Анотація до роботи:

Рудь В.О. Епідеміологічна та клініко-психологічна характеристика суїцидальної поведінки осіб в загальній популяції населення Полтавської області з урахуванням геліогеофізичних факторів та біологічних ритмів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.16 – психіатрія. - Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. - Київ, 2006.

В дисертаційній роботі проведено епідеміологічне дослідження суїцидальної поведінки в загальній популяції Полтавської області за період 1957-2004 рр. Досліджено особливості впливу цирканнуальної ритміки та геліогеофізичних факторів на частоту самогубств та суїцидальних спроб, переглянуто та уточнено роль соціально-демографічних та біологічних факторів у формуванні та реалізації суїцидальної поведінки.

На підставі комплексного дослідження 123 пацієнтів, які здійснили суїцидальну спробу та знаходились на обстеженні та лікуванні в психіатричному стаціонарі, визначено клініко-психопатологічні, психологічні та біоритмологічні особливості суїцидальної поведінки. Встановлено наявність десинхронізації вегетативних функцій у обстежених, питому вагу певних циркадіанних типів в залежності від провідного психопатологічного синдрому, ступеню серйозності суїцидальної спроби, психологічних характеристик пацієнтів.

Визначено критерії суїцидального ризику та суїцидального рецидиву, що стали підґрунтям розробленої та запропонованої системи корекції та профілактики суїцидальної поведінки з урахуванням індивідуального біоритмологічного статусу та сезонності.

1. У дисертації представлено наукове обґрунтування та практичне вирішення актуальної задачі сучасної психіатрії – дослідження суїцидальної поведінки осіб в загальній популяції, що дозволило визначити епідеміологічні, клініко-психопатологічні, психологічні та біоритмологічні особливості її формування і реалізації, на підставі аналізу яких розроблено та впроваджено в практичну діяльність комплексну систему корекції та профілактики суїцидальних дій з урахуванням індивідуального біоритмологічного статусу та сезонності.

2. Деякі епідеміологічні характеристики суїцидальної поведінки протягом 49-річного періоду по одному з регіонів України зазнають певної трансформації, переважно соціально детермінованої: в 6,44 рази зросла кількість завершених самогубств, збільшилась питома вага суїцидентів-чоловіків, осіб до 20 років та похилого віку, сільських мешканців, значно зменшилась кількість самогубців з психічними розладами. В той же час, питома вага осіб найбільш працездатного віку (30-50 років), домінуючий спосіб здійснення самогубства та нозологічна структура психічних захворювань суїцидентів залишаються достатньо стабільними показниками.

3. На динаміку завершених самогубств суттєво впливають геліогеофізичні фактори, що проявляється максимальною частотою суїцидів в роки найбільшої сонячної активності, однак, на тлі зростаючого впливу соціальних чинників, динаміка суїцидів втрачає таку залежність. Рівень завершених самогубств більш тісно пов'язаний з цирканнуальною (колорічною) ритмікою, що обумовлює виражені максимуми суїцидів в весняно-літній період року (квітень-червень).

4. Як показало клініко-психопатологічне дослідження, суїцидальні спроби здійснюються на тлі психотичних розладів (42,28%) та реакцій на важкий стрес і розладів адаптації (без психічної патології в анамнезі – в 39,84% випадків та при наявній пограничній психічній патології і залежностях від ПАР – в 17,89%). В структурі провідного психопатологічного синдрому у обстежених всіх клінічних груп в 64,23% спостерігався депресивний компонент. В 1-й та 2-й групах він складав більшість випадків (78,85% і 100,0% відповідно), тоді як у пацієнтів 3-ї групи переважала істеро-дисфорічна та тривожно-істерична симптоматика – 67,35%.

5. Суїциденти з психотичними розладами та провідним в структурі психопатологічного синдрому депресивним компонентом здійснюють найбільш серйозні суїцидальні спроби з переважно істинним характером аутоагресії (86,54%; р<0,01), в той час як обстежені, у яких психічний розлад виник на тлі наявного суїцидогенного конфлікту та синдромальна картина була представлена недепресивною симптоматикою (істеричною, дисфоричною, тривожною) більш схильні до суїцидальної поведінки комунікативно-протестної мотиваційної спрямованості.

6. В усіх суїцидентів, незалежно від клініко-психопатологічної картини, мають місце прояви зовнішнього та внутрішнього десинхронозу циркадіанної ритміки. Найбільш виражені вони у обстежених з психотичними розладами: зовнішній десинхроноз – 77,77%; зсув акрофази – 80,77%; зсув батіфази – 75,00%; сполучені порушення – 84,62% (р<0,01). У представників вечірнього біоритмологічного типу неузгодженість циркадіанних ритмів виявилась найвищою, а у представників ранкового – найнижчою. Особи індиферентного типу займають проміжне положення, наближаючись за своїми показниками до ранкового типу.

7. Результати експериментально-психологічного дослідження показали, що суїциденти з психотичною симптоматикою, порівняно з іншими категоріями обстежених, мають більш низький рівень антисуїцидального бар'єру та низькі показники соціалізації, а дослідження акцентуацій характеру у них не є достатньо інформативним, оскільки відбиває як преморбідні риси, так і особистісні зміни внаслідок психічного захворювання. У обстежених з непсихотичним рівнем ураження психіки та залежностями від ПАР переважають збудливі, демонстративні та гіпертимні акцентуації, причому два останні варіанти частіше мають місце у осіб ранкового типу циркадіанного ритму.

