У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у відсутності цілісного теоретичного осягнення ґендерної компоненти сучасного українського суспільства, що зумовлено браком деідеологізованої методології та неможливістю подолати опозицію “чоловіче-жіноче” у межах патріархальної парадигми. У основі патріархального підходу лежать дві хибні з точки зору діалектичної методології передумови: видавання частини за ціле та сприйняття відмінного як протилежного, що унеможливлює чітку логічну структуру наукової теорії. Дисертаційне дослідження здійснювалось у рамках діалектичного підходу до історичного процесу в площині причинно-наслідкової детермінації, виявлення внутрішніх механізмів і форм взаємодії різних сфер суспільного життя, пошуку загальних законів розвитку та векторів спрямованості історичного поступу, що дало можливість подолати існуючу на сьогодні методологічну інерцію у ґендерних дослідженнях. Досліджуючи механізми концептуалізації чоловічого та жіночого як суспільнозначимого встановлено, що патріархальні архетипи теоретичного мислення вступали у протиріччя з об’єктивним процесом розвитку принципів наукового пізнання. У європейській філософській традиції було сформоване теоретичне ядро патріархату, яке визначало специфіку розгляду жіночого лише у певних методологічних формах. У ході дослідження з’ясовано, що необхідним критерієм патріархальності можна вважати наявність ґендерної розбіжності, що спричиняє дискримінацію, а достатнім – патрилінійність. У результаті дослідження основних типів організації ґендерної системи були виділені такі форми патріархату: мізогінічна, домінаційна та комплементарна. Сучасне українське суспільство, що перебуває у стані трансформації, є незахищеним від патріархатних впливів, а нестабільність уможливлює вибір ідеології, детермінованої владними зазіханнями патріархату. Патріархат намагається втриматись рудиментарним та реакційним шляхами за рахунок різноманітних суспільних практик, у якості яких виступають і субкультури, котрі можуть бути використані як для його впровадження, так і для збереження. Відповідно до встановлених критеріїв, сучасне українське суспільство можна віднести до комплементарної форми патріархатної організації ґендерної системи, яка є найближчою до гуманістичної біархатної моделі суспільного устрою, позбавленого ґендерної дискримінації. З’ясовано, що патріархат являючись частиною досвіду людства, на сьогодні втратив своє практичне значення для розвитку цивілізації, разом з тим, набутий ним досвід закріплений у всіх формах соціального буття. Оскільки патріархат на сьогодні не є продуктивним, то витісняється зі сфери буття у сферу суспільної свідомості: культуру загалом, різного роду субкультури, цінності, норми і сформовані ними патерни статевотипізованої поведінки. Застарілі уявлення про ґендерні ролі не відповідають економічним, політичним та соціальним потребам України. Наведені у роботі приклади свідчать про намагання обійти закономірності діалектичного розвитку за допомогою адаптації патріархатних практик до викликаних суспільними трансформаціями реалій. У свою чергу, зміни у суспільній свідомості можливі лише як наслідок змін у суспільній практиці, що визначає суспільні трансформації не як низку дискретних подій, а як довготривалий процес. Глобалізація, ознаменована політичними та технологічними революційними змінами, перманентно закріплює вплив патріархату на суспільну організацію та систему суспільних зв’язків. Патріархальна ідеологія використовує інформаційні ресурси та засоби інформаційного впливу з метою наближення бажаних суспільних трансформацій за умови збереження панування традиційної ґендерної системи. Поняття ґендерованість інформаційної системи відображає ступінь вираженості ґендерних маркерів, є мірою поширеності ґендерних стереотипів у певному інформаційному середовищі, якісно характеризує стратегії та тактики інформаційних впливів, шляхи, форми і методи їх реалізації. Інформаційні технології уможливили реалізацію патріархального впливу, здебільшого, через підміну наукових даних поширеними заздалегідь міфами та штучне зниження інтелектуального рівня реципієнтів інформації. Ґендерний дисбаланс у виробництві та споживанні інформації поглиблює ґендерний розрив, гальмує суспільний прогрес та є однією з причин втрат інтелектуального потенціалу. Постіндустріальні надбання, поєднуючись із ідеологією статево типізованого споживацтва, використовуються для уречевлення життя жіночої частини населення та для її розумової деградації. Позбавлення жінок найвищого прояву творчої діяльності – творення себе, тобто можливостей самоактуалізації, самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення у патріархальному суспільстві неминуче спричиняє витіснення жінок зі сфери власне людської діяльності та уможливлює опозицію жіночого та загальнолюдського. Істинна ґендерна інваріантність, яка полягає у відсутності подвійних стандартів стосовно людей, розрізнених за ознакою статі чи сексуальності, сприяє “зняттю” протиріч домінування одних людей над іншими та уможливлює побудову суспільства на засадах дійсного гуманізму, у основі якого лежить власне людська діяльність всіх і кожного. Ґендерна інваріантність підходів та критеріїв оцінки людської діяльності виступає домінантою освітньо-виховних напрямків. Сучасний рівень розвитку суспільства пред’являє високі вимоги до людських ресурсів: креативний та інтелектуальний потенціал на противагу чисельності населення. Проростання ґендерної диференціації у всі структурні елементи соціуму спричиняє шкоду, яка носить системний характер, впливаючи на трансформацію і розвиток суспільства, викликає суспільні деформації: ґендерний дисбаланс, ґендерна асиметрія, ґендерна сегрегація та ґендерна дискримінація, які у поєднанні з зі значною ґендерованістю інформаційної системи обумовлюють ґендернодетерміновані втрати інтелектуального потенціалу. Поза межами діалектичного підходу до проблем ґендерного характеру, і освіти зокрема, результати ґендерних стратегій є короткочасними, нетривкими, а іноді – не передбачуваними. Без подолання традиційних патріархальних стереотипів у ставленні до людини законодавчі зміни не є ефективними та дієвими, а використовуються патріархатом як механізм дискримінації. Освіта ж у поєднанні із застосуванням новітніх інформаційних технологій для жінок-фахівців є дієвим механізмом подолання ґендернодетермінованих інтелектуальних втрат. |
