Романістика І. Багряного є цікавим явищем вітчизняного письменства першої половини ХХ століття, що демонструє спільні з європейською літературою ідейно-художні пошуки. Така суголосність стає очевиднішою з огляду на роль у багрянівських творах екзистенціалістських мотивів, які набувають у художній концепції українського митця певної специфіки. Віддзеркалюючи тогочасні тенденції європейської літератури, письменник порушив у романах проблему взаємозв’язку людини та світу, що прочитується в екзистенціалістському ключі. У ранніх творах “Скелька” та “Тигролови” І. Багряний проходить шлях засвоєння романного мислення, що знаходить вияв у розширенні проблемно-тематичних обріїв. Серед проблем, заявлених у творах, на особливу увагу заслуговує проблема протистояння людини та соціуму. Перед читачем не лише розкривається боротьба особистості з чужою культурною домінацією, але й прагнення оприявнити власну екзистенцію. Письменник удається до моделювання такої ситуації, у якій герої виявляються інтегрованими у вороже іноментальне середовище поза власною волею. Цілком закономірною є перша реакція людини на таке становище, а саме: розгубленість та відчуття дискомфорту. Ці кризові стани переростають суто соціологічний вимір, стаючи при цьому метафорою існування особистості поза узвичаєним середовищем. Разом із цим письменник утверджує думку про те, що таку “закинутість” варто потрактовувати ще як шанс пізнати свої можливості, у контексті “Скельки” та “Тигроловів” – вийти за “межі” дозволеного зовнішніми приписами. Екзистенціалістські пошуки І. Багряного стають виразнішими в романах “Людина біжить над прірвою” та “Сад Гетсиманський”, у яких проходять художню апробацію такі категорії, як свобода та смерть. Письменник удається до розкриття своєрідних трьох етапів існування індивідуума: “закинутість” у дисгармонійне середовище, перебування в екстремальних умовах та необхідність самовизначення в несприятливих ситуаціях. Ці етапи кореспондують із міфологічними уявленнями про процес ініціації – набуття людиною нового статусу. Герої І. Багряного Максим Колот (“Людина біжить над прірвою”) та Андрій Чумак (“Сад Гетсиманський”) відчувають себе “закинутими” в тоталітарний простір, який у їх свідомості ототожнюється із творенням штучних цінностей, що унеможливлюють процес самоідентифікації особистості. Ситуація “безґрунтянства”, за задумом автора, сприяє більш повному змалюванню людини, що втратила всі орієнтири. “Безпритульність” багрянівських героїв переростає суто особистісний вимір, стаючи черговим етапом національного “безчасся”. У романах “Людина біжить над прірвою” та “Сад Гетсиманський” відчуття індивідуумом утрати власного ґрунту співвідноситься з конкретними ситуаціями – перебування Максима Колота на війні та ув’язнення Андрія Чумака. Атмосфера глухого кута або нових буттєвих пасток, у які потрапляють багрянівські герої, активізує їхні роздуми. Деструкція, яку несе війна, та тюрма як символ “заґратованості” людського існування активізують переоцінку попереднього буттєвого досвіду. Суєтність життя Максима Колота та Андрія Чумака до ситуацій, що позбавляють їх життєвої опори, можна потрактовувати як етап неавтентичного буття. “Маруся Богуславка” (перша частина запланованої трилогії “Буйний вітер”) є синтезом ідейно-художніх пошуків І. Багряного-романіста. У творі кореляція особистісного та суспільного винесена на рівень філософських узагальнень і реалізується через проблему автентичності людського існування. Розвиваючи свої погляди в екзистенціалістському дусі, І. Багряний окреслює підходи до віднайдення героями екзистенції. За художньою логікою “Марусі Богуславки”, передумовою повернення особистості до самої себе стає метафізичне прозріння як результат посилених рефлексій. Примітно, що процес особистісної ідентифікації головних героїв проходить паралельно з національним. Відтак у романі “Маруся Богуславка” національний складник у багрянівській концепції набуває особливого звучання. У просторі авторського сприйняття співвіднесеність особистісної та національної ідентифікації визначає унікальність буття української людини. У зв’язку з цим вона перманентно відчуває на собі тиск зовнішнього, у контексті твору – тоталітарного чинника. Утім, саме свідоме протистояння багрянівських героїв конформістському світу розкриває перед ними перспективу “виходу” з численних буттєвих пасток. У результаті дослідження прийшли до висновку, що художня еволюція І. Багряного-романіста засвідчила послідовний рух до увиразнення у його творах світоглядних пошуків, співвіднесених із західноєвропейським філософським і літературним екзистенціалізмом. Основні результати дослідження викладені в таких публікаціях: 1. Романова І. В. Мотив свободи в романі Івана Багряного “Тигролови” / І. В. Романова // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – № 742. – Серія Філологія. – Вип. 48. – Х., 2006. – С. 48–54. 2. Романова І. В. Романістика І. Багряного в рецепції критиків і літературознавців (в аспекті художніх пошуків літературного екзистенціалізму) / І. В. Романова // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – № 765. – Серія Філологія. – Вип. 50. – Х., 2007. – С. 163–167. 3. Романова І. В. Роман “Людина біжить над прірвою” та публіцистика І. Багряного 1940 – початку 1960-х років: ідейно-філософські кореляції / І. В. Романова // Вісник ХНУ ім. В. Н. Каразіна. – № 766. – Серія Філологія. – Вип. 51. – Х., 2007. – С. 217–220. |
