Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Світове господарство і міжнародні економічні відносини


Копилов Олександр Вадимович. Ґенеза формування та домінанти удосконалення системи регулювання сфери валютно-фінансових відносин України : Дис... канд. наук: 08.05.01 - 2007.



Анотація до роботи:

Копилов О.В. Ґенеза формування та домінанти удосконалення системи регулювання сфери валютно-фінансових відносин України.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – світове господарство і міжнародні економічні відносини. – Українська академія зовнішньої торгівлі, Київ, 2007.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних і практичних аспектів валютного регулювання в країнах з різним рівнем економічного розвитку. У роботі проаналізовано основні теоретичні визначення явищ та процесів, пов’язаних з сферою валютно-фінансових відносин, як міждержавних так і внутрідержавних, розкрито механізм функціонування валютної політики в межах валютного ринку. Сформульовано концепцію валютних операцій та проаналізовано основні методи регулювання валютних операцій в залежності від окремих економічних факторів, таких як стан платіжного балансу або відтік капіталу за кордон. Проаналізована еволюція концептуальних підходів до системи валютного регулювання в різних країнах світу в контексті посилення лібералізації та відкритості економіки.

Виділені особливості регулювання сфери валютно-фінансових відносин у розвинутих країнах, у країнах з нестабільною та транзитивною економікою, і в Україні. За допомогою порівняльного аналізу доведено необхідність проведення лібералізаційних заходів щодо регулювання валютних операцій в Україні.

Розроблено концептуальні засади вдосконалення валютного регулювання і контролю в умовах лібералізації економіки України. В рамках уніфікації валютного законодавства запропонована нова класифікація валютних операцій, яка відповідає стандартам МВФ. На основі нової класифікації валютних операцій розроблені економіко-правові та інституційно-організаційні заходи щодо вдосконалення механізму проведення валютних операцій і підвищення результативності операцій на внутрішньому валютному ринку України.

Результати проведення дослідження ефективності валютного регулювання і контролю України в сфері міжнародних валютно-фінансових відносин, а також порівняльного аналізу досвіду валютного регулювання та валютного контролю країн з різним рівнем економічного розвитку дали змогу зробити такі основні висновки та висунути пропозиції, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. Взаємозв’язок країн сучасної світової економіки посилюється та динамічно розвивається. Зросли масштаби міжнародної торгівлі, яка трансформувалась в життєво необхідний фактор розвитку країни. Міжнародна торгівля та операції з капіталом включають суб’єкти, які є резидентами країн з різними національними валютами. Валютний ринок обслуговує відносини, які виникають між країнами в процесі міжнародної торгівлі, створює при цьому умови для перенесення купівельної спроможності з однієї країни в іншу. На сучасному валютному ринку функціонують чотири категорії учасників: 1) державні органи (національні банки і казначейства) та міжнародні організації; 2) комерційні банки та інші фінансові установи (дилери), які торгують іноземною валютою; 3) комерційні структури, які зайшли на валютний ринок з метою здійснення комерційних та інвестиційних операцій; 4) учасники, які займаються валютним арбітражем та спекуляціями. Суб’єкти валютного ринку діють у рамках двох основних видів валютних операцій: 1) торговельні операції (пов’язані з купівлею-продажем однієї валюти за іншу); 2) неторговельні операції (пов’язані з рухом валюти).

2. Дії держави у сфері валютного ринку поділяються на такі основні складові: валютне регулювання, валютний контроль та валютні обмеження. Метою валютного регулювання в державі є рівновага валютного ринку, а застосування валютних обмежень полягає у законодавчому встановленні «правил гри» на валютному ринку у вигляді заборон або регламентацій порядку проведення валютних операцій. Валютний контроль, як захід держави, спрямований на дотримання учасниками встановлених валютних обмежень. Оптимальність взаємозв’язку між цими складовими та рівень використання кожної з них визначає ефективність валютної політики країни.

3. Валютне регулювання може здійснюватися державними органами, чи бути стихійним процесом, який виникає за умов дії ринкових відносин. За методами, валютне регулювання поділяється на пряме (законодавчі акти та дії виконавчої влади) та непряме (економічні методи впливу на валютний ринок). Валютні обмеження за формами поділяються на обмеження поточних валютних операцій (обмеження строків розрахунків за імпорт та експорт, обов’язковий продаж експортної виручки, обмеження купівлі валюти для фінансування зовнішньої торгівлі тощо) та операцій, пов’язаних з рухом капіталу (при пасивному платіжному балансі скорочення обсягів вивозу капіталу з країни, при активному платіжному балансі скорочення обсягів надходження капіталу в країну). Валютний контроль, як складова валютної політики, може бути як контроль результату, що проводиться шляхом перевірок дотримання порядку здійснення валютних операцій після їх проведення, так і пруденційним, тобто попереднім контролем, спрямованим на недопущення проведення операцій з порушенням встановленого порядку.

