріального суспільства уособлює у собі соціальна сфера.

6. Виділення економічної і соціальної ефективності, визначення їх показників дозволяє відслідковувати взаємозв’язок між суспільними витратами виробництва та задоволенням індивідуальних і суспільних потреб. Найкраще задоволення потреб за наявних ресурсів свідчить про максимальну ефективність в економіці у цілому, а отже й у соціальній сфері. Найважливішими елементами економіко-соціальної ефективності соціальної сфери є знання, які продукуються системою освіти, та стан здоров’я, як показник екологічної, демографічної, виробничої політики. Інвестиції у ці напрями життєдіяльності суспільства мають ефективний характер для мікро-, мезо- і макросуб’єктів господарювання.

7. Сім’я виступає тим мікросередовищем, де соціалізація є процесом засвоєння людиною певної системи знань, соціально-культурних і економічних норм та цінностей, виступає фактором самоствердження й адаптації індивіда до умов конкретного соціумного буття та є основою формування людського капіталу. Виокремлення функцій сім’ї стосовно формування людського капіталу дозволяє розширити розуміння сутності людського капіталу як закладеного сім’єю у результаті фінансових, емоційних, часових та інших інвестицій фізичного, розумового, творчого і морального потенціалів індивіда, які у подальшому дозволять йому отримати знання, здобути кваліфікацію, набути досвід та у результаті участі у суспільному виробництві – сприяти економічному зростанню й підвищенню добробуту.

Самоусунення держави від виконання соціальних функцій стосовно населення, з одного боку, активізує трудові та економічні функції сім’ї, а з іншого – спричинює появу бідності, посилює настрої відособлення від суспільного життя, що проявляється у тіньовій зайнятості, приховуванні доходів, несплаті податків. Таке двостороннє відокремлення порушує основний принцип соціальної економіки – гармонізацію суб’єкт-суб’єктних відносин.

8. Державне патронування соціальної сфери обумовлюється неможливістю задоволення незведених суспільних потреб ринком і визначається з точки зору оптимізації соціального виграшу і соціальних витрат для досягнення максимального соціального добробуту. Раціональна поведінка держави як носія специфічних характеристик стосовно фінансування соціальної сфери виходить з її інтересів, пріоритетів, цілей і наявних ресурсів. При визначенні кола незведених суспільних потреб визначальними повинні виступати такі фактори, як ментальність, національні традиції, рівень освіти, здоров’я і культури, правові основи, дотримання соціальної справедливості.

9. Раціональна поведінка держави, як персоніфікованого учасника ринку, передбачає реалізацію принципу субститарності, тобто часткову передачу приватному сектору права виробляти і надавати соціальний продукт. В умовах трансформації економічної системи, самоусунення держави від підтримки соціальної сфери і передавання її шляхом приватизації приватним особам можна вважати раціональною поведінкою, адже це пов’язано із суттєвим зменшенням витрат державного бюджету. Поряд з підвищенням вартості життя і зменшенням купівельної спроможності переважної більшості населення, надання соціального продукту здебільшого на платній основі провокує соціальне напруження. Не допустити соціальної конфронтації, з одного боку, і підтримати намагання держави не випускати зі свого поля зору соціальну сферу, з іншого, покликана система соціального страхування.

10. Основними принципами ефективного механізму функціонування соціальної сфери є: розмежування повноважень між державним і приватним секторами щодо виробництва і надання соціальних благ; раціоналізація державного фінансування соціальної сфери залежно від поставленої мети; підвищення платоспроможності населення як стимулюючого засобу щодо розширення доступу до товарів і послуг соціального призначення, які виробляються і надаються приватним сектором, за рахунок соціальної політики.

Публікації автора:

1. Ніколенко С.С., Непокупна Т.А. Проблеми пошуку українського варіанту соціально-орієнтованої ринкової економіки // Соціальні пріоритети в транзитивній економіці. Збірник наукових праць. – Харків: ХІБМ, 1999. – С.23–27.

2. Непокупна Т.А. Теоретичні аспекти дослідження соціального ринкового господарства // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Економічна серія № 468. – Харків, 2000. – С.92–97.

3. Непокупна Т.А. Проблеми економічної ефективності у соціальній сфері України // Теорії мікро-макроекономіки. Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. – К.: Академія муніципального управління, 2000. – Вип. 3. – С.210–213.

4. Непокупна Т.А. Соціальне партнерство як основа становлення соціальної справедливості // Соціальне партнерство та його роль у становленні ринкової економіки в Україні. Збірник наукових праць. – Харків: ХІБМ, 2000. – С.141–146.

5. Непокупна Т.А. Проблеми формування економічних засад розбудови соціальної сфери в Україні // Теорії мікро-макроекономіки. Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. – К.: Академія муніципального управління, 2000. – Вип. 4. – С.201–205.

6. Непокупна Т.А. Деякі аспекти формування соціального захисту безробітних у перехідній економіці України // Теорії мікро-макроекономіки. Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. – К.: Академія муніципального управління, 2001. – Вип. 8. – С.249–258.

7. Непокупна Т.А., Шаравара Р.І. Проблеми фінансування соціальної сфери // Теорії мікро-макроекономіки. Збірник наукових праць професорсько-викладацького складу і аспірантів. – К.: Академія муніципального управління, 2001. – Вип. 11. – С.172–179.

8. Бровко Т.В., Непокупна Т.А. Альтернативні джерела фінансування соціальної сфери (деякі аспекти) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених “Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи їх вирішення”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С.26–28.

9. Непокупна Т.А., Шинкаренко Р.В. Методологічні аспекти проблем зайнятості та механізм регулювання ринку праці // Економіка і регіон. – 2003. – №1. – С.127–129.

10. Бровко Т.В., Непокупна Т.А. Інвестиції в освіту як фактор конкурентоспроможності підприємства // Матеріали УІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта’2004”. Том 11. Інвестиційна діяльність. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.19–21.

11. Бровко Т.В., Непокупна Т.А. Проблема колективного вибору у теорії і практиці суспільного добробуту // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень’2004”. Том 52. Економічна теорія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.14–16.

12. Непокупна Т.А., Гамалій Ю. Визначення обсягів і рівня безробіття в Україні // Наукові записки: Матеріали звітної наукової конференції викладачів, аспірантів, магістрантів і студентів фізико-математичного факультету. – Полтава: ПДПУ, 2004. – С.193–194.

13. Бровко Т.В., Непокупна Т.А., Проблема соціалізуючої ролі вищої освіти як фактора конкурентоспроможності національної економіки // Матеріали регіональної науково-методичної конференції “Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в регіоні”. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. – С.134–136.