1. Дослідження сутності механізму господарювання дозволяє відзначити два найважливіших аспекти. По-перше, багаторівневість його формування – у масштабах усієї країни, окремого регіону, району, підприємства, підрозділу. По-друге, дія механізму господарювання поширюється на рівні, починаючи з того, на якому він сформований і далі на більш низькі. Ці особливості структури припускають синхронну взаємодію "механізму господарювання сільського господарства" з "механізмом господарювання регіональної агросистеми". 2. При формуванні регіонального механізму господарювання за рахунок засобів регіонального бюджету підтримку сільськогосподарських підприємств необхідно здійснювати двома способами. По-перше, за допомогою виділення додаткових засобів на фінансування цільових програм підтримки і розвитку сільського господарства, дотацій і компенсацій на конкретні види сільськогосподарської продукції. По-друге, шляхом послаблення податкового тягаря для підприємств галузі у частині деяких місцевих податків. 3. Доведено, що тільки на місцях можна прорахувати безліч варіантів механізму господарювання і вибрати найбільш прийнятний, що дозволяє, сполучити індивідуальні інтереси із суспільними, зупинити спад, відновити і забезпечити підйом сільського господарства: поетапне зменшення негативного впливу диспаритету цін за рахунок коректування міжгалузевих пропорцій обміну на користь сільськогосподарського виробництва; збереження заходів державної підтримки і використання всього потенціалу можливостей самих підприємств з метою стабілізації АПК; зміна політики фінансування в напрямах максимального врахування інтересів розвитку виробництва; встановлення контролю над імпортом сільськогосподарської продукції; сприяння розвитку ефективних форм господарювання з урахуванням оптимізації розмірів підприємств, виходячи з територіальних, географічних, природних, соціальних і політичних умов регіону; планомірне забезпечення продовольчої безпеки регіону і країни в цілому; списання частини заборгованості, що утворилася в результаті штучно створеного диспаритету цін і непродуманої політики оподаткування сільськогосподарських підприємств. 4. Основним результатом реформи в сільському господарстві є перехід до багатоукладності, яка характеризується сполученням різних форм власності і господарювання. В умовах багатоукладності економіки кожна форма власності й організаційно-правова форма господарювання зайняла відповідну нішу економічних відносин, де вона за інших рівних умов може забезпечити максимальну ефективність виробництва. Адже в закордонній практиці діють елементи приватно-ринкової і усуспільненої власності, що функціонує у вигляді найбільших корпорацій і державного сектора. І в той же час у них удосконалюється система державного регулювання, особливо в тих вузлах економічного життя, де приватний інтерес вступає в протиріччя з загальними цілями розвитку. В умовах постіндустріального суспільства значення усуспільненої державної, державно-корпоративної, корпоративної і колективної власності зростає. 5. На даний час великотоварне виробництво належить великим спеціалізованим підприємствам з високо кваліфікованими кадрами, розвинутим виробничо-технічним потенціалом, із широкими можливостями для ефективного виробництва. Однак, частка цього сектору не перевищує 40% загального обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, оскільки високими темпами зростає особисте та дрібнотоварне виробництво. Проте вченими-економістами доведена доцільність стратегічної орієнтації на великотоварне виробництво, що передбачає трансформацію дрібних господарств у більш великі сільськогосподарські підприємства. 6. Важливу роль у формуванні багатоукладної економіки в аграрному секторі повинні відіграти державні підприємства. На базі державної власності на землю і майно доцільно створити унітарне підприємство, засновником якого може бути одна особа, яка виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства і підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. 7. Аналіз генезису форм господарювання дозволив зробити висновок, що в зонах із стабільними природно-кліматичними умовами спосіб організації виробництва не має істотного значення; навіть не враховуючи розміри господарств. В цих регіонах сільськогосподарські підприємства дозволяють одержати у восьми з десяти років прийнятний кінцевий результат. У зонах ризикованого землеробства, до яких відноситься Запорізька область, ефективність діяльності підприємств в значній мірі залежить саме від природно-кліматичних умов виробництва. 8. Загальні тенденції показників економічної ефективності сільського господарства України формуються під дією багатьох негативних чинників, серед яких слід виділити: погіршення стану грунтів, зниження обсягів їх хімічної, гідро- та лісомеліорації, зменшення обсягів виробництва. До того ж негативно впливають диспаритет цін, дорогі кредити, неплатежі підприємств при розрахунках з партнерами та своїми працівниками. Як наслідок, спостерігається стійка тенденція зниження ефективності сільськогосподарського виробництва. Зниження економічної ефективності господарювання призводить до екстенсифікації і деіндустріалізації усіх галузей сільськогосподарського виробництва. 