4. Аналіз формування міжнародних валютних відносин у XX сторіччі дозволив виділити три етапи підходів до формування валютної політики держави, а саме: 1) 1914-1945 рр. - регулювання руху капіталу як невід'ємна частина твердої системи валютних обмежень; 2) 1945-1976 рр. - перехідний період; 3) з 1976 р. по теперішній час - лібералізація руху капіталу.

Перший етап характеризувався активним використанням у валютній політиці жорстких валютних обмежень. Економічна думка того часу обґрунтовувала неспроможність автоматичного вирівнювання платіжного балансу та підтверджувала необхідність використання всеосяжних валютних обмежень. На другому етапі істотно змінилася роль валютних обмежень, яка набула другорядного та допоміжного характеру. Остаточно було закріплено, що жорсткі валютні обмеження використовуються за умови фіксованого валютного курсу для підтримки цього режиму. Особливістю третього етапу став перехід до системи плаваючих валютних курсів. Тепер тривале застосування жорстких валютних обмежень стало розглядатися вже не як право країни-учасниці Міжнародного валютного фонду, а як порушення нею основних принципів МВФ.

Поки що не має одностайної думки про необхідність та ступінь державного втручання в процес міжнародного руху капіталу. Відносно використання інструментарію регулювання у країнах, що розвиваються, та економіках перехідного типу, зокрема в Україні, переважає синтезована концепція, яка визначає умови обмеження та контроль за рухом капіталу і може застосовуватися досить ефективно.

5. Розширення зв'язків країн Західної Європи та США, розвиток внутрішнього фінансового ринку обумовили необхідність лібералізації валютної політики. Прямі валютні обмеження в економічно розвинутих країнах Західної Європи зберігалися до початку 60-х рр., у США вони були скасовані значно раніше. На даний час у цих країнах значно розширені права резидентів і зняті основні обмеження на операції нерезидентів, оскільки рівновага руху капіталу забезпечується ринковим механізмом в поєднанні з використанням непрямих державних валютних обмежень. Основна тенденція трансформації валютного контролю в розвинутих країнах полягає у переході від валютного контролю результату до пруденційного валютного контролю, де акцент робиться на зміцнення правової бази та удосконалювання методів боротьби з відмиванням злочинно нажитих капіталів.

6. Необхідність застосування валютних обмежень в країні визначається станом платіжного балансу. До 1980-х рр. лібералізація валютного регулювання проводилася в країнах з стабільним активним платіжним балансом, зокрема, в Індонезії, Малайзії, Південній Кореї. Жодна з цих країн не спромоглася аж до 1998 р. покращити стан платіжного балансу, який мав статус пасивного.

Загалом у країнах, що розвиваються, лібералізація руху капіталу відбувалася поетапно - починалася після зняття валютних обмежень за поточними операціями. Вона була частиною загальних економічних та структурних перетворень і супроводжувалася реформами фінансового сектора. Скасування обмежень щодо капітальних операцій і зростаюча мобільність капіталу супроводжувалися в таких країнах зміною режиму валютного курсу та усуненням подвійності валютних курсів.

Разом з тим, у країнах з транзитивною економікою, зокрема в Естонії, була використана шокова лібералізація та скасування обмеження щодо капітальних операцій вже на початку переходу до ринкової економіки і в країнах вдалося досягти такого рівня відкритості економіки та свободи руху капіталу, для досягнення якого розвинуті країни йшли кілька десятиліть.

Після аналізу шляхів лібералізації валютного регулювання в країнах, що розвиваються, стає зрозумілим, що валютне регулювання та контроль повинні бути особливо масштабними у країнах з найбільш вільними режимами валютного курсу (де, відповідно, вище валютний ризик), слабо розвинутою банківською системою та інструментами непрямого валютного регулювання.

7. Інтеграція національних валютних ринків у процесі глобалізації приводить до вдосконалення валютних відносин, пов'язаних з технологіями вивозу капіталу, зокрема, з використанням офшорних схем. Результатом аналізу проблеми відтоку капіталу з України є висновок, що валютні обмеження хоча й сприяють зменшенню відтоку капіталу в цілому однак вони не можуть скоротити його нелегальний вивіз, тенденція до збільшення якого залежить не від жорсткості та масштабу обмежень, що діють в країні, а від оцінки суб'єктами господарської діяльності стану економіки та пов'язаних з ним ризиків. Це також підтверджують результати порівняльного аналізу відтоку капіталу в нових країнах – членах ЄС (Польща, Латвія, Естонія).

З огляду на інтеграційний вектор України до ЄС та основний курс Європейського центрального банку, зміст якого полягає у ціновій стабільності (підтримці річного рівня інфляції нижче 2%), та співставляючи основні чинники інфляційних процесів і їх високу волатильність в Україні, зроблено висновок, що на інфляцію впливають немонетарні фактори (фактор продуктивності праці, обсяг ВВП), які знаходяться поза впливом заходів валютної політики і відносяться до компетенції Уряду держави. Через це Національний банк без визначеної Урядом загальної програми цілеспрямованого зниження цінової динаміки не може брати на себе відповідальності щодо забезпечення цінової стабільності. В цьому контексті в умовах підвищеного попиту на іноземну валюту на Україні перехід до режиму вільного плавання обмінного курсу не доцільний. Це може призвести до погіршення і так пасивного стану платіжного балансу країни, як наприклад це відбувається в Польщі.