Поєднання високого або середнього рівня ситуаційної тривоги з високим значенням особистісної тривожності наявне у суїцидентів з найбільш потенційно летальною аутоагресивною поведінкою, причому порівняно рідше у представників ранкового типу циркадіанного ритму.

Методика Люшера виявила в гострому постсуїцидальному періоді порушення розподілу хроматичних та ахроматичних еталонів (більш виражене у суїцидентів з психотичними розладами), в той час як в протрагованому періоді у 81,30% обстежених всіх груп відбувалась нормалізація кольорової переваги. Представники вечірнього хронотипу достовірно частіше (р<0,05) виявляли дезадаптивні настанови, щодо ситуації актуального конфлікту, і виходили за межі аутогенної норми.

8. Визначені в нашому дослідженні діагностичні та прогностичні критерії оцінки суїцидального ризику клініко-анамнестичного, психологічного, психопатологічного та біоритмологічного характеру постали підґрунтям для розробки диференційованих лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів щодо осіб з суїцидальною поведінкою, а комплексна система корекції та профілактики суїцидальних дій будувалась з урахуванням індивідуального біоритмологічного статусу та сезонності.

Катамнестичне спостереження показало достатню ефективність побудованої на біоритмологічних засадах системи корекції та профілактики суїцидальної поведінки у пацієнтів з реакціями на важкий стрес і розладами адаптації, у яких суїцидальний рецидив склав 15,49% випадків, при більш низькій серед суїцидентів з психотичними розладами (46,15% повторних суїцидальних спроб протягом року).

Публікації автора:

1. Рудь В.О. Епідеміологічна та клініко-психологічна характеристика осіб з суїцидальною поведінкою з урахуванням геліогеофізичних факторів та біологічних ритмів // Навчально-методичний посібник. – Полтава, 2005. - 32с.

2. Рудь В.О. Роль хронічного больового синдрому в мотивації суїцидальної поведінки психічно хворих // Архів психіатрії. - К., 2004. - Т. 10, № 3(38). - С. 62-64.

3. Рудь В.О. Клініко-психологічні та біоритмологічні характеристики осіб з суїцидальною поведінкою // Архів психіатрії. - К., 2004. - Т. 10, № 4(39). - С. 25-29.

4. Рудь В.О. Соціально-психологічні характеристики суїцидентів з психотичними розладами з урахуванням індивідуального біоритмологічного типу // Український вісник психоневрології. - Харків, 2005. - Т. 13, вип. 2(43). - С. 40-41.

5. Рудь В.О. Психотерапевтична корекція аутоагресивних тенденцій у осіб, що здійснили суїцидальну спробу // Український вісник психоневрології. - Харків, 2005. - Т. 13, вип. 3 (44). - С. 41-42.

6. Сонник Г.Т., Скрипніков А.М., Рудь В.О. Епідеміологія, патоморфоз, діагностика та лікування депресивних станів із суїцидальними проявами з урахуванням геліогеофізичних факторів // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - Одеса, 2003. - № 1(3). - С. 56-60.

7. Сонник Г.Т., Скрипніков А.М., Рудь В.О. Роль психофармакологічних факторів в патоморфозі депресивних станів з суїцидальними проявами // Журнал психіатрії та медичної психології. - Донецьк, 2003. - № 1(10). - С. 20-22.

8. Рудь В.О. Вікові та статеві особливості суїцидальної поведінки серед населення Полтавської області // Актуальні проблеми сучасної медицини. - Полтава, 2001. - Т. 1, Вип. 1-2. - С. 68-69.

9. Скрипніков А.М., Сонник Г.Т., Рудь В.О. Аналіз динаміки завершених самогубств в загальній популяції Полтавської області за 40-річний період // Вісник проблем біології і медицини. - Полтава, 2003. - Вип. 3. - С. 35-37.

10. Рудь В.О. Епідеміологічний аналіз суїцидальної смертності в чоловічій популяції Полтавської області за 15 років // Медичні дослідження. - Харків, 2001. - Вип. 1 (тематичний). - С. 127-128.

11. Скрипніков А.М., Сонник Г.Т., Касьяненко М.А., Казаков О.А., Рудь В.О. Депресивні розлади, як фактор суїцидальної поведінки хворих на церебральний атеросклероз // Проблеми екології та медицини. - Полтава, 2003. - Т. 7, № 3-4. - С. 48-50.

12. Скрипніков А.М., Сонник Г.Т., Рудь В.О. Значення геліогеофізичних факторів в патоморфозі депресивних розладів з суїцидальними проявами // Проблеми екології та медицини. - Полтава, 2003. - Т. 7, № 1-2. - С. 27-30.

13. Сонник Г.Т., Скрипников А.Н., Зайцев А.А., Касьяненко М.А., Денеко М.А., Борисенко В.В., Рудь В.А. Влияние суицидогенных семей на возникновение аутодеструктивных тенденций у военнослужащих срочной службы // Суицидология. Теория и практика / Под ред. А.М. Морозова, А.П. Чуприкова. - К.: КИВД, 1998. - С. 85-87.

14. Рудь В.О. Особливості психопрофілактичної роботи з суїцидентами з урахуванням біологічних ритмів та сезонності // Актуальні питання сучасної психіатрії / Матер. наук.-практ. конф., присвяченої 30-річчю кафедри психіатрії, наркології та медичної психології УМСА. – Полтава, 2005. – С. 103-107.