9. Закріплення власності, яке супроводжується появою нових господарів та принципово нових виробничих структур, залученням приватного капіталу, зумовлює певну свободу товаровиробників, трансформацію сільськогосподарського виробництва та його галузевої структури. Внаслідок цього спостерігається суттєве зменшення посівних площ окремих, особливо трудо- і матеріаломістких сільськогосподарських культур, змінюється їх структура та розміщення за категоріями господарств. В Україні спостерігається відчутна зональна різниця у середніх розмірах підприємств як за показником площі сільгоспугідь, так і за обсягом виробництва і реалізації продукції з розрахунку на одне підприємство. Дедалі більша частина підприємств, здебільшого зони Степу, орієнтується на вирощування зерна і соняшнику, а частка продукції рослинництва в середньому становить 74,4 %. Тобто, з'являється новий, багато в чому відмінний від звичного (багатогалузевого) або глибоко спеціалізованого тип підприємства, в якому формується інша система організації господарської діяльності. 10. У кількісному аспекті фермерство в Україні спочатку розвивалось високими темпами. За 1991–2003 рр. в Україні кількість фермерських господарств зросла у 20,5 рази і на початку 2003 р. склала 43,0 тис. Однак при абсолютному збільшенні кількості фермерських господарств в останні роки спостерігалась тенденція щорічного зниження кількості утворених селянських господарств за рік, а відповідно темпів їх зростання. 11. Трансформація земельних відносин не сприяла підвищенню ефективності господарювання. Проведене паювання земель колективної власності характеризується значною неоднорідністю розмірів паїв (від 2 до 10 гектарів і більше). Кількість бажаючих виділити свою ділянку з обігу сільгосппідприємств була незначною. Це пов'язане як із сформованими традиціями у сільського населення, так і з затримкою виділення земельних ділянок. Без державного сприяння формуванню, технічному оснащенню і ефективному функціонуванню фермерські господарства не можуть досягти необхідного рівня товарності. 12. Розвиток фермерських господарств набирає сили, але майбутнє даних агроформувань залежить саме від державної підтримки, тому що це найпростіша організаційна форма, яка займається товарним сільськогосподарським виробництвом. За існуючих тенденцій в забезпеченості технікою та інвестиційними ресурсами фермерські господарства приречені на екстенсивний тип ведення господарської діяльності. Тому найбільш реальним напрямом забезпечення вищої інтенсивності фермерських господарств є розвиток спільного використання сільськогосподарської техніки та силового устаткування, що дозволить суттєво зменшити розміри амортизаційних відрахувань, витрати на оплату праці, паливо, ремонт, що приведе до зменшення собівартості продукції при забезпеченні необхідного рівня технологічної дисципліни виробництва. 13. Результатом аграрної реформи є підвищення значення господарств населення і їх вихід на перше місце за обсягом сільгоспвиробництва серед усіх категорій господарств, особливо за тваринницькою продукцією, картоплею, овочами тощо. Рівень розвитку особистих селянських господарств вказує на те, що їх роль в економіці постійно зростає. Таке положення справ є тривожним показником, оскільки характеризує деградацію економіки в цілому і її аграрного сектору зокрема. 14. Відсутність ефективних мотиваційних механізмів до праці в сільгосппідприємствах призвела до істотної переорієнтації працівників на особисті селянські господарства (ОСГ). Поштовхом до їх розвитку стала не тільки лібералізація господарської діяльності, але і криза в суспільному виробництві. Крім того, переваги сімейних господарств визначаються рядом обставин: особистий інтерес до результатів праці, відсутність податків; усуваються проміжні ланцюги між працівником, засобами виробництва і результатами праці, що задовольняє сільських мешканців, створює єдність виробництва, побутового і культурного життя, об'єднує цілі та інтереси усіх членів родини. За роки реформи розміри ділянок ОСГ значно збільшилися. Якщо у 1990 р. вони використовували 2669 тис. га сільськогосподарських угідь, то на початок 2003 р. їхні розміри зросли у 4,3 рази. Особисті господарства громадян значно краще використовують землі і досягають вищих показників урожайності. Нині вони є стабілізуючою формою господарювання. В більшості особистих селянських господарствах затрати праці та матеріальних ресурсів на ведення свого господарства більші, ніж ринкова вартість вироблених продуктів, що призводить до збитковості виробництва. 15. Особливої актуальності в нинішньому складному суперечливому процесі проведення ринкової аграрної реформи набуває проблема співвідношення та взаємодії між виробниками та споживачами на основі кооперації й інтеграції, що починає носити характер системних відносин. Це знаменує собою підхід до інтенсивного типу розширеного відтворення, оскільки головною умовою адаптації сільськогосподарського виробництва до ринкових умов виступають концептуальні основи розвитку організації виробництва підприємств різних форм власності і господарювання на основі кооперації й інтеграції. 16. За допомогою програми AGROSTAT розроблено і запропоновано виробництву методику визначення раціональних розмірів сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм з урахуванням природно-економічних умов виробництва. |