8. З аналізу та оцінки наявних валютних обмежень в Україні виділені такі суперечливі та проблематичні норми: 1) за договорами підряду, які у більшості випадків носять довгостроковий характер і мають невід’ємну умову, щодо відстрочки платежу, валютним законодавством встановлений строк розрахунків складає 90 днів і тільки за умови отримання ліцензії НБУ він може бути подовжений на конкретно визначений термін; 2) тимчасовий переказ з України коштів як залогу, з метою підтвердження участі у міжнародних тендерах, вважається валютною операцією, яка також потребує отримання індивідуальної ліцензії НБУ; 3) купівля іноземної валюти для оплати послуг нерезидента потребує отримання позитивного висновку Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків щодо ціни таких послуг, але при цьому існує можливість кредитування резидента в іноземній валюті та вільної купівлі валюти з метою повернення кредиту, що спростовує механізм одержання зазначеного висновку; 4) пряма заборона купівлі іноземної валюти з метою подальшої купівлі цінних паперів, яка також обходиться механізмом кредитування.

9. Важливим аспектом валютного законодавства, яке потребує вдосконалення, є класифікація валютних операцій. Наведена у валютному законодавстві України класифікація кардинально відрізняється від класифікації валютних операцій, яку використовують при складанні платіжного балансу, і від методик, розроблених МВФ, яких дотримуються більшість зарубіжних країн. Крім того, одним з головних недоліків існуючої класифікації валютних операцій є низький ступінь її відповідності економічному змісту операцій.

З метою стандартизації та покращення ефективності валютного законодавства пропонується класифікація валютних операцій, що включає операції між резидентами та нерезидентами з іноземною та українською валютою, а також з цінними паперами в іноземній та українській валюті, які поділяються на: поточні валютні операції; валютні операції, пов'язані з рухом капіталу; валютні операції, не пов'язані з розрахунками між резидентами та нерезидентами. Окремою групою операцій виступають конверсійні операції резидентів. Перевагою такої класифікації є те, що при погіршенні показників платіжного балансу обмеження можуть застосовуватися не тільки до розрахунків резидентів з нерезидентами в іноземній валюті, як це практикується в даний час, а також і до аналогічних гривневих розрахунків, особливо у випадку збільшення частки таких розрахунків. Все це сприяє значно точнішому, славнішому та більш професійному валютному регулюванню в країні.

10. Запропонований новий порядок погашення зобов’язань за короткостроковими комерційними та фінансовими кредитами (які відносяться до операцій пов’язаних з рухом капіталу) ґрунтується на залежності валюти платежу від валюти основної суми кредиту та від того, чи є при цьому резидент кредитором або боржником.

Для вирішення проблеми розрахунків за договорами підряду рекомендується введення п'ятирічної відстрочки платежу на розрахунки за роботи та товари, які постачаються на умовах таких договорів, а з оптимізації порядку отримання індивідуальних ліцензій НБУ надане територіальним управлінням НБУ повноваження з видачі ліцензій на вивіз капіталу. З метою підвищення ефективності контролю за легальним відтоком капіталу доцільніше функції видачі ліцензій на здійснення інвестиційної діяльності закордоном передати від НБУ Міністерству економіки України.

Публікації автора:

У наукових фахових виданннях:

1. Копилов О.В. Уточнення та особливості соціально-економічної суті валютного регулювання // «Зовнішня торгівля: право та економіка» Науковий журнал. – Випуск №2-3. – Частина «Міжнародні Фінанси». – К.: Українська академія зовнішньої торгівлі, 2005. – С. 159-164.

2. Копилов О.В. Валютне законодавство та нормативні акти у формуванні системи валютного контролю банків і небанківських установ в Україні // Збірник наукових праць. – Випуск 46. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2005. – С. 113-122.

3. Копилов О.В. Азіатська криза: основні уроки та умови стабілізації валютно-фінансового стану країн із транзитивною ринковою економікою // «Зовнішня торгівля: право та економіка» Науковий журнал. – Випуск № 2-25. – Частина «Міжнародні Фінанси». – К.: Українська академія зовнішньої торгівлі, 2005. – С. 122-126.

В інших виданнях:

4. Копилов О.В. Інститути валютного регулювання у зовнішньоекономічній діяльності України // Міжнародно-правове та економічне регулювання торгівлі: Проблеми теорії і практики: Науковий збірник матеріалів VII Міжнародної науково-практичної конференції 27 – 28 травня 2004 р.: Вид. УАЗТ, 2004 р. – С. 230-231.

5. Копилов О.В. Досвід кредитування експорту та імпорту розвинутих країн та його значення для України // Міжнародна торгівля у контексті європейської інтеграції: проблеми теорії і практики: Науковий збірник матеріалів VIII Міжнародної науково-практичної конференції 27 травня 2005 р.: Вид. УАЗТ, 2005 р. – С. 223-224.