У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення сутності й характеру організаційної ролі держави в реалізації програм інноваційного розвитку і представлено нове розв’язання наукового завдання, що полягає у визначенні пріоритетних напрямів підвищення ефективності й активізації інноваційної діяльності в Україні та її регіонах. Це знайшло відображення в розробці теоретичних і методичних положень та практичних рекомендацій з означеної проблематики. 1. Існують різні підходи до визначення самої категорії «інновація». Різні автори трактують інновацію як процес, систему, зміну виду або форми чи як результат. Інновація розглядалася як система основних критеріїв інноваційної діяльності: динамічності, процесності, системності, комплексності, спрямованості, витратності, закономірності, соціальності. 2. Для активізації інноваційних процесів потрібна активна участь держави, яка забезпечує організаційну, правову й економічну підтримку інноваційної діяльності на різних рівнях і в різних формах. Взаємозв'язок інноваційного процесу та інноваційної діяльності утворює інноваційну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію умов відтворення інноваційної діяльності на основі принципів. Запропоновано комплексний підхід до техніко-економічних і соціальних процесів, які єднають науку, техніку, економіку, виробництво та мають свій інноваційний вигляд. 3. Механізм державного регулювання інноваційної діяльності в Україні заснований на адміністративних та економічних методах, що спираються на законодавчу базу. Регулюючими чинниками впливу на інноваційну інфраструктуру є: нормативно-правові, фінансові, організаційні, стимулюючі і зовнішньоекономічні, які сприяють економічному зростанню на інноваційній основі. Впровадження запропонованих рекомендацій у практику державного регулювання дозволить послабити протиріччя між учасниками інноваційної діяльності. 4. Аналіз зарубіжного досвіду показує, що держава зобов'язана створити сприятливі умови для подолання суперечностей між незатребуваністю науки і необхідністю кардинального оновлення технічної бази всіх галузей національного господарства, а також забезпечити пряму фінансову підтримку пріоритетних розробок. Показано доцільність використання методів стимулювання інноваційної діяльності в Україні. Запропоновано переглянути систему кредитування й оподаткування інноваційної діяльності та малого бізнесу, а також законодавчо внести необхідні поправки. 6. Аналіз стану інноваційної діяльності в Україні та її регіонах показав, що в інноваційній сфері існують значні проблеми. Виявлено її небезпечні прояви: застаріле устаткування, недосконале обладнання лабораторій і цехів для виробництва продукції, недостатнє фінансування галузей тощо. Ці негативні явища позначилися на низькому рівні розвитку інноваційної діяльності та продукції, що експортується з країни. Позитивною тенденцією розвитку інноваційної сфери України є збільшення кількості поданих заявок на отримання охоронних документів на об'єкти інтелектуальної власності. Це свідчить про підвищену увагу, яка приділяється українськими промисловими підприємствами захисту своїх прав у сфері інтелектуальної і промислової власності. Питома вага фінансування науки у ВВП залишається стабільно низькою, але зросла зацікавленість підприємств та організацій України в розміщенні замовлень на виконання НДДКР у національних наукових організаціях, почали також працювати загальнодержавні й цільові програми, розроблятися інноваційні проекти. Дослідження показують, що фінансування почало здійснюватися замовниками та підприємствами за рахунок власних коштів. 7. Проведені дослідження довели найбільшу придатність, ефективність та зручність використання кластерного аналізу в поєднанні з експертно-рейтенговими порівняннями, шляхом побудови пелюсткових діаграм за нормованими показниками узагальнюючих характеристик складових елементів регіонів України. Застосування кластерного аналізу для характеристики економічних резервів розвитку регіонів дозволило істотно спростити порівняльну оцінку, яка класифікує багатовимірні спостереження. Аналіз отриманих результатів свідчить про недовикористання технологічного й кадрового потенціалу регіонів, цей метод дає можливість визначити, в який регіон необхідно акумулювати фінансові потоки для здійснення інноваційних процесів. 8. Запропоновано спрощену схему взаємозв'язку Української державної регіональної інноваційної компанії з урахуванням державного протекціонізму та визначенням особливостей контролю за реалізацією інновації. Це ще раз доводить, що тільки в разі контролю та ефективного державного регулювання можна досягти високих результатів реалізації проектів і програм. 9. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують досягнення конкретних кінцевих результатів. Міністерства і центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації відповідних галузей, а недержавні комерційні структури все ще не зацікавлені в здійсненні тривалих проектів, які б забезпечували базові технологічні зміни. Запропоновано організаційно-управлінський механізм гарантованого виконання інноваційних програм зі щорічним затвердженням. Такий механізм дозволить відстежити порядок виконання планових робіт із розробок і наукових досліджень, здійснювати їх фінансування. 10. Запропоновано щорічне формування й затвердження спеціальних та робочих програм (проектів). Із цією метою доцільно створити міжвідомчу комісію, а для вирішення організаційно-методичних питань взаємодії із заявниками передбачається створити координаційний центр виконання програми (проекту). 11. Обґрунтовування державних механізмів регулювання ринку технологій в Україні привело до висновку про необхідність розробки законодавчої бази для трансферу технологій і розробки державної політики у сфері комерціалізації результатів інтелектуальної діяльності. Таким чином, для швидкого й кардинального поліпшення ситуації вважаємо за необхідне терміново створити Державне госпрозрахункове «Агентство інноваційного розвитку України» при Кабінеті Міністрів України для розробки й координації державної міжгалузевої політики інноваційного типу розвитку України. | 